Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 100)

Здивування сяйнуло в очах Темліна… і зникло. Зникло під натиском люті, бо він нарешті зрозумів, що означало татуювання на моїй руці.

— Отже, тобі було мало просто сидіти поруч зі мною, так? — Він із презирством і ненавистю скривив губи. — Колись ти спитала мене, чи зможеш стати моєю Вищою Леді, а коли я відмовив…

Він тихо засміявся.

— Що ж, можливо, я тебе недооцінив. Нащо служити при моєму Дворі, якщо можна правити при його?

Темлін нарешті повернувся до інших Вищих Лордів та їхніх васалів.

— Вони розповідають казочки про захист ваших земель і миру. Але ось вона прийшла на мої землі і віддала їх Гайберну. Вона захопила розум моєї Верховної Жриці і з чистої примхи скалічила їй руку. Тож якщо вам цікаво, що сталося зі смертною дівчиною, яка прийшла в Підгір’я, щоб нас врятувати… Подивіться на чоловіка поруч із нею. І спитайте себе, що йому вигідно, що вони обоє отримають від війни або миру. Чи нам битися з Гайберном тільки за те, щоб ці двоє стали королем і королевою Прифії? Вона вже довела свою амбітність… А щодо нього, то він був радий прислужитися Амаранті, щоб прикрити собі дупу.

Різ недобре розсміявся, видихнувши:

— Непогано зіграно, Темліне. Ти робиш успіхи.

Обличчя Темліна перекосилося від презирства. Але він подивився на Калліаса і спитав:

— Ви запитали, чому я тут? Я можу спитати у вас те саме.

Темлін кивнув у бік Вищого Лорда Зими, Вівіани, небагатьох їх супутників, що досі мовчали.

— Невже після того, що сталося в Підгір’ї, ви здатні на те, щоб мати якісь справи з оцим? — Він ткнув пальцем у напрямку Різа.

Мені дуже хотілося відірвати цей палець і згодувати Міденгардському хробаку.

Срібний блиск Калліаса пригаснув. Навіть Вівіана наче зблякла. Але вона сказала:

— Ми прийшли сюди, щоб самим усе вирішити.

Мор дивилася на подругу з мовчазним запитанням в очах. Вівіана, вперше з моменту нашого приходу, уникала її погляду. І дивилася тільки на свого судженого.

Різ м’яко звернувся до всіх присутніх:

— Я не мав до цього жодного стосунку. Жодного.

Очі Калліаса зайнялися синім вогнем.

— Ти стояв біля її трону, коли вона віддавала наказ.

Я з важким відчуттям дивилася, як полотніє золота шкіра Різа.

— Я намагався її зупинити.

— Розкажи це батькам тих двох десятків дітей, яких вона наказала забити, — сказав Калліас. — Скажи їм, що ти намагався.

Я забула. Я геть не пам’ятала цієї деталі в ланцюгові мерзенної історії Амаранти. Це сталося, коли я була ще у Дворі Весни. Один зі знайомців Люсьєна при Дворі Зими зумів надіслати звістку. Про двадцятьох дітей, яких убила «недуга». Амаранта, ім’я якої боялися промовити вголос.

Різ підібгав губи.

— Не минає і дня, щоб я цього не згадував, — сказав він Калліасу і Вівіані. Їх васалам. — Жодного дня.

Я чула це від нього вперше.

Він колись сказав мені, кілька місяців тому, що деякими спогадами не може поділитися навіть зі мною. Але я вирішила, що це стосувалося лише того, що коїла з ним Амаранта… А не того, чого він став вимушеним свідком. Свідком, що має терпіти, скутий, прицурований, у тенетах.

Стояти на шворці біля Амаранти, коли вона віддає наказ убивати дітей…

— Спогади, — озвався Калліас. — Але ж дітей не повернути. Еге ж?

— Ні, — прямо відповів Різ. — Не повернути. І зараз я б’юся за те, щоб подібне ніколи більше не повторилося.

Вівіана дивилася то на чоловіка, то на Різа.

— Мене не було в Підгір’ї. Але я… хотіла б знати, як ти, Вищий Лорде, намагався… зупинити її.

На її обличчі був біль. Вона теж не зуміла цьому зарадити, бо охороняла свій маленький клаптик території.

Різ мовчав.

Берон пхикнув:

— Що, Різенде, врешті забракло слів?

Я накрила Різову руку своєю. Темлін це помітив, але мені було байдуже. Я сказала своєму судженому, не клопочучись, щоб понизити голос:

— Я вірю тобі.

— Говорить жінка, — протягнув Берон, — яка, рятуючи свою шкуру, назвалася ім’ям ні в чому не винної дівчини, яку Амаранта теж закатувала.

Я відгородилася від слів, від спогадів про Клер.

У Різа смикнувся кадик. Я міцніше стиснула його пальці.

Голос у нього був хрипкий, коли він заговорив до Калліаса:

— Коли твої люди повстали…

Я пригадала тепер і це. Двір Зими повстав проти Амаранти. А діти… Діти стали її відповіддю на бунт. Покаранням за непослух.

— Вона розлютилася. Хотіла наказати вбити тебе, Калліасе.

Вівіана стала біла як сніг.

— Я… переконав її, що це нічого не дасть.

— Хто б знав, — глузливо втрутився Берон, — що член може бути таким переконливим?

— Батьку! — Еріс говорив тихо, але застережливо.

Кассіан, Азріель, Мор і я подивилися на Берона. Жодний із нас не усміхнувся. Я подумала, що Еріс може стати Вищим Лордом раніше, ніж планував.

Але Різ продовжив для Калліаса:

— Вона відмовилася від думки про твою страту. Повстанців було вбито, я переконав її, що цього досить. І гадав, що на тому й усе.

Йому уривалося дихання.

— А дізнався про її рішення одночасно з тобою. Гадаю, її стривожило те, як я тебе захищав, тому вона більше нічого мені не казала. І тримала… під замком. Я намагався проникнути в розум солдатів, яких вона відправляла, але вона надто сильно глушила мою магію, я не міг їх контролювати… До того ж усе вже було зроблено. Вона відправила з ними дематі. Щоб… — Різ затнувся. — Розум цих дітей… Усіх їх було знищено. Гадаю, вона хотіла, щоб ви підозрювали мене. Хотіла унеможливити наш союз проти неї.

Те, що він бачив у розумах тих солдатів…

— І де вона тебе тримала? — спитала Вівіана. Вона від жаху міцно охопила руками живіт.

Я була готова до відповіді, та все одно відповідь Різа мене приголомшила:

— У своїй спальні.

Мої друзі не ховали люті й болю від деталей, які Різ приховував навіть від них.

— Оповідки і слова, слова, — сказав Темлін, відкидаючись на спинку крісла. — А докази в тебе є?

— Докази… — загарчав Кассіан, підводячись і починаючи розправляти крила.

— Ні, немає, — урвав його Різ.

Мор виставила руку, змушуючи Кассіана сісти. Різ звертався до Калліаса:

— Але я присягаюся найдорожчим, що в мене є: життям своєї судженої.