Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 102)

Але коли Різенд позбавив Темліна здатності говорити, вони згадали.

Розділ 45

Не здивувалися тільки мої друзі. Очі Темліна перетворилися на зелене полум’я, його оповило золоте сяйво власної магії, яка пручалася, намагалася вивільнитися з-під контролю Різенда.

Темлін не полишав спроб заговорити.

— Якщо вам потрібен доказ того, що ми не злигалися з Гайберном, — спокійно і прямо сказав Різ, — зауважте той факт, що мені було б набагато простіше і швидше ось так розітнути ваш мозок і змусити робити так, як мені треба.

Лише Берон був такий дурний, що у відповідь зневажливо пирхнув. Еріс посунувся в кріслі, ніби хотів затулити собою матір.

— Але я тут, — вів далі Різенд, не удостоюючи Берона навіть поглядом. — Усі ми тут.

Усі мовчали, мов у рота води набравши.

А потім Тарквен, мовчазний і уважний, прочистив горло.

Я чекала цього — удару, який напевне нас доб’є. Бо ми були злодіями, які його обікрали, вдерлися в голови його підданих, щоб дістати бажане.

Але Тарквен звернувся до мене й до Різенда.

— Попри несанкціоноване повідомлення від Варіана, — він кинув похмурий погляд у бік кузена, який, судячи з усього, ні про що не шкодував, — ви були єдині, хто прийшов на допомогу. Єдині. Але ти нічого не попросив за послуги. Чому?

Різ хрипко відгукнувся:

— А хіба не так чинять друзі?

Невимовлена, але наявна пропозиція.

Тарквен уважно подивився на нього. Потім на мене. На інших.

— Я відкликаю криваві рубіни. Між нами більше не буде боргів.

— Тільки не очікуй, що Амрен тобі їх поверне, — пробурмотів Кассіан. — Вона до свого рубіна прикипіла.

Присягаюся, на губах Варіана заграла усмішка.

Але Різ уже розвернувся до Темліна, який встиг стулити губи. І тільки очі досі палали зеленим.

— Я вірю тобі, — сказав мій суджений. — Вірю, що ти будеш битися за Прифію.

Калліас, здалося мені, не поділяв його впевненості. Геліон теж.

Різ відпустив голос Темліна з магічної хватки. Я це зрозуміла, почувши його тихе гарчання. Але Темлін навіть не ворухнувся. Не спробував ані напасти на Різа, ані заговорити.

— Війна вже близько, — промовив Різенд. — І я не маю наміру марнувати час на суперечки

Він був кращий між нами всіма. Витриманий, умів підібрати потрібні слова, вражав своєю логікою, силою розуму. І я була переконана: Різенд справді має зараз на увазі те, що сказав. Навіть якщо Темлін був винен у вбивстві його матері й сестри, навіть якщо цей Вищий Лорд забруднив себе відносинами з Гайберном. Заради нашого дому, заради Прифії Різенд був готовий відсунути вбік свою особисту ненависть до Темліна. Принести в жертву, яка не болітиме нікому, крім нього самого, його власної душі.

Але Берон сказав:

— Ти можеш йому вірити, Різенде, але у мене спільний кордон з його Двором Весни, що стає на перепоні моїй безумовній довірливості.

Він кинув на мене недобрий погляд:

— Можливо, мій блудний син міг би дещо прояснити. Скажи, де він?

Навіть Темлін озирнувся на нас. Тобто на мене.

— Допомагає захищати наше місто, — єдине, що сказала я. Майже не збрехавши.

Еріс осміхнувся і подивився на Несту. Та відповіла йому сталево-незворушним поглядом.

— Шкода, що ви не прихопили із собою свою ще одну сестру. Я чув, що суджена мого молодшого братика справжня красуня.

Якщо вони знають, що Елейн суджена Люсьєна… Це ж іще один шлях, зі справжнім жахом усвідомила я. Ще один спосіб дістатися до наймолодшого брата, якого вони так люто, так безпідставно ненавиділи. Наша з Ерісом угода не включала захисту Люсьєна. Від цієї думки у мене зайшлося серце.

Але Мор не допустила паузи.

— Ти й досі полюбляєш сам себе слухати, Ерісе. Приємно знати, що деякі речі не змінюються протягом століть.

Еріс усміхнувся. Могло здатися, ніби зустрілися добрі друзі, які не бачилися дуже давно. Але Мор, мабуть, не пам’ятала, з ким вона намагається вести цю гру.

— Приємно бачити, що після п’яти сотень років ти досі вдягаєшся як шльондра.

Ще мить тому Азріель сидів. А зараз він уже прошив щити Еріса у спалаху блакитного світла і повалив того назад, розтрощивши крісло.

— Лайно! — Кассіан рвонув до них.

І врізався в синю стіну.

Азріель запечатав їх ізсередини, вкриті шрамами руки зімкнулися на горлі Еріса.

— Досить! — вигукнув Різ.

Азріель стискав пальці, Еріс марно борсався під ним. Правила і чари забороняли фізичні атаки, але Азріель із тією силою, що дарували йому тіні…

— Азріель, досить, — цього разу суворо наказав Різ.

Можливо, тіні, що зараз мерехтіли й тріпотіли довкола Азріеля, захищали свого Співця від заборонної магії. Інші навіть не ворухнулися, щоб втрутитись. Напевно, розуміли, що вони нічим не зможуть зарадити.

Азріель надавив коліном — усією своєю вагою — на живіт Еріса. Він мовчав, непорушно мовчав і не припиняв душити Еріса. Полум’я Берона било в блакитний щит знову і знову, але, відкинуте, тільки шипіло на воді. А те, що зуміло прохопитися, тіні вмить задушили.

— Відклич свого скаженого кажана, — наказав Берон Різу.

Різ насолоджувався виставою, ніби забув про угоду з Ерісом — адже міг закінчити всю цю свару за кілька секунд. Те, як він на мене поглянув, було одночасно підтвердженням і запрошенням. Я підвелася. Коліна, як не дивно, не тремтіли.

Відчула напруженість і погляд Темліна, схожий на розпечене тавро. Я підійшла до Співця тіней — мерехтлива сукня з шелестінням тягнулася підлогою. Я поклала прикрашену татуюванням руку на непроникний і майже невидимий вигин синього щита і покликала:

— Азріелю!

Азріель зупинився. Пошрамовані пальці ледь розтиснулися, і Еріс із сипінням втягнув повітря. А коли Азріель розвернувся до мене…

Його заморожена лють прикувала мене до місця. Під нею я майже бачила ті образи, що переслідували його: як Мор сахається від його доторку, як спустошено плаче і кричить на Різа.

Тепер та сама Мор, теж бліда, тремтіла, сидячи у своєму кріслі.

Я лиш простягнула Азріелю руку і сказала:

— Сядь поруч зі мною.

Неста вже посунула своє крісло, а додаткове з’явилося поруч із моїм.

Я не дозволила руці затремтіти, тримаючи її витягнутою. Я чекала.

Погляд Азріеля ковзнув на Еріса, сина Вищого Лорда, який хапав повітря під його коліном. Співець тіней нахилився і прошепотів йому на вухо щось таке, від чого Еріс став блідий мов привид.

Але щит упав. Тіні посвітлішали на сонці.

Берон ударив — і його вогонь відскочив уже від мого власного бар’єра. Я підвела очі на Вищого Лорда Осені.

— Ви вдруге за сьогодні отримали відсіч. Як на мене, принижень було достатньо.

Геліон засміявся. Але мене цікавив Азріель, який врешті взявся за мою руку й підвівся. Рубці звично шкрябнули мої пальці, але на дотик його рука була крижана. Неймовірно холодна.

Мор розтулила рота, щоб сказати йому щось, але Кассіан накрив долонею її голе коліно й похитав головою. Я підвела Співця тіней до порожнього крісла поряд з моїм, а потім рушила до стола налити йому келих вина.

Усі мовчали, доки я не віддала йому той келих і не сіла.