Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 104)
— І проковтнути цю… субстанцію.
— Ти волів би натомість зустрітися з Гайберном без краплі своєї магії? — спитав Тезан. — Мої майстри — алхіміки й механіки — не дурні.
— Ні. — Берон насупив брови. — Але звідки вона родом?
Останнє запитання було до Нуан.
— Я дочка двох Вищих Фе з Ксіана, які переїхали сюди, щоб дати дітям краще життя, якщо саме це тебе цікавить, — скуто відповіла майстриня.
— І що з того? — поцікавився Геліон у Берона. — Яке це має значення?
Берон знизав плечима.
— Якщо її родина з Ксіана, який, нагадаю, бився за лоялістів, то чиї інтереси вона захищає?
Бурштинові очі Геліона запалали.
— А я нагадаю
Перш ніж Берон прошипів щось у відповідь, Нуан гордовито звела голову і сказала Лорду Двору Осені:
— Я дитя Прифії і народилася тут, на цій землі, як і твої сини.
Берон насупився ще дужче.
— Стеж за своїм тоном, дівчино.
— Нуан не твоя піддана і не зобов’язана кланятися і посміхатися, коли ти поливаєш її брудом.
Я подивилася на Нуан і мовила:
— Я прийматиму твій антидот.
Берон пустив очі під лоба.
— Батьку! — озвався Еріс.
Берон скинув бровою.
— Тобі є що додати?
Еріс не здригнувся, але було помітно, наскільки обережно він добирає слова.
— Я бачив ефект магічної отрути. — Він кивнув на мене. — Вона справді блокує нам усі доступи до нашої сили. Якщо нею скористаються проти нас на війні або після…
— Якщо скористаються, ми це витримаємо. Я не стану ризикувати своєю родиною і народом для перевірки
— Це не теорія, — сказала Нуан, і механічна рука з дзижчанням і клацанням стислася в кулак. — Я не стояла б тут, якби не отримала незаперечних доказів, не перевірила всього досконально.
Мені дедалі більше подобалася ця горда жінка зі своїми неабиякими здобутками.
— Я прийму антидот, — сказав Еріс.
І це була найблагородніша фраза з усіх, що я колись їх від нього чула. Навіть Мор недовірливо подивилася на нього.
Берон поглянув на сина так уважно, що якась маленька частинка моєї душі озвалася на його слова і я подумала: чи не виріс би Еріс достойним Фе, якби був у нього інший батько? І чи не залишились у ньому якихось справжніх добрих рис під нашаруванням століть отрути — згубного впливу Берона?
Тому що Еріс… як велося йому в Підгір’ї? У які ігри він змушений був грати і що пережити? Опинившись у пастці на сорок дев’ять років. Маю великий сумнів, що він ризикне допустити повторення того самого. Навіть якщо доведеться протистояти батькові. А то, може, і завдяки цьому.
— Ні, не приймеш, — заперечив йому Берон. — Хоча, я певен, твоїм братам це як хроном під ніс.
А ті і справді вже зраділи, що їх перша перепона на шляху до трону ладна ризикувати життям, тестуючи знайдене Нуан зілля.
Різ сказав дуже просто:
— То не приймайте. А я прийматиму. І весь мій Двір укупі з усіма моїми арміями прийматиме.
Він вдячно кивнув Нуан. Тезан також — дякуючи і відпускаючи, і головна винахідниця вклонилась йому й пішла собі.
— Принаймні в тебе є армії, яким це можна давати, — сказав Темлін, порушивши тишу. І додав, усміхаючись мені: — Хоча й це могло бути частиною вашого плану. Знищити мої сили, щоб ввести потім свої. Чи просто захотілося подивитися на страждання мого народу?
У мене запульсувало у правій скроні.
Із пальців Темліна знову визирнули пазури.
— Ти ж не могла не знати, скеровуючи проти мене мої сили, що залишаєш мій Двір без захисту проти Гайберну.
Я мовчала, щосили намагаючись відволіктися від картин, що мимохіть поставали перед очима.
— Ти зробила все, щоб мій Двір був зруйнований, — тихо вів далі Темлін. — І досягла успіху. Пам’ятаєш селища, які тобі так кортіло відбудувати? Від них залишився тільки попіл.
Я відгородилася і від цих картин. Він сказав, що їх не чіпатимуть, що Гайберн
— І доки ви робили протиотрути і гралися в рятівників, я збирав докупи рештки своїх армій, заново здобував їхню довіру, відновлював кількість. Намагався переселити своїх людей на сході — туди, куди Гайберн поки що не дістався.
— То ти можеш і не приймати протиотруту, — сухо сказала Неста.
Темлін ігнорував її слова, але кігті вчепились у підлокітники крісла.
А втім, я вірила йому. Вірила, що він зробив усе, щоб перемістити якомога більше людей до східного кордону своїх територій. Він говорив про це ще задовго до мого повернення додому.
Тезан прочистив горло і звернувся до Геліона:
— Ти сказав, що після аналізу інформації у тебе буде дві пропозиції.
Геліон знизав плечима, впіймавши сонячний промінчик золотою вишивкою туніки.
— Так, хоча з однією Темлін мене вже випередив. Двір Весни треба евакуювати. — Бурштиновий погляд метнувся від Тарквена до Берона. — Твої північні сусіди напевне не відмовляться їх прийняти.
Берон стиснув губи.
— У нас немає для цього ресурсів, — сказав він.
— Так, — сказала Вівіана. — Тому що всі зайняті поліровкою твоїх коштовностей у скарбниці.
Берон відповів таким лихим поглядом, що Калліас напружився.
— Дружин сюди запрошували з простої люб’язності, а не як радників.
Сапфірові очі Вівіани сяйнули блискавкою.
— Якщо війна поглине наш край, ми стікатимемо кров’ю так само, як наші чоловіки, тому, гадаю, у нас є всі кляті права на свій погляд стосовно всього, що діється.
— Гайберн вас не просто уб’є, на вас чекає дещо гірше, — спокійно заперечив Берон. — Особливо юних і гарненьких.
Калліас загарчав так, що поверхня дзеркального плеса пішла брижами. Гарчання Мор відгукнулося луною.
Берон дозволив собі посміхнутися.
— Лише троє з нас брали участь у минулій Війні.
Він кивнув на Різа і Геліона, обличчя яких спохмурніли.
— Важко забути, що Гайберн і лоялісти коїли у своїх таборах із жінками, яких захопили живцем. І що чекало на жінок Вищих Фе, які або билися на боці людей, або мали рідних, які билися з ними.
Він опустив важку долоню на хворобливо худу руку дружини.
— Коли сили Гайберну прийшли на їхні землі, двох її сестер загнали в табори, і обидві не вийшли звідти живими.