Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 105)

Геліон уважно дивився на Берона, і в золотих очах кипіла відраза.

Леді Двору Осені не зводила очей із дзеркального плеса. Вона неймовірно зблідла. А мені пригадалися Бренна і Даґдан, їх знущання над трупами тих людей. Те, що вони коїли з ними, перш ніж убити.

— Ми приймемо твоїх людей, — тихо сказав Тарквен. — Попри твої зв’язки з Гайберном… твій народ ні в чому не винен. На наших землях їм вистачить місця. За потреби ми зможемо забрати всіх.

Короткий кивок Темліна був єдиним знаком згоди і вдячності.

— Що ж, тоді Двори Пір Року перетворяться на склепіння і притулки, а Солярні сидітимуть чистісінькі в себе на півночі?

— Гайберн зосередив свої сили на південних землях, — сказав Різ. — Щоб бути ближче до Стіни й до території людей.

Ми з Нестою перезирнулися.

— Навіщо йому йти з півночі — через території фейрі на континенті, коли можна захопити південь і скористатися ним як прямим доступом до людства на тому ж таки континенті?

— І ти гадаєш, що армії людей вклоняться Гайберну?

— Їхні королеви продали нас йому, — сказала Неста, скинувши вгору голову, як і личило посланниці. — В обмін на безсмертя королеви смертних дадуть Гайберну змогу пройти без найменшого опору. А то й віддадуть під його командування свої армії.

Неста подивилася на мене, на Різа.

— І куди подітися людям з нашого острова? Ми не можемо евакуювати їх на континент, а доки Стіна стоїть… Багато хто ризикне і чекатиме, але не насмілиться її перетнути.

— Доля людей лежить за Стіною, — обрубав Берон. — І не стосується нас. Особливо цей клапоть землі без королеви й армії.

— Вона стосується мене, — сказала я, і голос, який вихопився з моїх грудей, був не голосом Фейри-мисливиці чи Фейри-Визволительки. Ні, це говорила Вища Леді Фейра. — Люди майже беззахисні перед нами.

— То рушай і жертвуй власними воїнами, щоб їх захистити, — сказав Берон. — А я не посилатиму свої сили на захист скотів.

У мене скипіла кров і довелося глибоко вдихнути, щоб охолодити її, притишити магію, що запалала від образи. Це нічого не дасть… Якщо ми не зможемо об’єднати їх усіх проти Гайберну. Проте і змовчати я не могла. Тому чітко відказала Вищому Лорду Двору Осені:

— Ти боягуз.

Навіть Різ напружився.

— Те саме можна сказати і про тебе, — відповів Берон.

У мене скрутило в животі.

— Я не повинна пояснювати тобі своїх дій.

— Ні, ти мала б це зробити для родини тієї дівчини… Хоча всі вони мертві, чи не так? Зарубані і спалені у власних ліжках. Цікаво, як це ти захищатимеш людей, коли залюбки прикриваєшся ними, щоб самій урятуватися?

У мене потепліли долоні — наче два сонця прокинулися під ними.

«Спокійніше, — промуркотів мені Різ. — Він просто стара кусюча скотина».

Але я майже не чула його, мене накрило плутаниною образів: понівечене тіло Клер, прибите до стіни, попелище на місці спаленого будинку Беддорів, тіні від попелу лежать на снігу, і посмішка Аттора, з якою він тягнув мене кам’яними коридорами Підгір’я…

— Як уже сказала моя Леді, — протягнув Різ, — вона тобі не доповідає.

Берон відкинувся в кріслі.

— Тоді, гадаю, і я не повинен пояснювати своїх мотивів.

Різ звів догори брови:

— Не торкаючись питання твоєї неймовірної щедрості, чи ти приєднаєшся до нас?

— Я ще не вирішив.

Еріс наважився кинути на батька погляд, який межував майже з відразою. Тривожився з приводу того, що може означати батьківська відмова для нашого таємного союзу чи ж із відвертої відрази до сказаного — цього я не могла розпізнати.

— На підготовку армій потрібен час, — сказав Кассіан. — У тебе немає шансів спокійно сидіти на дупі. Солдатів потрібно збирати вже зараз.

Берон усміхнувся й мовив:

— Я не приймаю наказів від бастардів нижчих фейрі та шльондр.

Моє серце закалатало так, що віддалося луною в кожному куточку тіла, так ніби билося в моїх руках, у всьому тілі. Але моя реакція не могла зрівнятися з виразом обличчя Кассіана, з крижаною люттю Азріеля та Різа. З відразою в очах Мор.

— Цей бастард… — почала Неста дуже холодно, і очі її також палали холодним вогнем, — цей бастард може бути чи не єдиним, хто стоїть між тобою та арміями Гайберну.

Вона навіть не дивилась на Кассіана, а ось той озирнувся на Несту так, ніби ніколи раніше не бачив.

У цій сварці не було сенсу. І мені було байдуже, хто вони і хто я, коли різко сказала Берону:

— Геть звідси, якщо не маєш наміру допомагати нам.

Ерісу тепер уже справді стривожився. Але Берон проігнорував і сина, і його застережливі погляди. Він скипів від моїх слів:

— А ти знала, що доки твій суджений зігрівав Амаранті ліжко, більшість моїх людей була замкнена під горою?

Я навіть не стала відповідати.

— Тобі відомо, що доки його голова була в неї між ніг, більшість із нас билася, щоб ніхто з рідних не перетворився на нічну іграшку?

Я спробувала про це не думати. Закритися від образів, від сліпучої люті через те, що було зроблено, на що він пішов, щоб відволікти Амаранту — через секрети, які він досі від мене приховував, — чи то від сорому, чи від небажання те все згадувати.

Кассіан уже тремтів від напруження, стримуючись з останніх сил. А Різ мовчав.

— Досить, Бероне, — тихо сказав Тарквен.

Тарквен, який здогадувався і про жертву Різенда, і про його мотиви.

Берон не зважав і правив своє:

— А тепер Різенд хоче погратися в героя. Шльондра Амаранти хоче стати Переможцем Гайберну. Але якщо все піде не так… — Холодна, жорстока посмішка. — Чи встане він перед Гайберном на коліна? Чи просто розсуне…

Я більше не чула його слів. Не чула нічого, крім калатання власного серця і дихання.

З мене вихопилося полум’я. Шалене, аж біле полум’я полетіло в Берона, як кинутий спис.

Розділ 46

Берон ледве встиг захиститися, але на вильоті моя сила обпекла Ерісові руку просто крізь одяг. І тендітну білу руку матері Люсьєна.

Решта закричала. Усі підхопилися на рівні, але я не могла думати, не могла чути нічого, крім слів Еріса, крім тих моментів у Підгір’ї, того кошмару, у якому Амаранта вела Різа коридором, того, що Різ пережив наяву…

«Фейро».

Я не зреагувала, підводячись. І послала хвилю води із дзеркального ставу на Берона, що досі сидів у кріслі. Непроникною кулею води без повітря.

Полум’я билося в ній усередині, перетворюючи воду на пару, але я лише стискала кулю сильніше.

Я хотіла вбити його. Вбити й забути про нього.

«Фейро».

Я не знала, кричить це Різ чи шепоче нашим зв’язком. А може, і те, і те. Вогняний бар’єр Берона врізався в мою воду так сильно, що куля пішла брижами, над якими здійнялася пара.

Я вишкірила зуби і послала в той вогняний щит удар найчистішого світла — світла Дня. Руйнівниця Прокляття. Та, що руйнує чари.

Очі Берона розширилися, коли щит піддався. Вода пробилася у шпарини.

А потім теплі долоні торкнулися мого обличчя. Фіолетові очі виникли просто перед моїми — спокійні, уважні.

— Кохана, ти вже все пояснила, — сказав Різ. — Уб’єш його, і натомість у нас буде той жахливий Еріс.