Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 101)

Він нарешті накрив мою руку своєю. Його долоня вперше за весь той час, що я його знала, була волога.

Я потяглася до нього зв’язком, попри те що Різ тримав погляд Калліаса. У мене не було слів. Була тільки я — моя душа, яка скрутилася клубочком довкола його височезних щитів із чорного адаманту.

Він знав, що прихід сюди без масок дорого коштуватиме. І може розкрити більше, ніж просто наявність у нього крил, які Різ так любив.

Темлін вибалушив очі. Я докладала неймовірних зусиль, щоб не стрибнути до нього і не видрати їх.

Але хай би що Калліас прочитав на обличчі Різа, у його словах… Він тільки пронизав Темліна похмурим поглядом і знову спитав:

— Темліне, чому ти тут?

На обличчі Темліна заходили жовна.

— Я тут, щоб допомогти вам битися проти Гайберну.

— Маячня, — пробурмотів Кассіан.

Темлін прошив його поглядом. Кассіан щільно згорнув крила і знову відкинувся на спинку крісла, криво посміхаючись.

— Я перепрошую за неготовність присутніх одразу тобі повірити, — ввічливо втрутився Тезан. — І небажання відразу ділитися планами.

— Навіть якщо в мене є інформація про пересування сил Гайберну?

І знову вже не вперше залягло мовчання над плесом. Тарквен, сидячи навпроти нас, спостерігав і слухав. Тому що був наймолодший з-поміж них чи просто чекав на свої переваги, дозволяючи сперечатися між собою.

Темлін усміхнувся до мене й мовив:

— А чому б іще я впустив його до себе додому? На свої землі?

Він тихо загарчав, і я відчула, як напружується Різ, коли Темлін озвався до мене.

— Колись я вже казав тобі, що битимуся проти тиранії, битимуся проти всякого зла. Невже ти подумала, що я через любов до тебе забуду про свої цілі і зверну зі свого шляху?

Темлін знову усміхнувся, блиснувши зубами.

— Ти з такою легкістю назвала мене чудовиськом попри все, що я зробив для тебе і твоєї родини.

Він усміхнувся в бік Нести, яка невдоволено хмурила брови.

— І водночас ти бачила все, що він робив у Підгір’ї, але все одно розставила перед ним ноги. Що ж, яке їхало… Він кілька десятків років був шльондрою Амаранти. Чому б і тобі не стати його шльондрою?

— Стеж за своїм язиком, — гримнула на Темліна Мор.

Мені стало важко дихати. Темлін не звернув на Несту жодної уваги, тільки махнув рукою на крила Різенда.

— Я іноді забуваю, які ви є. Ну що ж, тепер маски знято. Чи це наступна ваша гра?

— Темліне, ти починаєш втомлювати, — сказав Геліон, підпираючи рукою підборіддя. — Зі своїми любовними чварами йди деінде і не заважай нам обговорювати питання цієї війни.

— О, війні ви щось надто радієте, враховуючи здобутки минулого разу.

— А ніхто й не каже, що війна не може бути прибутковою, — заперечив Геліон.

Губа Темліна смикнулася в нечутному гарчанні, і я раптом подумала, а чи не звертався він до Геліона по допомогу, щоб зламати мою угоду з Різом і чи не відмовив йому Геліон.

— Досить, — сказав Калліас. Його крижані очі стали ще холоднішими, коли він поглянув на Темліна. — У кожного з нас свій погляд на те, як розбиратися в цьому конфлікті з Гайберном. А ти прибув як прибічник Гайберну чи Прифії?

Глузливий, сповнений ненависті блискіт у його очах змінився холодною рішучістю:

— Я проти Гайберну.

— Доведи, — підбурив Геліон.

Темлін звів догори руку, і на маленькому столику біля його крісла з’явився стосик паперів.

— Кількість солдатів, амуніції, запаси отрути… Усе, що було акуратно зібране протягом цих місяців.

Це знову був докір на мою адресу, але я навіть голови не опустила. Спина боліла від того, як прямо я її тримала, м’язи з обох боків хребта просто пекло.

— Благородна заявка, — продовжив Геліон, — але хто доведе, що все це не брехня і сам ти не агент Гайберну, який намагається задурити нам голови?

— А хто доведе, що Різенд зі своїми поплічниками не агенти Гайберну, а все це не прикриття для того, щоб прогнути вас, збити з пантелику?

— Та ти жартуєш, — пробурмотіла Неста, і Мор відповіла їй важким поглядом.

— Отже, ти, Темліне, запевняєш нас, що не треба об’єднуватися в боротьбі проти Гайберну, — сказав Тезан.

— Я просто попереджаю вас, що хай як вони удають чесність та пропонують дружбу, факт залишається фактом: він п’ятдесят років зігрівав ліжко Амаранти й пішов проти неї, тільки коли ситуація почала змінюватись не на її користь. Я попереджаю вас, що хай як він розповідає про атаку Гайберну на його власне місто, це місто напрочуд легко відбилося — так, ніби знали про все заздалегідь. І не думайте, що він би не пожертвував кількома будинками та нижчими фейрі, щоб заманити вас до альянсу проти нібито спільного ворога. Чому тільки Двір Ночі отримав звістку про атаку на Адріату — і чому єдиний встиг туди вчасно, щоб зіграти в рятівників?

— Вони отримали звістку, — холодно урвав його Варіан, — тому що я їм її послав.

Тарквен, високо скинувши брови, озирнувся на свого кузена.

— Можливо, і ти на їхньому боці, — сказав Темлін принцу Адріати. — Зрештою, ти другий у черзі на трон.

— Та ти сказився, — видихнула я, коли Варіан вишкірив зуби. — Ти взагалі чуєш, що верзеш?

Я вказала на Несту.

— Гайберн перетворив моїх сестер на фейрі, після того як твоя сучка-жриця продала їх йому!

— Розум Аянти вже міг бути під контролем Різенда. До того ж — о, яка трагедія: вічно залишатися юною і прекрасною. Ти непогана актриса, я певен, це у вас родинне.

Неста тихо розсміялася.

— Якщо хочеш знайти винуватця, — сказала вона Темліну, — для початку подивись у дзеркало.

Темлін загарчав на неї. А Кассіан — на нього.

— Обережніше.

Темлін перевів погляд з моєї сестри на Кассіана, затримав на крилах за його спиною. Пирхнув.

— Схоже на те, що в родини Арчерон багато спільних уподобань.

Моя сила загуркотіла розбудженим велетенським чудовиськом.

— Чого ти хочеш? — прошипіла я. — Щоб я вибачилась? Щоб я приповзла назад до твого ліжка й зіграла у дурненьку покірну дружиноньку?

— Нащо б мені повертати порчений товар?

У мене спалахнули щоки.

Темлін загарчав:

— Тієї ж миті, коли ти дозволила йому трахнути тебе, як…

Він випльовував отруйні слова, а в його роті подовжувались ікла…

Наступної миті він замовк. Бо його горло просто не могло видавати звуки. Він стулив свою пельку, розтулив, спробував знову… Ані звуку, навіть гарчання.

На обличчі Різенда не було посмішки, не було навіть тіні задоволення, коли він відкинув голову на спинку крісла.

— Вигляд витягнутої з води рибини пасує тобі, Темліне.

Решта зібрання, яка спостерігала лайку хто з відразою, хто весело чи з нудьгою, — усі розвернулися в бік Різа. З однаковим острахом в очах, бо зрозуміли, хто саме перебуває між ними. Їх усіх об’єднували титули, утім усі вони розрізнялися своєю силою. Темлін був Вищим Лордом, могутнім, як і вони.

Та з-поміж них не було жодного такого, який сидів поруч зі мною. Різ відрізнявся від них, як фейрі відрізняються від людей. Вони іноді про це забували — про глибину джерела його магічної сили. Про його сутність.