Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 97)

Я стримано усміхнулася Тезану й мовила:

— У тебе чудовий дім.

Але Тезан уже вдивлявся в мої татуювання. І я побачила, як він усвідомлює правду, побачивши чорнильні завитки не на тій руці. А потім мою корону. Його брови злетіли вгору.

Різ тільки знизав плечима.

Тепер до нас наближалися інші два Вищі Лорди.

— Калліасе, — привітав Різ білявого, з блідою, ніби вкритою інеєм, шкірою.

Навіть неймовірно блакитні очі здавалися витесаними з криги. Лорд поглянув на крила Різа і, схоже на те, відразу вирішив їх ігнорувати. На ньому був розшитий сріблом камзол глибокого синього кольору, комір і рукави обрамляло кроляче хутро. Я б сказала, що це вбрання, особливо зважаючи на хутро й високі, до колін, брунатні чоботи, було надто тепле, але… судячи з крижаного виразу обличчя, у цього лорда в жилах напевне тік рідкий лід.

Трійця Вищих Фе з таким само волоссям і шкірою залишилися на своїх місцях, але одна з них, прекрасна юна жінка, подивилася на Мор і… широко усміхнулася.

Мор буквально засяяла у відповідь і переступила з ноги на ногу, коли Калліас розтулив був рота, щоб щось сказати, і…

Запищала.

Моя подруга запищала, як дівчисько.

Вони рвонулися назустріч одна одній, і писк Мор перетворився на тихий схлип, коли вона схопила незнайомку в міцні обійми. У тієї тремтіли руки, коли вона обійняла Мор у відповідь.

А потім вони сміялися, плакали, танцювали навколо одна одної, зупиняючись, тільки щоб краще роздивитися, витерти сльози, знову обійнятись.

— Ти не змінилася, — сяйнула усмішкою незнайомка. — І це, здається, та сама сукня, у якій я бачила тебе…

— Це ти не змінилася! У хутрі в розпал літа, як типово…

— І ти привела із собою ту саму сумнівну компанію…

— На щастя, тепер компанію покращили новоприбульці. — Мор махнула мені рукою, покликала до себе.

Я вже дуже давно не бачила її такою щасливою.

— Вівіано, познайомся з Фейрою. Фейро, це Вівіана, дружина Калліаса.

Я озирнулася на Тезана і Калліаса. Останній спостерігав за своєю дружиною і Мор, високо скинувши брови.

— Я спробував натякнути їй, щоб залишалася вдома, — сухо сказав він. — Але вона пообіцяла відморозити мені яйця.

Різ гмикнув.

— Звучить знайомо.

Я кинула на нього через плече похмурий погляд — саме вчасно, щоб помітити, як усмішка Калліаса гасне, а погляд крижаних очей стає надто пильним. Ніби він уперше побачив Різа. І не тільки крила. Різ теж уже не всміхався, і щось напружилося в повітрі між ним і Калліасом…

Але я вже підійшла до Мор і Вівіани. Зараз мене більше цікавила Вівіана. Я потиснула жінці руку, на диво теплу.

Її срібне волосся блищало в сонячних променях, мов сніг, який щойно випав.

— Дружина, — повторила Вівіана, цокаючи язиком. — Знаєш, мені досі дивно це чути. Щоразу, коли хтось говорить ці слова, я завжди обертаюся через плече, шукаючи, кого мають на увазі.

Калліас, з прямою спиною, ні до кого не звертаючись, проговорив:

— А я й досі вирішую, чи не обуритися. Бо говорить вона це щодня.

Вівіана показала йому язика. Але Мор схопила її за плече і стиснула:

— Уже давно час.

Вівіана трошки зашарілася.

— Так… у Підгір’ї все було інакше. — Її сапфірові очі зустрілися з моїми, і вона вклонилася. — Дякую тобі. За те, що повернула мені мого судженого.

— То ви — суджені? — захоплено мовила Мор, переводячи погляд з мене на Вівіану. — Одружені і суджені?

— Ви ж двоє розумієте, що це серйозна зустріч? — спитав Різ.

— І що рибу в ставку лякають високі звуки? — додав Калліас.

Вівіана відповіла грубим жестом і враз завоювала мою симпатію.

Різ зиркнув на Калліаса з виразом, який я сприйняла як довготривале чоловіче терпіння. По суті, він простягав руку Калліасу. Але верховний правитель Двору Зими лише подивився на Різа, уже серйозно, і ігнорував цей жест. Обличчя Калліаса знову стало крижаним.

У нас ще більше напружилися стосунки з Двором Зими, пояснювала Мор, після того як нас із Люсьєном врятували з крижаного полону. Давня ж ворожість сягала ще в Підгір’я, — озивалося те, що там сталося.

Третій Вищий Лорд уже простував до нас з іншого боку ставка.

Колись давно батько продавав золоту з ляпіс-лазур’ю підвіску, здобуту з руїн прадавнього посушливого південно-східного королівства, де проміж високих пальм і занесених піском палаців, мов боги, правили фейрі. Мене тоді, в його кабінеті, зачарували кольори і витонченість роботи, але ще більше мене цікавив вантаж миро та фіг, який прибув з підвіскою. Батько дав мені кілька тих фруктів. Навіть зараз пам’ятаю солодкий смак і неймовірний аромат. І тепер, дивлячись на Лорда, що наближався, я чомусь дуже гостро пригадала ту прадавню підвіску й вишукані ласощі.

Його одяг був зроблений з єдиного полотна білої тканини — не мантія, не сукня, а щось середнє між ними, з багатьма складками, що огортали м’язисте тіло. Золотий браслет у вигляді змії з підведеною головою, яка приготувалася до нападу, охоплював його могутній біцепс, граючи на майже чорній шкірі. Волосся кольору онікса вінчала корона із золотих шипів — променів сонця, як я зрозуміла.

Втілення сонця. Могутній, неквапливий у своїй силі, здатний на лагідність, так само як і на невблаганну лють. Його врода майже не поступалася вроді Різенда. Але чомусь вона мені здалася ще холоднішою, ніж у Калліаса.

Почт Вищого Лорда був жіночий. Фе були вдягнені в дивне вбрання різних глибоких відтінків — кобальтового, багряного, аметистового. У декого очі були підведені сурмою, усі були з ідеальними фігурами й пашіли здоров’ям. Хоча, можливо, це його сила напоїла їх таким здоров’ям.

Іншим титулом Геліона був Той, що руйнує чари. У тисячах його бібліотек, за легендами, зберігалася пам’ять і мудрість усього світу. Можливо, ця мудрість і лягла кригою на його ясні очі.

Або холод скував їх після того, як Амаранта пограбувала частину його бібліотек. Я не знала, повернув він вкрадене чи досі горював за тим, що вона спалила.

Навіть Мор і Вівіана припинили теревенити, коли Геліон зупинився на деякій відстані від нас.

Це його сила допомогла мені врятувати друзів у Гайберні. Його силою я світилася, коли ми з Різом спліталися в обіймах, а наші серця заходилися в екстазі.

Геліон смикнув квадратним підборіддям у бік Різа. Його єдиного, здається, не здивували крила мого судженого. Але погляд пронизливих бурштинових очей вивчав мене.

— А Темлін знає, хто вона насправді?

Його голос був іще холодніший за Калліасів. А запитання дуже чітко поставлене.

— Якщо ти про її розум і вроду, — протяжно відповів Різ, — то, гадаю, так.

Геліон перевів очі на нього.

— Він знає, що вона твоя суджена і твоя Вища Леді?

— Вища Леді? — пискнула Вівіана, але Мор цикнула на неї і щось зашепотіла, відводячи вбік.

Тезан і Калліас дивилися на мене. Дуже пильно.

Кассіан і Азріель невимушено підійшли ближче, нечутні, мов нічний легіт.

— Якщо прибуде, — спокійно вів далі Різ, — гадаю, дізнається.

Геліон похмуро засміявся. Він був небезпечний, цей Вищий Лорд, поцілований сонцем. Смертельно небезпечний.

— Ти завжди подобався мені, Різенде.

Тезан вийшов наперед, як і личило хазяїну, бо сміх і справді обіцяв великі проблеми. Його коханий та перегріни ледь помітно змістилися в зручні для захисту позиції — щоб захистити свого Вищого Лорда чи просто нагадати нам, що ми гості в його домі.

Але увага Геліона вже прикипіла до Нести. І надовго затрималася на ній.

Сестра спокійно витримувала його погляд. Відповідала таким само холодним поглядом. Байдужим. Анітрохи не вражена увагою верховного правителя.

— Хто ваша гостя? — спитав Вищий Лорд Дня трошки тихіше, ніж мені хотілося б.

Кассіан ніяк не зреагував на його запитання, навіть не дав знаку, що взагалі знає Несту. Але й не ворухнувся, щоб змінити свою звичайну захисну стійку. Так само, як і Азріель.