Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 95)
— Дякую, — відповіла я Несті. — Ти також.
Сестра тільки знизала плечима.
— Але
Я відчула, як дивиться в наш бік Кассіан, а потім усі погляди перебігають на Несту, коли та сказала:
— Я йду з вами.
Розділ 42
Ніхто не сказав ані слова.
Неста злегка закинула голову назад.
— Я… — Ніколи раніше такого не було, не бачила, щоб сестра затнулася, добираючи слова. — Я не хочу, щоб мене запам’ятали боягузкою.
— Ніхто такого не скаже, — тихо заперечила я.
— Я скажу. — Неста роздивлялася нас, уникаючи погляду Кассіана. Не ігноруючи його, просто… уникаючи погляду і реакції на його погляд. Бо в його очах було не просто схвалення, дещо більше. — Раніше все це здавалося далеким. Війна. Битва. Тепер… не здається. Я допоможу, якщо зможу. Навіть розповім… усім про те, що сталося.
— Ти й без того нам допомагаєш, — сказала я, і зоряна сукня зашелестіла, коли я ступила крок до сестри. — Амрен сказала, що ти майже завершила навчання. Тобі слід залишитись і зосередитися на тренуванні.
— Ні, — відповіла Неста. Чітка і ясна відповідь. — День-два затримки ніяк не відіб’ються на тренуванні. Можливо, до моменту нашого повернення Амрен уже нарешті розшифрує потрібне закляття з Книги.
Неста знизала плечем.
— А ти гайнула на битву за Двір, якого майже не знала і який взагалі не вважає вас друзями. Амрен показала мені кривавий рубін. А коли я спитала тебе чому… ти сказала, що це було правильно. Що людям потрібна була допомога.
У неї затремтів голос.
— Ніхто не битиметься, щоб урятувати людей за Стіною. Всім байдуже. Але не мені. — Вона зібгала складку сукні. — Я рятуватиму людей за Стіною.
Різ підійшов до мене.
— Як Вища Леді Фейра тепер не є моєю представницею у світі людей. Хочеш собі цю посаду?
Обличчя Нести нічого не видавало, але, я ладна була заприсягнутися, в очах у неї спалахнув вогник.
— Вважай це зібрання моїм випробуванням. І знай, що платити за мою роботу тобі доведеться дуже дорого.
Різ чемно вклонився.
— Нічого іншого я й не чекав би від сестри Арчерон. Усі вони знають собі ціну.
Я тицьнула його пальцем під ребра, і він засміявся.
— Вітаю при нашому Дворі, — сказав він їй. — На тебе чекає пекельний перший день служби.
Я мало не впала, коли Неста у відповідь… усміхнулася.
— Усе, відступати нікуди, — попередив Кассіан Різа, вказуючи на його крила.
Різ сховав руки в кишені.
— Схоже на те, що світу саме час дізнатися, у кого більший розмах крил.
Кассіан засміявся, і навіть Азріель на це усміхнувся. Мор подивилася на мене так виразно, що довелося прикусити губу, щоб не вибухнути від сміху.
— Ставлю двадцять монет, що свара почнеться в першу ж годину зустрічі, — сказав Кассіан, уникаючи прямого погляду на Несту.
— Ставлю тридцять, що в перші сорок п’ять хвилин. — Мор схрестила руки на грудях.
— Не забувайте про присяги й чари нейтральності, — спокійно попередив Різ.
— Вам для такого не треба ні кулаків, ні магії, — докинула Мор.
— П’ятдесят, — озвався від дверей Азріель. — П’ятдесят, і ставлю на пів години. Починаючи з Двору Осені.
Різ здивовано витріщився на нього.
— Але не давайте знаку, що ставите на них. І не махлювати з провокаціями!
Усмішки, якими йому відповіли, не залишали надії. Різ зітхнув.
— Ставлю сто монет на свару в перші чверть години.
Неста тихенько пирхнула. Але всі дивилися на мене, чекаючи на те, скільки поставлю я.
Я знизала плечима й відповіла:
— Ми з Різом одна команда. Хай собі тринькає наші гроші на цю дурню.
Моя відповідь нікому не сподобалася. Різ підхопив мене під лікоть.
— Ззовні королева, а…
— І навіть не закінчуй, — попередила я.
Він засміявся.
— Рушаємо?
Він мав перенести мене, Мор взяла на себе Кассіана і Несту, Азріель розсіювався сам. Різ озирнувся на годинник у вітальні й кивнув Співцеві тіней.
Азріель зник. Першим — щоб перевірити наявність пасток.
Ми чекали і мовчали. Одну хвилину. Дві. А потім Різ видихнув і сказав:
— Чисто.
Він переплів свої пальці з моїми, міцно стискаючи. Мор помітно розслабилася і зробила порух у бік Кассіана, сяйнувши прикрасами. Але він нарешті зважився підійти до Нести. Коли світ навколо нас із Різом став перетворюватися на тіні й вітер, я побачила, як Кассіан височіє над моєю сестрою, побачила, як вона гордовито закинула голову.
І тут почула його басовите:
— Привіт, Несто.
Різ, схоже, призупинив розсіювання, коли моя сестра відповіла йому:
— Отже, ти живий.
Кассіан вишкірив зуби у хижій посмішці, колихнув крила.
— А ти сподівалася на інше?
Мор спостерігала. Дуже напружено, дуже уважно. Вона знову потягнулася до його руки, але Кассіан відхилився, не відриваючи погляду від грозових очей Нести.
— Ти не прийшов… — почала Неста, але урвала себе.
Світ ніби завмер у цій тиші несказаного слова, і сильніше за всіх завмер Кассіан. Він вдивлявся в її обличчя так, ніби читав важливий звіт з поля бою.
Мор спостерігала, як Кассіан бере тендітну руку Нести у свої долоні, як переплітає з нею пальці. Як щільно складає крила і сліпо простягає другу руку Мор у мовчазному наказі перенести їх. Він так і не відпускав погляду Нести, а вона невідривно дивилася йому в очі. На їхніх обличчях не було ніжності чи тепла. Лише неймовірне напруження переплетених між собою гордині, порозуміння і вогню.
Різ знову почав розсіювати нас, і тієї миті, коли темний вітер охопив нас, я почула тихе і хрипке Кассіанове:
— Наступного разу, посланнице, я зазирну привітатися.
Різ розповів мені достатньо, щоб я знала, чого очікувати від Двору Світанку, але стислі розповіді не віддавали належного тому, що я побачила.