Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 93)

— Мені нічого тобі запропонувати.

«Нічого такого, що не зламає мене від одного лише погляду?»

— Принеси мені Уроборос, і я твій. Даю тобі слово.

Я зауважила щасливо-спокійний вираз на обличчі Косторіза, розвернулась і пішла.

— Де моя кістка? — ляснуло невдоволено у пітьму.

Я не збилася з кроку. А ось Різ щось у нього кинув.

— Ось тобі. Від обіду залишилася.

Це була куряча кісточка. Розлючене шипіння Косторіза понеслося нам услід.

Ми мовчки почали свій зворотний шлях із В’язниці. Свічадо… Доведеться знайти спосіб його добути. Після зустрічі. Про той випадок, якщо… вони таки знищать мене.

«Який він?» — спитав він по зв’язку.

Запитання прозвучало тихо. У ньому вчувався острах. Я знала, про що він питав.

І переплела свої пальці з його, злегка їх стискаючи. «Нуж-бо, я тобі покажу»

І, крокуючи поруч крізь пітьму до далекого, прихованого від нас світла, я показала те, про що він просив.

Міського будинку ми дісталися страшенно зголоднілі. І позаяк ні Різ, ані я не хотіли чекати, доки їжу приготують і подадуть, ми відразу рушили на кухню, хіба що помахали рукою Амрен і Несті. У мене вже слина котилася, коли Різ плечем відчинив двері до кухні. Від побаченого там ми оніміли.

За довгим робочим столом, між Нуалою і Керрідвен, стояла Елейн. Усі троє були припорошені борошном. А перед ними лежало щось віддалено схоже на тісто.

Служниці вклонилися Різу, а Елейн… Її карі очі нарешті трошки ожили. Їй, схоже на те, подобалося заняття.

Нуала стала нервово пояснювати:

— Леді сказала нам, що зголодніла, і ми пішли щось приготувати для неї. Але… Леді сказала, що хоче навчитися готувати сама, тож…

Оповиті тінями руки розійшлися в безпорадному жесті, борошно посипалося з них, як сніг.

— Ми вчиняємо тісто для хліба.

Елейн дивилася то на нас, то на служниць. Вона розгублено закліпала, і я з остраху, що вона зараз знову пірне в себе, широко усміхнулася до неї.

— Сподіваюся, він скоро буде готовий… — сказала я привітно. — А то я помираю з голоду.

Елейн відповіла слабкою усмішкою і кивнула.

Вона зголодніла. Вона… щось робила. Чогось навчалася.

— Ми у ванну, — сказала я, ігноруючи бурчання в животі. — Не будемо вам заважати творити.

Я витягла Різа в коридор і зачинила за нами двері кухні.

Притулившись спиною до дерев’яних панелей під сходами, я притиснула руку до серця. Мить по тому її накрила рука Різа.

— Саме так я і почувався, — сказав він, — коли побачив твою усмішку в той вечір над Сидрою.

Я подалася вперед, увіткнулася чолом йому в груди.

— У неї попереду ще довгий шлях.

— Як і в нас усіх.

Він погладив мене по спині. Я подалася назустріч дотику, насолоджуючись теплом його сильної долоні. Кілька хвилин ми так і стояли. Доки я не сказала:

— Ходімо кудись поїмо.

— Гм-м-м.

Різ не збирався мене відпускати. І я нарешті звела на нього погляд. Щоб побачити в його очах знайому лукавинку.

— Здається, я по чомусь іншому зголоднів, — промуркотів він.

У мене по всьому тіла прокотилася гаряча хвиля, аж пальці піджались, але я в подиві звела брови і спитала:

— Невже?

Різ обережно прикусив мені мочку вуха і розсіяв нас у спальню, де на столі вже стояли дві таці з їжею:

— Я заборгував тобі минулу ніч, Фейро, любонько.

Він дав мені право вибору, чим починати йому спершу ласувати: мною чи їжею.

І я не схибила з вибором.

Наступного ранку за столом, накритим до сніданку, я побачила Несту. Вона на когось чекала. Звісно, не на мене. Це я відразу зрозуміла, завваживши погляд сестри, який байдуже ковзнув по мені, як так само міг би ковзнути по непомітній служниці.

Я прикусила язика і не стала говорити їй, що Кассіан досі у військових таборах. Якщо вона не спитає сама… Я не хотіла втручатися в їхні справи. Особливо після того, як Амрен повідомила мені, що моя сестра вже близько, дуже близько до опанування умінь, здатних, поки що теоретично, полагодити Стіну. Якщо зуміє дати волю своїй силі, додала Амрен. Я не сказала, що світ може бути ще не готовий до цього.

Сніданок минув у мовчанні, тільки виделки ледь чутно шкрябали по тарілці.

Амрен учора сказала мені, що вона у своєму пошуку вже близько підійшла до потрібного нам у Книзі Дихання закляття, завдяки якому моя сестра зуміє впоратись із полагодженням Стіни. Звідки вона це знала, я зеленого уявлення не мала, але запитувати в неї про це не ризикувала.

Неста заговорила, лише коли я підвелася з-за столу.

— Ти за два дні вирушаєш на ту зустріч?

— Так.

Я внутрішньо підготувалася до можливих наступних слів.

Але Неста дивилася на високі вікна, ніби й досі чекала.

— Ти не вагаючись полетіла позавчора, щоб узяти участь у бою. Чому?

— Тому що мала бути там. Тому що людям треба було допомогти.

Блакитно-сірі очі сестри у вранішньому сонці здавалися майже срібними.

Але вона більше нічого не додала, і, почекавши ще хвильку, я розсіялася в Дім Вітру, на черговий урок польоту з Азріелем.

Розділ 41

У наступні два дні було стільки всілякого клопоту, що Азріель так і не зміг потренуватися зі мною в польотах. Мор письмово повідомила Вищих Лордів про перенесення нашої зустрічі, а Співець тіней повинен був доправити їх до владників.

На дату всі погодились. І то добре. Але обране Мор місце, хоч який категоричний був її тон, майже всі відхилили. Тому нескінченні перемовини між Дворами досі тривали.

Колись нейтральною територією для подібних зборів було Підгір’я. Але, попри те що підземні зали не були замуровані, нікому й на думку не спадало призначати там зустріч. Тому дебати тривали щодо питання, який з Дворів прийматиме зібрання всіх Вищих Лордів. Усього ж Лордів було шестеро. Берон нарешті вирішив долучитися. Але від Двору Весни досі не було звісток, попри те що наші листи вони безумовно отримували.

Ми мали бути на зібранні всі, крім Амрен і Нести. Амрен вважала, що моїй сестрі ще треба було потренуватися. Бо саме вчора Амрен знайшла у Книзі абзац, який нарешті міг бути тим, що потрібен для поновлення Стіни. В останні години останнього дня перед зустріччю всі нарешті погодилися зустрітися у Дворі Світанку. Він був розташований доволі близько до центру земель, і, виходячи з того, що Калліас, Вищий Лорд Двору Зими, після влаштованих Амарантою жахіть категорично відмовився пускати на свою територію чужих, Двір Світанку лишився єдиним варіантом у безпосередній близькості до колишньої нейтральної землі.

Різ і Тезан, Вищий Лорд Двору Світанку, були у досить непоганих стосунках. Двір Світанку лишався нейтральним майже в усіх конфліктах, але, як один із Солярних Дворів, частіше схилявся на бік побратимів. Не такий сильний союзник, як Геліон, Той, що руйнує чари з Двору Дня, але достатньо сильний.

І все одно Різ, Мор і Азріель напередодні ввечері зібралися за столом у їдальні, знову переглядаючи все, що відомо про палац Тезана, — і можливі в ньому хиби та пастки. А також шляхи відходу.

Я ледь стримувалася від того, щоб не запитати, чи не переважають потенційні небезпеки, які таїть майбутня зустріч, очікувані результати. Я добре пам’ятала всі страшні події, пов’язані з Гайберном і його королем. Та й у всьому світі також. Щоразу, коли Азріель озивався, я чула зойк від нестерпного болю, що вихопився у нього в Гайберні, коли магічний удар прошив йому груди. Щоразу, коли Мор чомусь суперечила, я бачила, як вона, бліда, задкує від короля. Щоразу, коли Різ питав моєї думки, переді мною виникала картина: він, упавши на коліна, благає короля не розривати наш зв’язок.

Неста і Амрен раз-по-раз переривали своє тренування у вітальні, щоб Амрен мала змогу вставити своє зауваження, пораду чи застереження щодо зустрічі. Або щоб був привід зайвий раз гримнути на Несту за її неуважність — мовляв, треба бути більш зосередженою.

Амрен весь час сиділа над Книгою. Ще кілька днів, сказала вона нам, — і сестра за допомогою якоїсь таємничої сили зможе щось зробити. Якщо, звісно, сама Амрен зуміє вчасно розшифрувати потрібний розділ. Потім Неста поскаржилася на головний біль і пішла до себе. А тоді й Амрен побажала нам доброї ночі й пішла до себе разом із Книгою, сказавши, що читатиме до крові з очей.