Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 92)
— Де він?
— Хто? — нарочито здивувався Різ.
— Кассіан.
Не думала, що колись почую від неї його ім’я. Кассіан у Нести завжди був «той» або «він». І вона… нервово ходила сюди-туди. Так, ніби непокоїлася, що з ним.
Я розтулила вже рота, щоб відповісти, але Мор встигла першою:
— У справах.
Від неї я ніколи не чула такого тону. Різкого. Крижаного.
Неста витримала погляд Мор. Зціпила зуби, потім розслабила, знову напружилася — ніби із зусиллям утримувала на язикові якісь запитання. Мор теж не відводила від неї очей.
Мор раніше ніколи всерйоз не переймалася, коли згадували про Кассіанових коханок. Можливо, тому, що вони мало що значили для нього — він нікого з них не брав близько до серця. Та коли тепер іллірійський воїн більше не є емоційним і фізичним буфером між нею та Азріелем… Ба гірше, коли цю порожнечу, що виникла, спричинила Неста…
Мор сухо сказала:
— Коли він повернеться, тримай свого поганого язика за зубами.
Моє серце закалатало, долоні спітніли від цієї образи — і цієї погрози. Але Різ тихо, але твердо застеріг свою двоюрідну сестру і мою подругу:
— Мор…
Мор повільно, дуже повільно перевела на нього очі. І зустрілася з так само безкомпромісним його поглядом.
— Зустріч відбудеться за три дні. Ми вирішили її прискорити. Нехай вісники повідомлять усіх Вищих Лордів. І з мене досить суперечок щодо місця проведення. Обери його сама, та й по всьому.
Вона кілька секунд мірялася з ним поглядами, потім знову розвернулася до сестри.
Обличчя Нести було незмінне, холодне й незворушне. Сестра завмерла так, що, здавалося, навіть не дихає. Але не відступила. Не відвела очей від Морріґан.
Наступної миті Мор зникла.
Неста спокійно розвернулася й попростувала до вітальні, де, як я тепер помітила, перед каміном на столику чекали розкладені книжки. Амрен граційно ковзнула за нею, кинувши на Різа невдоволений погляд через плече. Від цього руху комір її сірої блузи розкрився достатньо, щоб я помітила спалах червоного, прихований тканиною.
Рубінове намисто, яке вона потай носила під одягом. Отой подарунок Варіана.
Але Різ кивнув їй, і Амрен запитала мою сестру:
— На чому ми зупинилися?
Неста опустилася в крісло, напружена настільки, що на руках побіліли суглоби.
— Ти пояснювала, як саме сформувалися кордони між Дворами.
Крихкий, відчужений голос. І…
Я проковтнула смішок, підхопила Різа під руку й потягла за собою в коридор. Я вже давно не бачила його таким брудним. Нам обом не завадила б ванна, але спочатку… Цю справу я ніяк не могла відкласти на потім. Її я повинна завершити раніше, ніж опинюся у воді. Щоб потім уже відмитися від усього.
Позаду нас Амрен тихо промовила до Нести:
— Кассіан на війні не вперше, дівчино. І Різ недарма зробив його своїм головнокомандувачем. Ця битва — дитяча забавка порівняно з тим, що на нас усіх чекає далі. А зараз він, напевне, навідує сім’ї загиблих. Повернеться ще до зустрічі Вищих Лордів.
— Мені байдуже, — відгукнулася на те Неста.
Що ж, принаймні вона знову заговорила.
Я зупинила Різа посеред коридору. У цьому будинку було доволі нашорошених вух, тому я звернулася до нього зв’язком:
Різ не став мене ні про що розпитувати.
Розділ 40
У мене не було із собою кістки. І хоча з кожним кроком нагору, пагорбом, а потім униз, у темряву, мені ставало дедалі важче й тривожніше, я не зупинялася. Я йшла далі і далі. І відчувала, що Різ так само бореться із собою.
Минуло дві години, і я, стоячи перед Косторізом, прадавнім богом смерті, який і досі прикидався моїм ще не народженим сином, сказала:
— Знайди собі інший предмет чи забаганку.
Фіалкові очі Косторіза запалали.
— Чому це Вищий Лорд зостався в коридорі?
— Його не цікавлять розмови з тобою.
Почасти це була правда. Різа цікавило, чи такий удар по гордості спрацює нам на користь.
— Від тебе тхне кров’ю… і смертю. — Косторіз смачно втягнув повітря, насолоджуючись запахом.
— Обери щось замість Уроборосу, — відповіла я.
Гайберн знав про наше минуле і про можливих союзників. Але лишався шанс, що він не передбачить Косторіза на полі бою.
— Мені не треба нічого, окрім свого віконечка у світ.
Я ледь стрималася, щоб не стиснути кулаки.
— Я можу запропонувати тобі багато чого іншого. — Мій голос став нижчим, солодшим.
— Ти злякалася добути свічадо. — Косторіз схилив голову до плеча. — Чому?
— А ти його не боїшся?
— Ні. — Ледь помітна посмішка.
Він прихилився до стіни.
— А ти теж боїшся його, Різенде?
Мій суджений не вшанував його відповіддю, хоча й підійшов ближче і прихилився до одвірка, схрестивши руки. Косторіз зітхнув, побачивши бруд і кров на його одязі.
— Закривавлена ти подобаєшся мені набагато більше.
— Обери щось інше, — повторила я.
— А нащо це мені? Від багатства тут не буде зиску. Влада непотрібна мені в цьому кам’яному мішку.
Він засміявся.
— Як щодо твого первістка?
Косторіз зробив жест, натякаючи на образ маленького хлопчика.
Погляд Різа змістився на мене, з подивом… і чимось глибшим, ніжнішим. Теплим.
У мене запалали щоки.
— Грубо і невиховано, ваші величності, говорити так, щоб вас не чули.
Я похмуро озирнулася на Косторіза: