Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 80)

— Гайберн розкрив деякі карти, коли прислав їх сюди. Якщо він зважився на такий крок, у нього є сумніви щодо власної перемоги.

У Нести був такий вигляд, ніби її ось-ось знудить. Кассіан мовчки наповнив її келих.

— Звідки… Як ти дізнався, що ми втрапили в халепу? — спитала я.

— Клото. У бібліотеці є зачарований дзвінок. Вона подзвонила в нього, і ми почули, одразу всі. Кассіан встиг першим.

Цікаво, як він почувався в ті найперші хвилини, коли знайшов мою сестру.

Різ, наче прочитавши мої думки, прислав мені образ, яким спочатку поділився з ним Кассіан.

«Паніка — і лють. Нічого іншого він не відчував, коли мчав униз, до серця провалля, списом летів у прадавню пітьму, яка колись пробрала його жахом аж до кісток.

Бо там була Неста — і Фейра.

Першою він побачив Несту, яка вилетіла з пітьми з очима, широко розплющеними від жаху, і від побаченого його лють набула такої сили, що він ледве міг дихати, мислити…

Побачивши його, вона видала тоненький тваринний звук — наче поранена олениця. І він приземлився так різко, що в нього хруснули коліна.

Він мовчав, коли Неста кинулася до нього, розкинувши руки. Сукня на ній встигла забруднитися. Він розкрив їй обійми, не в змозі зупинитися, не тягнутися до неї…

Але вона вчепилася в його обладунки і відчутно струснула однією рукою. Друга її рука показувала кудись у темряву. Вона прохрипіла:

— Фейра. — Сила. У її прекрасному тендітному тілі жила неймовірна сила. — Гайберн.

Цього було досить для того, щоб він вихопив меч… І тієї ж миті повз них, як стріла з лука, промчав Різ, магія якого нагадувала кляте виверження вулкана. Кассіан рвонув за ним у пітьму, орієнтуючись на крики…»

Я виринула із цього образу, не бажаючи дивитися далі й побачити те, що бачив там Кассіан.

Різ підійшов до мене, звів руку, щоб торкнутися мого волосся… і завмер, побачивши кров на своїх пальцях. Опустив очі на татуювання, що тепер оповило мою ліву руку.

— Допоки нам не доведеться запрошувати це щось на свято Сонцестояння, я терпітиму його існування.

— Ти терпітимеш? — Я скинула бровою.

Натяк на усмішку попри все, що сталося, промайнув на його устах.

— Принаймні, якщо хтось із вас погано поводитиметься, я матиму ідеальний варіант покарання. Посилатиму туди на годинку поспілкуватися з тією штукою.

Неста скривилася від огиди, а Кассіан похмуро засміявся.

— Ні, дякую, я краще відтиратиму всі вбиральні міста.

— Твоя друга зустріч, як я бачу, менше вразила тебе.

— Цього разу воно не хотіло мене з’їсти.

Але очі в нього все одно потемнішали від спогадів.

Різ теж це побачив. Побачив і тихо додав, знову тоном Вищого Лорда:

— Маєш попередити всіх, кого треба, щоб сьогодні залишалися вдома. Дітей після заходу сонця на вулиці не випускати. Усі заклади мають бути зачинені ще до того, як зійде місяць. Усі, хто залишиться на вулицях, матимуть справу з наслідками свого рішення.

— А саме? — спитала я.

Бренді опалив мені шлунок. Різенд зціпив зуби, переводячи погляд на яскраве місто за вікнами.

— А саме з Амрен, яка вийшла на полювання.

Діставшись міського будинку, у вітальні ми побачили Елейн. Згорнувшись клубочком, вона вмостилася на дивані. Поруч із нею прилаштувалася Мор, яка здалася мені награно невимушеною. Неста відразу пройшла повз мене до Елейн і сіла з іншого боку дивана, після чого виразно поглянула на нас усіх, хто залишився у фоє. Вона, певно, хотіла відвести Елейн нагору, але відчула, що має відбутися розмова, у якій потрібна буде і її участь.

Люсьєн, який до нашого приходу стояв біля вікна, спостерігаючи за вулицею, розвернувся до нас. На його поясі я побачила меч і кинджал. Його обличчя виражало похмуру, сувору зосередженість. На ньому не було й тіні його звичної веселості.

— Азріель спускається з даху, — сказав Різ, ні до кого конкретно не звертаючись, і, схрестивши руки на грудях, прихилився до одвірка.

Азріель, наче ці слова викликали його, виступив з тіней у кутку біля сходів, уважно роздивляючись усіх, хто прийшов. На закривавлених долонях Різа його погляд затримався довше.

Я притулилася плечем з іншого боку одвірка, а Кассіан і Азріель зупинилися між нами.

Різ помовчав хвилинку і сказав:

— Жриці мовчатимуть про те, що сьогодні сталося. Мешканці міста не дізнаються, чому Амрен зараз готується до полювання. Не повинні знати про зловісні події й Вищі Лорди. Це налякає їх і зруйнує образ, який ми так старанно вибудовували.

— Атака на Веларіс, — заперечила Мор зі свого місця на дивані, — вже продемонструвала, що ми вразливі.

— То був неочікуваний напад, із яким ми швидко впоралися, — сказав Кассіан. Його Сифони засвітилися. — Азріель зробив так, що нас малюють переможцями, здатними відбити будь-який напад Гайберну.

— Сьогодні ми саме це і зробили, — зауважила я.

— То було геть інше, — заперечив Різ. — Перша атака заскочила нас зненацька, і це може бути сяким-таким виправданням. Але друга… Нас вважатимуть непідготованими. Вразливими. Ми не можемо так ризикувати, коли до зустрічі залишилося десять днів. Тому докладемо всіх зусиль, щоб залишатися непорушними і готуватися до війни.

Мор осіла на диванні подушки й тихо додала:

— Війни, у якій у нас немає союзників, окрім Кейра. Немає ні Прифії, ні за її межами.

Різ зиркнув на неї. Але тут тихо заговорила Елейн:

— Королева може прийти.

Ми всі замовкли.

Елейн затуманеним поглядом дивилася на вичахлий камін.

— Яка королева? — спитала Неста більш напружено, ніж зазвичай, коли зверталася до сестри.

— Та, яку було проклято.

— Проклято Котлом, — уточнила я для Нести, відштовхуючись від одвірка. — Та, що влаштувала скандал, коли ти… пішла.

— Ні. — Елейн подивилася на неї, потім на мене. — Не та. Інша.

Неста вдихнула, видихнула і розтулила рота, щоб або відвести Елейн нагору, або змінити тему. Але втрутився Азріель. Тихо, ступивши лише один крок до вітальні, він спитав:

— Яка інша?

Елейн нахмурила брови й мовила:

— Королева… з вогняним пір’ям.

Співець тіней нахилив голову.

Люсьєн тихенько пробурмотів мені, не зводячи здорового ока з Елейн:

— Може, краще… їй потрібно?

— Їй нічого не «потрібно». — Азріель навіть не подивився на нього.

А Елейн тепер не зводила погляду зі Співця тіней. І навіть не кліпала.

— А ось нам дуже потрібна… — Азріель затнувся. — Провидиця. Котел зробив тебе провидицею.

Розділ 33

Провидиця.

Слово із клацанням стало на місце. Вона ж знала. Вона попередила Несту про Воронів. І в хаосі їхнього нападу це маленьке відкриття осяяло мене. Осяяло, як реальність і сон перепліталися для Елейн. Провидиця.

Елейн розвернулася до Мор, яка тепер дивилася на мою сестру широко розплющеними очима.