Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 79)
Я замружила очі аж до болю, до тремтіння всім тілом.
Аж раптом теплі грубі долоні торкнулися мене і потягли геть, а голос Кассіана зашепотів мені на вухо:
— Не дивися.
Я не дивилася. Я дозволила йому себе вести. І відчула, як підлітає Різ. Як він приземляється на дно печери так швидко, що від цього здригається вся гора. Тільки тоді я розплющила очі. І побачила, як він мчить до нас, оповитий нічною темрявою, з такою люттю на обличчі, що…
— Виведи їх звідси.
Це був наказ для Кассіана.
А за нашими спинами досі звучали крики. Я потягнулася до Різа, але він уже зник, залишивши по собі хмару темряви.
Щоб закрити від погляду те, куди він крокував. Знаючи, що я подивлюся.
Крики припинились.
І в жахливій тиші Кассіан потягнув мене геть, до присмерку в центрі печери. Неста стояла там, обхопивши себе руками й широко розплющивши очі.
Кассіан просто простягнув їй руку. І вона, наче у трансі, підійшла до нього. Кассіан обхопив нас обох. Сифони ожили, розганяючи темряву кривавим світлом.
А потім ми злетіли вгору.
Тієї ж миті все довкола сповнилося криками.
Розділ 32
Кассіан налив нам обом по келиху бренді. Високому келиху.
Неста, сидячи у кріслі в нашій родинній бібліотеці нагорі, випила свій одним духом. А я опустилася на стілець навпроти, скуштувала, здригнулася від смаку й відставила на низенький столик між нами.
— Допивай, — наказав Кассіан.
Він був сердитий. Але не на мене, ні. На те, що було внизу. Що сталося.
— Ти поранена? — звернувся до мене Кассіан. І кожне слово було обрубаним, різким.
Я похитала головою. Несту він не запитував… Мабуть, тому, що знайшов її першою. І впевнився сам.
— Король… у місті… — мовила я.
— Його тут немає.
Він зціпив щелепи. Кілька хвилин ми мовчали, доки Різ не з’явився у дверях із мантією тіней за спиною.
Його руки були в крові — але тільки руки. І крові було багато, яскраво-рубінової під вранішнім сонцем. Схоже було на те, що Різ роздер їх голими руками. А очі в нього закрижаніли від люті. Його погляд упав на мою ліву руку, під закасаний брудний рукав. Там, на зап’ястку, немовби залізним браслетом облаштувалася тоненька стрічка чорного татуювання.
— Що ти йому віддала? — Такого тону я не чула від моменту нашого візиту до Двору Жахіть.
— Воно… воно сказало, що хоче компанії. Когось, хто розповість йому про життя. Я погодилася.
— Ти
— Ні.
Від його тону і кам’яного виразу обличчя я теж мерщій допила бренді.
— Воно сказало просто «когось». І не уточнювало «коли».
Я наморщила носа, дивлячись на нову чорну стрічку завширшки не більше ніж палець, яка переривалася лише у двох місцях з кожного боку. Я хотіла підхопитися, підійти до нього, взяти в долоні його закривавлені руки. Але коліна досі тремтіли так, що я не могла поворухнутися.
— Королівські Ворони мертві?
— Були майже мертві, коли я прийшов. Воно залишило від їхнього розуму достатньо, щоб я міг зазирнути. І прикінчило, коли я пішов.
Кассіан стояв мовчки, з непроникним обличчям, і переводив погляд із закривавлених долонь Різа на його холодні мов крига очі.
Але мій суджений звернувся не до нього, а до моєї сестри:
— Гайберн полює на тебе через вкрадене тобою з Котла. Королеви хочуть твоєї смерті, бо жадають помститися за втрачене через тебе безсмертя.
— Я знаю, — хрипко відповіла Неста.
— Що ти звідти взяла?
— Не знаю. — Вона майже прошепотіла ці слова. — Навіть Амрен досі не зрозуміла цього.
Різ дивився на неї. А Неста на мене — я ладна була заприсягтися, що в її очах побачила страх, провину і… ще щось.
— Ти наказала мені бігти.
— Ти моя сестра, — просто відповіла я.
Колись вона намагалася пройти через Стіну, щоб урятувати мене.
— Елейн… — почала вона.
— З Елейн усе гаразд, — сказав Різ. — Азріель був у міському домі з нею. Люсьєн уже повертається туди, і Мор, мабуть, уже повернулася. Вони знають про загрозу.
Неста безсило відкинулася на м’яку спинку крісла.
— Гайберн пробрався в наше місто. Знову, — сказала я Різу.
— Мерзотник притримав це швидкоплинне закляття, чекаючи слушного моменту.
— Швидкоплинне закляття?
— Закляття з неймовірною силою, яке можна прочитати лише раз — із неймовірним результатом. Воно вміє розсікати захисні чари… найімовірніше, він не знічев’я зволікав.
— А захисні чари…
— Амрен наразі змінює їх для протидії подібним закляттям. А потім прочісуватиме місто, шукаючи, чи не залишив король інших своїх посланців, перш ніж піти.
Під крижаною люттю Різа я відчувала напруження, яке пульсувало так сильно, що я спитала:
— Що не так? — перепитав він, ніби більше не міг розрізнити два типи розмов. — Те, що два шматки того
— Заспокойся, — сказала я тихо, але впевнено.
Його очі сяйнули, наче океан, у який ударила блискавка. Але Різ глибоко вдихнув, з шипінням видихнув через ніс, і плечі його трохи розслабилися.
— Ти бачив, що це… за
— Мені досить було натяків, щоб встигнути заплющити очі, — сказав він, — і розплющити їх, лише коли воно відійшло від їхніх тіл.
Кассіан сполотнів, а за мить його шкіру мов запорошило попелом. Він це бачив. І сьогодні бачив удруге. Але досі нічого не казав.
— Так, король прорвав наш захист, — звернулася я до Різа. — Так, усе геть погано. Але ми не постраждали. І Ворони видали нам дуже важливу інформацію.
Неправильно вчинив Різ, раптом зрозуміла я. Він схибив, коли дозволив їх убити. За нормальних умов він залишив би їх Азріелю для допиту. Але він витягнув із них те, що хотів, швидко і жорстко і покінчив з ними. З Аттором він був більш стриманий…
— Тепер ми знаємо, що Котел не може діяти на повну силу, — продовжила я. — Ми знаємо, що пріоритетом для короля стала Неста, а не я.
Різ зважив мої слова.