Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 81)

— А це що?

Її слова, і тон… вони були такі нормальні, що в мене аж серце зайшлося. Мор вдивлялася в обличчя моєї сестри, ніби зважуючи слова, запитання, відрізняючи правду від брехні.

Потім Мор моргнула. Від зосередженості вона навіть рота розтулила. Здавалося, що її магія нарешті розв’язала якусь загадку. Вона повільно, але чітко кивнула. Люсьєн мовчки опустився на одне з крісел біля вікна. Його металеве око дзижчало, вдивляючись у мою сестру.

Що ж, гадаю, так і мало бути. Азріель єдиний, хто справді дослухався до слів моєї сестри. І чув те, чого інші не могли почути… Можливо, він сам свого часу страждав так само, як Елейн, доки не зрозумів свого дару.

— Є ще одна королева? — спитав він у Елейн.

Елейн звузила очі, наче це запитання потребувало якогось внутрішнього уточнення, якогось… підходу і правильного погляду на те, що мучило і плутало її.

— Так.

— Шоста королева, — видихнула Мор. — Та, що, за словами золотоволосої, захворіла…

— І через це золотоволоса попереджала нас не довіряти іншим королевам, — додала я.

І досить мені було це сказати, як я ніби відступила на крок і побачила всю картину. Зблизька всі слова здавалися плутаними і безглуздими, як мазки. Але з відстані…

— Ти обікрала Котел, — сказала я Несті, яка, схоже на те, ладна була кинутися до Елейн, щоб затулити її від нас усіх. — Але що, як Котел сам дав щось Елейн?

Неста сполотніла.

— Що?

Люсьєн, теж блідий, луною повторив її запитання. Але Азріель кивнув, ніби вже знав відповідь.

— Ти знала, — сказав він Елейн. — Про молоду королеву, яка перетворилася на каргу.

Елейн моргала і моргала. Її погляд знову набував чіткості. Наче розуміння, наше розуміння… звільнило її з полону тієї присмеркової реальності, у якій вона заблукала.

— Шоста королева жива? — спокійно, впевнено запитав Азріель.

Це був голос головного шпигуна Вищого Лорда, того, хто ламав ворогів і зачаровував союзників.

Елейн схилила голову до плеча, ніби дослухаючись до свого внутрішнього голосу, і мовила:

— Так.

Люсьєн не зводив з неї погляду, ніби вперше по-справжньому бачив її.

Я розвернулася до Різа.

«Потенційна союзниця?» — спитала я по внутрішньому зв’язку.

«Не знаю, — відповів він. — Якщо інші її прокляли…»

— Що це за прокляття? — спитав він раніше, ніж подумки договорив зі мною.

Елейн перевела на нього погляд. Знову моргнула.

— Вони продали її… комусь темному… якомусь… лорду-чаклуну. — Вона похитала головою. — Я його жодного разу не бачила. Не бачу, хто він. Але в нього є оніксова чорна скринька, життєво важлива… і найдорогоцінніша… крім них. Дівчат. Він тримає в себе інших дівчат, схожих на неї, але вона… Вдень вона змінює свою подобу і тільки вночі знову стає людиною.

— Птаха з вогняним пір’ям, — сказала я.

— Удень вогняна птаха, — протяжно мовив Різ. — Уночі жінка… То вона полонянка цього загадкового лорда-чаклуна?

Елейн похитала головою.

— Не знаю. Я можу чути її… крики. Вони сповнені люті, щирої, палкої люті.

Сестра здригнулась.

Мор подалася вперед і засипала її запитаннями:

— А ти знаєш, чому інші королеви прокляли її? Чому продали її цьому типу?

Елейн не відводила погляду від столу.

— Ні. Ні… Усе це вкрито туманом і тінню.

Різ голосно видихнув і спитав:

— Ти можеш відчути, де вона?

— Біля… озера. Воно далеко, глибоко на континенті. За високими горами, посеред прадавніх лісів. — У Елейн затремтів голос. — Він тримає їх усіх біля озера.

— Інші такі самі, як вона?

— Так… і ні. У них сніжно-біле пір’я. Вони ширяють над водою, а вона… Вона лютує високо в небі над озером.

Мор звернулася до Різа:

— Що ми знаємо про цю шосту королеву?

— Мало. Майже нічого, — відповів замість Різа Азріель. — Дуже мало. Молода… Віком трошки за двадцять років. Територіально Скифія простягається вздовж Стіни, на сході. Це найменша з людських країн, але з добре розвиненими торговельними відносинами і непоганим військом. Королеву звуть Васса, але повного її імені я ніколи не чув.

Різ трохи поміркував.

— Щоб королеви об’єдналися проти неї, вона мала становити значну загрозу, — висловив він припущення. — А з огляду на їхній план…

— Якщо ми зуміємо знайти Вассу, — урвала його я, — вона може стати ключем до того, щоб переконати людські сили приєднатися до бою. І стати нашим союзником на континенті.

— Якщо ми зуміємо, — заперечив Кассіан, підходячи до Азріеля і нашорошуючи крила. — На це можуть піти місяці. Не кажучи вже про те, що чаклун, який тримає її в полоні, насправді може бути сильнішим, ніж ми очікуємо. Ми не можемо дозволити собі таких потенційних ризиків. А ще — гаяти час. Нам зараз конче треба зосередитися на зустрічі з іншими Вищими Лордами.

— А все ж таки ризикнути нам не завадять, — сказала Мор. — Якщо у неї є армія…

— Нехай вона є, — урвав її Кассіан. — Але якщо королева проклята, хто поведе її армію? Їхнє королівство так далеко… Іти цій армії доведеться шляхом смертних. Ти не забула, як повільно вони рухалися і як швидко помирали?

— Усе одно варто спробувати, — вишкірилася Мор.

— Ти потрібна нам тут, — сказав Кассіан.

Азріель, здається, також був згоден, попри те що мовчав.

— Ти потрібна мені на полі бою, а не з тими черепахами на континенті. Я маю на увазі людей. До того ж, якщо королеви об’єднали армії, щоб допомагати Гайберну, вони неодмінно стануть між тобою і королевою Вассою.

— Ти мною не командуєш…

— Ні, але я можу наказати, — сказав Різ. — І не дивися на мене так. Він має рацію, Мор, ти потрібна нам тут.

— Скіфія… — Мор похитала головою. — Я пам’ятаю цю країну. Край вершників. Кавалерія може рухатися набагато швидше…

— Ні. — В очах Різа спалахнула незламна воля. Наказ не підлягав обговоренню.

Та Мор усе одно спробувала:

— Елейн бачить ці речі не без причини. Вона не помилилася щодо іншої королеви, яка перетворилася на стару каргу, вона передбачила атаку Воронів — то чому ж тоді до неї прийшли ці видіння? Навіщо вона чує цю королеву? Це має бути критично для нас. Якщо ми проігноруємо це пророцтво, то, може, й заслуговуємо на поразку.

Усі мовчали. Я переводила погляд з одного на другого. Роль кожного з них була критично, життєво важлива. Вони мали бути тут. Кожен з них. Окрім мене.

Я глибоко вдихнула… І раптом:

— Я вирушу на пошуки Васси.

Говорячи це, Люсьєн дивився на Елейн. А ми всі подивилися на нього.

Він перевів очі на Різа, на мене.