Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 67)

Так, схоже, Різ не встиг повідомити йому всього. Принаймні тієї частини, де Еріс розповідав про те, що доклав усіх зусиль, щоб урятувати молодшого брата. Навіть пішов проти батька.

— У тебе вся родина мерзенна, — озвалась Амрен.

Вона і Неста затримались у дверях.

— Але Еріс може бути для нас більш прийнятним варіантом. Якщо знайде спосіб фізично усунути Берона й захопити владу.

— Знайде, не маю в цьому сумніву, — відповів Люсьєн.

Але Мор досі сердито дивилася на Різа, і тихі сльози котилися її розпашілими щоками.

— Я не про Еріса. — Голос у неї тремтів. — Я про це.

Мор махнула рукою на будинок і місто.

— Це мій дім, а ти хочеш дозволити Кейру все зруйнувати.

— Я вжив заходів, — відповів Різ із таким напруженням у голосі, якого я давно вже в нього не чула. — Чимало. Навіть провів нараду з розпорядниками палаців, які погодилися ніколи й нікого з Двору Жахіть не обслуговувати, не надавати їм місць у готелях і не розважати. Тож їм ніде буде зупинитися, ніде поїсти, і вони не зможуть нічого купувати.

Мор розгублено закліпала. Рука Кассіана лягла їй на плече й потиснула його.

— Вони вже розіслали наказ усім мешканцям міста, — вів далі Різ. — Кожному власнику ресторанів, крамниць, майданчиків для виступів та виставок. Тому Кейр і його кодло можуть сюди увійти й хіба що помилуватися містом… На них чекатиме більш ніж холодний прийом. Ніхто їх не пустить переночувати, ніхто не нагодує. Піймавши облизня, вони накивають п’ятами.

Мор похитала головою й прошепотіла:

— Усе одно він усе це знищить.

Кассіан легенько пригорнув її. Я ніколи не бачила в нього такого суворого виразу, з яким він подивився на Різа. А потім на Азріеля.

— Ви повинні були нас попередити, — мовив він.

— Повинен був, — погодився Різ, проте вигляд його свідчив про те, що винним він не почувається.

Азріель тримався за кілька кроків від нас усіх, згорнувши крила. Сифони на його руках засвітилися.

— Ми введемо обмеження, — вирішила я втрутитися в розмову. — Коли і як часто вони зможуть приходити.

Мор похитала головою, не зводячи очей з Різа.

— Якби Амаранта була жива… — Слова, мов змії, поповзли вітальнею, звилися темрявою в кутках. — Якби вона була жива і я запропонувала співпрацю з нею… хай навіть це могло нас усіх врятувати… як би тобі велося?

Жоден із них ніколи не чіпав теми того, що з ним сталося. Я підійшла до Різа, торкнулася пальцями його руки. І він міцно вхопився за них.

— Якби Амаранта запропонувала бодай якийсь шанс на виживання, — Різ не відвів очей, — мені було б начхати на те, що вона всі ці роки змушувала мене з нею трахатись.

Кассіан здригнувся. Здається, вся кімната здригнулася.

— Якби Амаранта зараз увійшла в ті двері, — прогарчав Різ, вказуючи на вхід до фоє, — і сказала, що зможе дати нам шанс перемогти Гайберн і всі ви залишитеся живі, я б дякував клятому Котлу.

Мор у відчаї закрутила головою.

— Неправда! — вигукнула вона крізь сльози.

— Правда.

«Різе!»

Але зв’язок, міст між нами перетворився на темну порожню безодню, над якою лютував буремний шал.

Надто далеко… Обоє вони надто далеко зайшли. Я намагалася впіймати погляд Кассіана, але той, сполотнілий, пильно спостерігав за Різом і Мор. Тіні Азріеля оповили його, темним серпанком майже приховавши від поглядів.

Амрен…

Вона підійшла й зупинилася між ними. Така маленька порівняно з Різом і Мор.

— Я сорок дев’ять років рятувала наше коло. — Її срібні очі засліплювали, мов блискавка. — І не дозволю вам зараз його розірвати.

Вона розвернулася до Мор і чітко промовила:

— Співпраця з Кейром і Ерісом не означає, що ми їх простили. А коли ця війна скінчиться, я разом з тобою вполюю і розірву обох на шмаття, якщо ти цього забажаєш.

Мор нічого не відповіла, але нарешті відвела погляд від Різа.

— Мій батько отруїть це місто.

— Ми йому не дозволимо, — запевнила її Амрен.

І я їй повірила. Мор, здавалося, теж, бо сльози хоч і ще струменіли з її очей… але в ній щось змінилося.

Амрен повернулася до Різа, який, здалося мені, був геть спустошений.

Я вклала свою долоню в його. «Я бачу тебе, — повторила я подумки слова, які вже шепотіла багато місяців тому. — І те, що я бачу, мене не лякає».

— Ти потайний негідник, — сказала йому Амрен. — Завжди був і завжди ним будеш. І це аж ніяк не вибачає того, що ти нас не попередив. І передусім Мор. Про те, що їй доведеться зустрітися із цими двома монстрами. Ти вчинив правильно, добре розіграв карти. І водночас ця ситуація була дуже огидна.

Щось схоже на сором промайнуло в очах Різенда.

— Мені шкода.

Він звертався до Мор, до Амрен.

Амрен лише хитнула темним каре, погоджуючись. Мор крутнула головою, але в цьому порухові не було рішучої відмови.

Я проковтнула клубок у горлі і хрипко сказала:

— Це війна. У якій у нас мало союзників, а ті, що є, нам мало довіряють.

Я подивилася кожному з них в очі: сестрі, Люсьєну, Мор, Азріелю і Кассіану. Потім Амрен. Тоді своєму судженому. І потиснула його пальці, відчувши, як глибоко кігтить його відчуття провини.

— Ви всі вже були на війні й вижили, а мені ніколи не доводилося бути на полі бою. Але… Мені все одно здається, що довго нам не протриматись, якщо станеться внутрішній розкол.

Незграбні і майже незв’язні слова, але Азіель нарешті озвався:

— Вона має рацію.

Мор не подивилася на нього. І Азріель, ладна заприсягнутися, спохмурнів від почуття провини. Та за мить обличчя його знову стало непроникним.

Амрен відступила до Нести, і Кассіан запитав мене:

— А що зі свічадом?

Я похитала головою.

— Кейр сказав, що воно моє, якщо я насмілюся… Бо те, що в ньому бачать, або руйнує тебе, або зводить з розуму. Іще ніхто ніколи не вцілів.

Кассіан вилаявся.

— Отож, — сказала я.

Це був ризик, до якого ніхто з нас не був готовий. Особливо коли ми так потребували кожного з нас на своєму місці. Мор, розправляючи чорні складки своєї газової сукні, хрипко озвалася до нас:

— Мій батько не збрехав щодо цього. Я зростала на легендах про це свічадо. І жодна з них не була приємна. Чи успішна.

Кассіан похмуро глянув на нас із Різом.

— То що ж…

— Ідеться про Уроборос, — сказала Амрен.