Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 66)

— Ти не надав мені жодного доказу, що все насправді було не так. Але я добре пам’ятаю, як ти покинув мене в тому лісі…

— Тоді були задіяні такі сили, які тобі й не снилися, — холодно відповів Еріс. — І я не стану гаяти час на пояснення й розповідати тобі про події п’ятисотлітньої давності. Можеш вірити всьому, що тобі розповідають про мене.

— Ну ж бо я тобі нагадаю зовсім недавні події, — не витримала я, щоб не втрутитися в розмову. — Ти загнав мене, як тварину на полюванні. Після цього я ладна повірити в найгірше.

Бліде обличчя принца почервоніло.

— Я виконував наказ. І мене послали за тобою з двома моїми… братами.

— А як щодо твого третього брата, Люсьєна, який, так само як і я, став здобиччю на полюванні? Того, чию кохану ти допомагав стратити в нього на очах?

Еріс поклав долоню на темне скло. Мені здалося, що в нього спітніли пальці.

— Ти нічого не знаєш про події того дня. Нічого.

Запала тиша.

— Що ж, розкажи мені, — запропонувала я.

Еріс відповів прямим поглядом. І я не відвела очей.

— А як, на твою думку, Люсьєн дістався кордону з Двором Весни? — тихо почав він. — Мене там не було, коли вбивали Джезмінду. Спитай у нього. Я відмовився. То був перший і єдиний раз, коли я не послухав батька. І він мене покарав. А коли я нарешті вирвався на волю… Вони мали намір убити і його. Я зробив так, щоб цього не сталося. Послав Темліну звістку, анонімно, щоб узяв підкріплення і тягнув свою дупу до кордону з Двором Осені. Негайно.

Туди, де Темлін і Люсьєн убили двох братів Еріса. Про це я знала.

— Не всім так пощастило з друзями і родичами, як тобі, Різенде, — з гіркотою в голосі промовив Еріс.

— Схоже на те, — сказав Різ.

Нехай Еріс і врятував тоді Люсьєна, та це не виправдовувало інших його дій, передусім полювання на нас…

— Назви свою ціну, — повторила я запитання Мор.

— Вона та сама, яку я назвав Азріелю, коли натрапив на нього в батьківському лісі.

Мор з болем в очах озирнулася на Співця тіней. Але той навіть не подивився на неї.

— Коли настане час… ми підтримаємо заявку Еріса на трон, — сказав він.

Обличчя Азріеля випромінювало крижану лють, коли він промовляв ці слова. І цього разу Еріс пополотнів. Можливо, саме через це він промовчав про мої магічні сили. Співець тіней був грізним супротивником і в разі чого не вагаючись убив би Еріса. Не лише щоб мати перевагу в перемовинах, але й щоб уникнути люті Співця тіней. І його кинджала.

— Свою пропозицію я не скасовую, Різенде, — сказав Еріс, опановуючи себе. — Убити мого батька і покінчити з усім цим. Я зможу виділити тобі армію просто зараз.

Матір всевишня. Він навіть не приховував цього — не вдавав, ніби йому шкода. У мене мало щелепа не відвисла від почутого, від його спокійного пересічного тону.

— Спокусливо, але надто брудно, — відповів Різ. — У минулій Війні Берон пристав на наш бік. Сподіваюся на подібну схильність і цього разу.

Багатомовний погляд на Еріса.

— Приєднається, — пообіцяв той, проводячи пальцем уздовж глибокої подряпини на столі. — І залишиться в блаженному незнанні щодо сил Фейри.

Трон — в обмін на мовчання. І сприяння.

— Не обіцяй Кейрові нічого того, що тобі не байдуже, — сказав Різ і жестом відпустив гостя.

Еріс підвівся.

— Подивимося.

Він допив своє вино, відставив келих і похмуро поглянув на Мор:

— Прикро, що ти й досі не можеш контролювати себе в його присутності. Кожна твоя емоція відразу ж відбивалася на милому личку.

— Обережніше, — попередив Азріель.

Еріс з легкою усмішкою поглянув кудись між ними. З багатомовною усмішкою. Наче він знав щось таке, про що не здогадувався Азріель.

— Я б не торкався тебе, — заговорив він до Мор, яка знову пополотніла. — Але коли ти лягла під того бастарда…

Різ загарчав — водночас зі мною.

— Я знаю, навіщо ти це зробила. — І знову та посмішка, від якої Мор знітилась. Знітилась.

— Тому я й дав тобі свободу, закінчивши заручини так, щоб ні в кого не виникало сумнівів.

— А все, що сталося потім… — гарикнув Азріель.

Еріс спохмурнів.

— Існує мало речей, про які я жалкую. І це одна із них. Але… можливо, колись, якщо вже ми з вами союзники, я розповім тобі — чому. І чого це мені коштувало.

— Мені начхати, — тихо мовила Мор і вказала на двері. — Забирайся.

Еріс глузливо вклонився їй. І нам усім.

— Побачимося на зустрічі за дванадцять днів.

Розділ 27

Неста і Амрен чекали на нас під тронним залом, сердиті й утомлені. Що ж, тепер нас таких було шестеро.

Я не мала сумніву щодо сказаного Кейром про свічадо й ризики для того, хто наважиться в нього зазирнути… Ніхто з нас не міг собі цього дозволити. Перетворитися на руїну, збожеволіти. Ніхто… Особливо зараз. Найімовірніше, Косторіз про це знав. І послав мене на це нездійсненне завдання задля власної втіхи.

Ми не стали прощатися з придворними, які досі перешіптувались. Ми просто розсіялися до нашого міського будинку у Веларісі, спокій і краса якого тепер здавалися мені ще крихкішими.

Кассіан уже спустився з даху, щоб приєднатися до Люсьєна у вітальні, і деякі книжки з полиць тепер лежали на низенькому столику між ними. Обидва підхопилися на рівні з однаковим виразом обличчя. Кассіан був уже на півдорозі до Мор, коли та рвучко розвернулася до Різа й несподівано вигукнула:

— Чому?

Голос у неї увірвався. І щось у мене в грудях теж розкололося, коли Мор заплакала.

Різ дивився на неї, і його обличчя не виказувало жодних емоцій. Він просто стояв, коли Мор штовхнула його в груди й знову закричала:

— Чому?

Різ відступив на крок.

— Еріс знайшов Азріеля… У нас були зв’язані руки. Я обрав найкращий з поганих варіантів. Вибач.

Кассіан закам’янів посеред кімнати, переводячи погляд з одного на другого. Різ, судячи з усього, подумки розповідав йому про те, що сталося. І не лише йому, але й Амрен, і навіть Люсьєну та Несті, які лиш здивовано блимали.

Мор розвернулася до Азріеля.

— Чому ти нічого не сказав?

Азріель витримав її погляд. Незворушно, навіть крилом не сіпнув.

— Тому що ти намагалася б зірвати зустріч. А ми не могли дозволити собі ризикнути альянсом із Кейром і водночас наразитися на погрози Еріса.

— Ти співпрацюєш із цим бовдуром, — втрутився Кассіан, який уже зрозумів, про що йшлося.

Він підступив до Мор і торкнувся її руки.

— А слід було б почепити його голову над брамою, — сказав він і підібгав губи, сердито поглядаючи то на Різа, то на Азріеля.

Азріель спостерігав за всіма ними з холодною байдужістю. А от Люсьєн згорнув руки на грудях і відкинувся на спинку дивана.

— Я згоден із Кассіаном. Еріс справжня зміюка, — резюмував він.