Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 63)

— Цього разу, — видихнула я, цілуючи завиток татуювання на його шиї, відразу ж над коміром чорної куртки, — я змушу Кейра повзати у мене в ногах.

Розділ 25

Амрен не стала вдягати Несту в сукню з павутини й зоряного пилу. У щось подібне вбралися ми з Мор. Не вдягла вона на неї і просторих штанів та куцої блузи — стиль, який сама полюбляла.

Натомість вона обрала для моєї сестри аж надто просту сукню. Вона була геть чорна, без натяку на прозорість. Рукави вузькі, ліф щільно облягав тіло, комірець обхоплював усю бліду шию, решта ж тканини серпанком ночі стікала до її ніг. Пишна спідниця злегка шаруділа, коли вона ступала по чорному мармуру тронного залу Кам’яного Міста. Проста зачіска відкривала риси обличчя і дику пронизливість погляду, яким вона обвела натовп, колони з вирізаними на них лускатими монстрами, великий поміст і трон на ньому… Як і в Домі Вітру, обличчя Нести було непроникне. З кожним кроком Неста вище піднімала гордовите підборіддя.

Так само як і колони, трон прикрашали переплетені фігури чудовиськ. Трон був лише один, і це теж входило до планів Різа.

Моя сестра та всі поставали біля помосту. Ні страху, ні радості не було на їхніх обличчях. Світло в очах моїх друзів теж згасло. Азріель, стоячи поруч із Мор, випромінював смертоносний спокій. Уважним поглядом він вивчав усіх, хто зібрався в цьому залі. Зокрема, Кейра, який презирливо вишкірявся на нас, і біляву жінку біля нього, напевне матір Мор. «Нічого їм не обіцяй», — попередила мене Мор.

Різ простягнув мені руку, допомагаючи піднятися сходами, що вели до єдиного трону. Я йшла, високо піднісши голову, тримаючи рівно спину. Наші з Різом пальці переплелися.

Біля трону Різ ледь помітно підморгнув мені й легко, невимушено, граційним рухом, мов у танці, посадив мене на нього.

Натовпом, мов шелестіння листя під вітром, прокотився шепіт. Я опустилася на чорний камінь трону, і його холод опік мої голі стегна.

Придворні отетеріло дивилися на Різа. А я лише охнула, коли він сів на підлокітник трону, всміхнувся мені і звернувся до Двору Жахіть:

— Уклоніться, — наказав він.

Вони не квапилися виконувати його наказ. А втім, я сиділа на троні… І Різ був їхнім Вищим Лордом.

Обличчя придворних кривило від суміші шоку й відрази, однак усі вони попадали на коліна.

Я не дивилася на Несту, якій довелося наслідувати загальний приклад. Я змусила себе дивитися на Кейра, на жінку поруч із ним, на всіх, хто насмілювався зустріти мій погляд. Я змусила себе пригадати, як вони вчинили зі своєю юною дочкою. Мор, єдина з усього натовпу, щиро вклонялася мені, і лукава посмішка грала на її устах.

Дехто з придворних не витримував мого погляду і відводив очі.

— Відсутність другого трону сьогодні я вважатиму наслідком браку часу перед нашим візитом, — з крижаним спокоєм промовив Різ. — Правду кажучи, комусь із вас слід було б усипати різок за непослух. Але я пожалію ваші шкури. Вважайте це моїм подарунком… наші вірні піддані.

Він ледь помітно посміхнувся. А я провела пальцем уздовж луски одного з чудовиськ, на підлокітнику трону. Наш Двір. Частина його…

Але нам потрібно було, щоб вони билися разом з нами. Щоб погодилися на союз із нами. Сьогодні.

Мої губи, нафарбовані темно-темно-червоною помадою, склалися в ліниву усмішку.

До помосту потяглися лози чужої сили, не насмілюючись подолати першу сходинку. Перевіряючи мене — якою силою я можу володіти. Але не підбираючись так близько, щоб розгнівити Різа.

Я дозволила їм обережно підповзати, принюхуючись, а сама звернулася до Різа і всіх присутніх у тронній залі:

— Коханий, вони, гадаю, хотіли б уже підвестися.

Різ усміхнувся спочатку мені, потім натовпу.

— Підведіться.

Вони послухались. А кілька щупальців сили насмілилися подолати першу сходинку.

І тоді я вдарила.

Три притлумлені зойки потонули в бурмотінні придворних, коли я загнала гострісінькі кігті магії в ці занадто цікаві щупальці. Загнала й запустила їх якнайглибше. Як кішка, що ловить пташку. Кількох пташок.

— Хочете це відчути на власній шкурі? — спитала я тихо, ні до кого конкретно не звертаючись.

Кейр, стоячи біля підніжжя помосту, похмуро озирнувся через плече. Срібний обруч зблиснув у золотому волоссі. Хтось біля дальньої стіни схлипнув.

— Хіба ви не знаєте, — промуркотів Різ, роздивляючись підданих, — що неввічливо торкатися леді без її дозволу?

У відповідь я загнала свої темні кігті ще глибше, і магія тих, хто насмілився мене перевіряти, забилася, намагаючись вирватися з них.

— Поводьтеся чемно, — ніжно сказала я натовпу.

І відпустила.

Три різні осередки руху привернули мою увагу. Один відразу ж розсіявся, втік. Ще один знепритомнів. А третій чіплявся за свого супутника і весь тремтів зо страху. Я запам’ятала їхні обличчя.

Амрен і Неста наблизилися до підніжжя трону. Сестра дивилася на мене так, ніби ніколи в житті не бачила. Я не насмілилася зняти маску прохолодної іронії. Не спитала, як тримаються її щити й чи спробував хтось так само перевірити й Несту. Її ж величне обличчя нічого не видавало.

Амрен вклонилася нам із Різом.

— З вашого дозволу, Вищий Лорде.

Різ лінькувато махнув рукою.

— Ідіть. Розважайтеся.

Він ворухнув підборіддям у бік придворних.

— І ви також. Пригощайтеся. Музика… Дозволяю.

І йому охоче скорилися.

Моя сестра разом із Амрен зникли ще до того, як придворні завирували в залі. Пройшовши через величезні двері, обидві розчинилися в сутінках. Я не уявляла, куди Амрен повела мою сестру і які з магічних предметів вона мала намір обрати для вправ.

Їхнього зникнення майже ніхто не помітив. А втім, дехто з придворних виявив цікавість… поки не зустрівся очима з Амрен і не побачив, яке чудовисько живе всередині цієї тендітної жінки.

Мі досі не розповіли їй про Косторіза і наш візит до В’язниці. Я відчувала провину. Може, ми припустилися помилки? Я вже хотіла поговорити про це з Різом, коли він раптом показав пальцем на Кейра і звелів:

— За десять хвилин чекаю тебе в залі засідань.

Очі Кейра звузились, коли він почув наказ. Мати Мор поруч із ним не підвела голови — втілена покора. Така, якою мала стати Мор.

А Мор дивилася на батьків з холодною байдужістю на обличчі. Азріель тримався на крок позаду, спостерігаючи за всіма в залі.

Я не дозволила собі видати цікавість і тривогу. Різ подав мені руку, і ми обоє зійшли з трону й рушили до залу засідань говорити про війну, яка вже була на носі.

Зала засідань у Кам’яному Місті була майже так само величезна, як і тронна. І витесали її з того самого темного каменю, а колони оздобили такими самими вирізьбленими чудовиськами, така сама склепінчаста стеля.

А під нею стояв неймовірно великий стіл із чорного скла, розділяючи залу на дві половини, як блискавка, бува, ділить нічне небо. Краї столу залишили нерівними, гострими як леза, що виступали вусібіч.

Різ посів місце на чолі столу. Я сіла навпроти нього. Азріель і Мор сіли поруч з одного боку столу, а Кейр влаштувався з другого. Стілець поряд із ним залишився порожнім.

Різ відхилився на спинку свого темного стільця і покрутив у келиху вино, що його налив слуга з непроникно-кам’яним обличчям за мить до того. Мені було важко стриматись і не подякувати чоловіку, який наповнив мій келих. Та вчасно згадала: я не повинна тут так чинити.

Тут я брала те, що належало мені по праву, нікому не дякуючи і ні перед ким не вибачаючись.

— Я знаю, чому ти тут, — без найменшої преамбули нараз оголосив Кейр.

— І чому ж? — Різ картинно вигнув брови.

Кейр роздивлявся нас з відразою на гарному обличчя.

— Гайберн уже кипить. Твої легіони, — він вишкірився на Азріеля, який представляв усіх іллірійців, — уже збираються.

Кейр переплів довгі пальці на темному склі столу.

— І ти маєш намір просити моїх Провісників Темряви приєднатися до твоєї армії.

Різ відпив зі свого келиха вина.

— Що ж, принаймні ти позбавив мене необхідності танцювати навколо цієї теми.

Кейр витримав його погляд, і оком не змигнувши.

— Маю зізнатися, намір Гайберну мені… до вподоби.

Мор трохи ворухнулась на своєму місці. Азріель лише перевів на Кейра крижаний пронизливий погляд.