Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 61)

На засмаглих щоках Азріеля розквітли рожеві плями. Ти ба, невже він має здатність червоніти? Він вдячно кивнув і вивів мою сестру крізь двері до саду, де їх обох огорнуло сонячне світло, яке вже схилялося до обрію.

За мить до передпокою влетіла Неста. Її обличчя було блідо-зелене.

— Мені… потрібна вбиральня.

Я зустрілася поглядом із Різом, який неквапливо зайшов слідом, тримаючи руки в кишенях.

«Що ти з нею скоїв?»

Він з подивом звів догори брови.

Я мовчки показала Несті потрібні двері, і сестра зникла, гупнувши за собою ними.

«Я? — Різ прихилився до нижнього стовпчика поруччя. — Вона скаржилася, що я навмисне лечу повільно. І я полетів швидко».

З’явилися Кассіан і Люсьєн, уникаючи дивитися один на одного. Але Люсьєнів погляд миттю гайнув до коридору, що вів у сад, ніздрі затріпотіли, коли він почув запах Елейн. І того, з ким вона пішла. Із його горла вихопилося тихе гарчання…

— Розслабся, — сказав Різ. — Азріель не розпусник.

Люсьєн зиркнув на нього, і було схоже на те, що з його очей посипалися іскри.

Важку тишу розбудили звуки, що долинали зі вбиральні. Бідолашна Неста. Кассіан вирячився на Різа:

— Що ти з нею скоїв?

Я схрестила на грудях руки.

— Я спитала в нього те саме. Він сказав, що «полетів швидко».

Несту знову знудило. Запала тиша.

Кассіан зітхнув, підвівши погляд до стелі.

— Тепер вона назавжди відмовиться літати.

Розчинилися двері вбиральні, і ми всі — принаймні Кассіан і я — зробили вигляд, ніби нічого не чули. Обличчя Нести досі було зеленувато-блідим, але очі… очі сестри палали.

Мені бракує слів, щоб описати це горіння… Я навіть намалювати його не змогла б.

Очі залишалися ті самі: сіро-блакитні, такі, як і в мене. Але водночас… до них ніби долили ртуті, ось що спадало на думку.

Вона ступила крок до нас, усю увагу зосередивши на Різенді.

Кассіан, ніби мимохідь, заступив їй дорогу, міцно згорнувши крила. Зупинився на килимі, у бойовій стійці — базовій. Цього можна було й не помітити, але… його Сифони засвітилися.

— Бійки в цьому будинку заборонені, — сказав Кассіан, дивлячись на Несту й розтягуючи кожне слово. — Мене одного разу на цілий місяць викинули звідси.

Палкий погляд Нести змістився на нього, досі лютий, але… трохи здивований.

Кассіан повів далі:

— Винною, звісно, була Амрен, але мені ніхто не повірив. І ніхто б не насмілився вигнати її.

Неста мовчки слухала його. Але розплавлений від жару погляд знову ставав смертоносним. Власне, ми всі були смертоносні. Тепер нас стало більше.

— Що з тобою? — раптом запитав у неї Люсьєн.

Кассіан не відводив від неї очей. Неста повільно повернулася до Люсьєна.

— Я змусила його віддати дещо, — з лячним спокоєм відповіла вона.

Котел. У мене волосся стало дибки. Неста втупилась у килим, потім її погляд ковзнув по стіні.

— Я хочу піти до своєї кімнати.

Я не відразу зрозуміла, що ці слова адресовані мені. Прочистивши горло, відповіла:

— Нагору сходами, другі двері праворуч. Або треті, які більше сподобаються. Друга кімната відведена для Елейн. Нам треба вирушити за… — Я примружилась на годинник у вітальні. — За дві години.

Єдиною відповіддю був слабкий кивок. Я вчула в ньому вдячність.

Ми з Різом дивилися, як вона піднімається сходами, як тягнеться за нею лавандова сукня, як спирається на поруччя її тонка рука.

— Вибач! — гукнув їй услід Різ.

Пальці Нести напружилися на поруччі, геть побілівши на суглобах, але вона нічого не сказала і навіть не зупинилась.

— А таке взагалі можливо? — пробурмотів Кассіан, коли Неста зачинила за собою двері кімнати. — Щоб хтось зміг вийняти з Котла його сутність?

— Схоже на те, — відповів Різ, і звернувся до Люсьєна: — Наскільки я розумію, вогонь у її очах не від твого роду?

— Ні, — похитав головою Люсьєн. — У мені жоден із моїх вроджених дарів не озивався подібним чином. Це була… крига, холодний крижаний опік. Крига, жива і плинна, мов полум’я. Або ж вогонь, видобутий з криги.

— Гадаю, це смерть, — тихо мовила я.

Я дивилась в очі Різа так, наче тільки його погляд і тримав мене на цьому світі.

— Її сила… я вважаю, це смерть, втілена смерть. Чи ще там що в Котлі виконує її роль. Ось чому Косторіз чув Несту… почув про неї.

— Матір небесна! — Люсьєн запустив пальці у волосся.

Кассіан похмуро кивнув.

Різ потер підборіддя, зважуючи мої слова. А по тому, все обміркувавши, підсумував:

— Неста не тільки перемогла Смерть, а ще й пограбувала її.

Недивно, що моя сестра ні з ким не хотіла говорити про це, а тим паче бути свідком на наших перемовинах. Нам, спостерігачам, здавалося, що її занурення в Котел тривало кілька секунд.

А я не питала сестер про те, як довго тривало воно для них. Як плинув час для них? Я не ставила сестрам цих запитань. Щось утримувало мене від цього.

— Азріель знає, що ти стежиш, — повідомив Різ, стоячи перед люстром у нашій з ним спальні й поправляючи лацкани чорної куртки.

Міський будинок тихенько гудів від активної підготовки до візиту в Кам’яне Місто. Мор і Амрен прибули пів години тому. Мор облаштувалася у вітальні. Амрен тим часом пішла до Нести, яку вона сама вибрала для неї.

Я не насмілилася розпитувати Амрен про те, чого вона навчила мою сестру на тренуваннях. Але здогадувалася, що вона повинна була спробувати повзаємодіяти з певними магічними предметами при Дворі Жахіть, тимчасом як ми вестимемо перемовини з Кейром. Вірогідно, з-поміж цих предметів мав бути й Уроборос. Треба буде вигадати хвилину й запитати в Амрен, що їй відомо про свічадо, жадане для Косторіза. І якимось чином переконати Кейра розлучитися з ним. Як саме — я навіть не уявляла.

Амрен в очікуванні нашого повернення мала намір продовжувати розбирати папери й сувої, що ними були завалені всі столи у вітальні. Люсьєн запропонував їй допомогу. Амрен щось буркнула мені у відповідь. Я сказала Люсьєнові, що вона згодна.

Кассіан був уже на даху, де гострив свої клинки. Я спитала його, чи справді потрібні всі дев’ять, на що отримала відповідь, що готуватися не завадить і якщо в мене є зайвий час на розпитування, цього часу стане й на додаткове тренування. Я швиденько втекла, показавши йому на прощання вульгарний жест.

Коси мої не встигли висохнути після купання. Я вділа у вуха важкі сережки й визирнула з вікна нашої спальні в садок.

Елейн мовчки сиділа за одним з кованих столиків. Перед нею стояло горнятко з чаєм, до якого вона не торкалася. Азріель влаштувався на шезлонгу навпроти, підставив крила сонцю, щось вибирав зі стосу паперів і читав. Напевне, його цікавило все, що стосується Двору Осені, інформацію про який він мав, розсортувавши її, довести Різу до відома. Для Кам’яного Міста він уже вдягнувся у свої суворі крицеві обладунки. Вони здавалися такими недоречними серед прекрасних яскравих квітів і соковитої зелені саду. А особливо поруч із моєю такою тендітною сестрою.

— Ну ось чому було не зробити судженими їх? — спитала я. — Чому було обрано Люсьєна?

— Ти тільки не скажи цього в його присутності.

— Ну серйозно!

Я схрестила руки на грудях і повернулася до Різа:

— Скажи мені, кому належить це рішення? Що чи хто це вирішує?

Різ поправив лацкани і струсив з одного невидиму порошинку.

— Доля, Матір, завихрена кипляча сутність Котла…