Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 48)

Він похитав головою, примруживши очі.

— Кассіане!

Він мовчки виставив долоні, без слів наказуючи мені продовжити тренування.

Я зітхнула, і мої кулаки знову пішли в наступ. І тільки після п’ятнадцятого повтору, коли мені вже уривалося дихання, Кассіан відповів:

— Ти просто не усвідомлювала, якою необхідною ти є для нас. Ти врятувала наші дупи, так, але… Ти не вірила, що особливо потрібна тут.

Один-два, один-два, один-два.

— Так, я про це не думала.

Він розтулив рота, але я попри зірване дихання далі атакувала його виставлені долоні.

— У всіх вас… є обов’язки — ви всі необхідні, — роблячи короткі паузи, щоб ковтнути повітря, пояснювала йому я. — А в мене є здібності, так… Але… Ви з Азріелем постраждали, моїх сестер… Ти знаєш, що з ними сталося. Я зробила все, що могла, щоб витягнути нас звідти. І раділа, що це зробила я, а не хтось із вас. Бо іншого виходу не було. Я не пережила б, якби…

Підняті долоні Кассіана, у які я цілила, не ворухнулися, буцімто і справді були кам’яні.

— У Дворі Весни з тобою могло статися будь-що.

Я знову зупинилася.

— Збагнути не можу, з якого дива ти взявся читати мені нотації. Навіть Різ не виявляв такої запопадливості з приводу моєї безпеки. Тож чому ти…

— Гадаєш, що Різ спокійно чекав твого повернення? Він місця собі не знаходив. Так, Фейро, він опанував себе, і зовні могло здатися, ніби ніяких змін у ньому не сталося. Але я знаю його дуже давно. І бачив: усі ці тижні, дні та години без тебе… Кожну мить, поки тривала твоя відсутність, він був охоплений панікою. Звісно, і він, і ми знали, що ти зможеш дати собі раду. Та все одно тривожилися за тебе.

Я струснула кулаками і стала розтирати м’язи рук.

— Ти й на Різа розсердився?

— Якби я не був такий безпомічний, я б йому дупу надер до небес.

Я не відповіла.

— Ми всі страшенно хвилювалися за тебе.

— Я добре впоралась і сама.

— Звісно. Ми знали, що ти впораєшся. Але… — Кассіан схрестив руки на грудях. — П’ятдесят років тому Різ викинув те саме. Коли його чорти понесли на ту вечірку, що її влаштувала Амаранта.

Ох. Знову Амаранта.

— Знаєш, я ніколи цього не забуду. — Кассіан голосно видихнув. — Тієї миті, коли він подумки заговорив з нами всіма. Коли я зрозумів, що відбувається і… що він врятував нас. Закрив тут і зв’язав нам руки, але…

Він потер скроню.

— І все стало тихо. У мене в голові. Так, як ніколи ще не бувало, від часів, коли… — Кассіан примружився, дивлячись на безхмарне небо. — Навіть попри пекло, яке вирувало навколо, тут було… тихо.

Він постукав себе пальцем по скроні й насупився.

— Після Гайберну цілителька тримала мене уві сні, поки відновлювала мені крила. І коли за два тижні по тому я прокинувся… Тоді я й почув. Мор розказала мені, що з тобою сталося. І в голові знову запанувала тиша.

Горло здавило так, що я ледве змогла проковтнути клубок у горлі.

— Кассіане, ти знайшов мене, коли це було конче потрібно.

— Радий прислужитися, — дуже похмуро усміхнувся він. — Ти завжди можеш на нас покластися. Ви обоє можете. Але йому кортить усе робити самотужки… Віддавати всього себе, скрізь жертвувати собою. Він терпіти не може, коли хтось інший за щось береться.

Усмішка зникла.

— І ти така сама.

— А ти можеш?

— Мені це тяжко дається. Проте — можу. Моя посада з-поміж іншого вимагає від мене вміння розподіляти роботу, щоб не перебирати її всю на себе. Я знаю Різа понад п’ятсот років, і він досі намагається все робити сам. Йому, як і раніше, досі здається, ніби він робить замало.

Я аж надто добре знала те, про що говорив Кассіан. Цю особливість Різа я вже встигла вивчити. І від думки про те, що і в цій війні Різ спробує закрити нас собою… мене аж обпекло всередині.

— Він весь час віддає накази.

— Так. І дуже добре знає, хто з нас на що здатний. Але коли доходить до діла… — Кассіан потер долоні. — Якщо Вищі Лорди і Кейр відмовляться, він усе одно виступить проти Гайберну. І викличе вогонь на себе, щоб нас не обпекло.

Я заціпеніла від почутого. Різ житиме, він не насмілиться жертвувати всім, щоб усі ми, інші… Ой ні, насмілиться. Але він вижив, потрапивши до Амаранти в рабство, рятуючи сім’ю. І напевне знову без вагань зробить те саме.

Я відігнала тяжкі думки. Загнала їх глибоко-глибоко в землю й затоптала. Зосередилась на диханні.

Увагу Кассіана привернуло щось за моєю спиною. І попри незмінну спокійну поставу в очах заблищало щось хиже. Я не насмілилась обернутися, але відразу зрозуміла, кого він побачив.

— Хочеш приєднатися? — запобігливо спитав Кассіан.

— Не схоже, щоб ви тренували щось, окрім язиків.

Я озирнулася через плече. Неста вдягла блідо-блакитну сукню, від якої її шкіра здавалася золотавою. Волосся вона заплела в тугу косу й виклала довкола голови. Спину тримала прямо, ніби мармурова колона. Я квапливо шукала слів, щоб вибачитися перед нею за вчорашнє, але… перед ним робити цього було не можна. Неста не підтримає цієї розмови у присутності Кассіана. Для неї це було б продовженням учорашнього.

Кассіан помахав Несті рукою, запрошуючи йти до нас, а не стояти у дверях.

— Боїшся? — спитав він у неї.

Я завбачливо тримала язика за зубами і просто дивилася, як Неста ступила з порогу й вийшла під сліпуче проміння сонця, яке заливало двір.

— Чого б то я мала боятися кажана-переростка з неврівноваженим характером?

Я ледве стримувала сміх, але Кассіан, завваживши це, застережливо зиркнув на мене: мовляв, будь обережною. І тоді я схопилася за зв’язок із Різендом. «Будь ласка, врятуй мене від чергової сварки між Кассіаном і Нестою».

За мить прийшла відповідь-запитання: «Уже жалкуєш, що стала Вищою Леді?»

Мене зігрів його голос — і його гумор. Але я справді не хотіла бути свідком їхнього недоброзичливого перекидання словами, тому відповіла запитанням: «А це частина моїх обов’язків?»

І знову його іронічний чуттєвий сміх: «Як гадаєш, чому я так настирливо шукав собі напарницю? Майже п’ять віків мені доводилося давати всьому цьому лад самотужки. А тепер справедливо поділився з тобою. Звикай».

Кассіан тим часом уже говорив Несті:

— Схоже, ти сьогодні не в гуморі. І вчора раптом вибігла з кімнати… А ще дуже напружена. Я можу чимось допомогти?

«Будь ласка», — благала я Різа.

«А що мені за це буде?»

Я не знала, чи може зв’язок передати шипіння, але, судячи зі сміху, який за хвильку луною розкотився в мені, почуття я передала. «Я на зустрічі з губернаторами Палаців. Вони можуть трошки розгніватися, якщо я зникну…» Я спробувала стримати зітхання.

Неста не дивилася на Кассіана. Вона роздивлялася свої нігті.

— За кілька хвилин прийде Амрен, і ми розпочнемо перше заняття…

Двір накрила крилата тінь, перервавши її на півслові. Але це був не Різенд, а…

«…Тому посилаю тобі іншого красеня, — продовжив Різ. — Не такого, звісно, як я, але помилуватися буде ким».

Вир тіней розсіявся, і Азріель зміряв поглядом Несту й Кассіана, а потім співчутливо подивився на мене.

— Сьогодні нам треба почати урок трошки раніше, — сказав він.

Поганенька брехня, але я відповіла:

— Зрозуміла. Без проблем. Ми з Кассіаном уже закінчили.

Кассіан похмуро глянув на мене, потім на Азріеля. Але ми не зреагували, я просто вже йшла до Співця тіней.