Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 47)

Він уже втратив більше за інших, але й досі, здавалося, вважав, що цього недосить.

Але Різ тільки озирнувся через плече на веселий ресторанчик за нами. Я теж поглянула на робітників, які впевнено снували між столиками, подаючи замовлені страви і прибираючи посуд.

— Тієї першої ночі, коли ми всі сюди прийшли… Коли ти сказала Севенді, що ніби прокидаєшся від сну, куштуючи її смаколики… — Різ похитав головою. — Тоді я вперше побачив тебе… умиротвореною. Наче і справді прокинулася, знов ожила. Я тоді відчув таке полегшення, що боявся, як би мене не знудило прямо за столом.

Я пригадала, як довго й дивно дивився на мене Різ, коли я нарешті заговорила. А потім була довга прогулянка додому, і саме тоді я почула мелодію, яку він присилав до моєї холодної камери в Підгір’ї. Тоді я нічого не знала ані про Веларіс, ні про сьогоднішнього Різа. Він подарував мені кілька хвилин чарівних звуків, що вихопили мене з відчаю й безвиході.

Я відштовхнулася від поруччя й повела Різа на міст над Сидрою, — міст, який вів нас додому. Обговорювати те, хто з нас більше готовий на жертви в цій війні, ми будемо пізніше.

— Погуляймо… Веселкою.

Цей справжній діамант Веларіса — живе серце кварталу митців — мінився всіма барвами. Справжнє серце міста, що билося цілодобово.

Узявши Різа під руку, я мовила:

— Ти, а ще це місто допомогли мені прокинутися, знову повернутися до життя.

Різові очі замерехтіли, а я усміхнулася, дивлячись на нього знизу вгору.

— Ціною якого я й захищатиму все це, Різе. Хай якою великою буде ця ціна.

Він поцілував мене в маківку і пригорнув міцніше, і ми, милуючись зоряним небом, подалися через міст на інший бік Сидри.

Розділ 19

Уранці я зраділа, що вчора перенесла тренування з Кассіаном на восьму. Хоч прокинулася на світанку, та одного погляду на сонного Різенда було для мене досить, щоб присвятити цей ранок найповільнішим і найсолодшим способам його розбудити.

Тож, коли Різ опустив мене на майданчику для тренувань над Домом Вітру, оточеному зусібіч стіною червоних скель і відкритому всім вітрам, щоки в мене досі палали від приємного збудження. Він пообіцяв зустрітися зі мною після обіду й показати бібліотеку, про яку я в нього питала, а потім лукаво підморгнув, поцілував у щоку й одним ударом могутніх крил стрілою злетів у небо.

Кассіан, що стояв, прихилившись до стійки для зброї, замість привітатися, сказав лише:

— Сподіваюся, ти не дуже перевтомилася вранці. Бо сьогодні буде справді тяжко.

Я щільно зімкнула повіки, намагаючись викинути з голови спогад про те, як Різенд вкладає мене на живіт і виціловує доріжку на спині. Як опускається від шиї дедалі нижче. Намагалася позбавитися відчуття його сильних рук, які обхоплюють мої стегна і піднімають вище, вище, аж поки він не вмощується між ними, від чого я вголос благаю його про більше. І ще старанніше вколисую пам’ять про насолоду, коли Різ встав за мною і мені довелося прикусити подушку, щоб не розбудити весь дім своїми стогонами.

Рано-вранці Різ був… Мені бракувало слів, щоб описати, яким він прокинувся: неквапливим, лінивим, лукавим, зі скуйовдженим після сну волоссям і з суто чоловічим жадібним поглядом у очах. Цей лінивий і задоволений погляд я бачила секунду тому, отож цілком пристойний поцілунок у щоку й послав розпечений сигнал у моє тіло.

Так, потім. Помучу його за це трохи згодом.

А поки що… Я рушила до Кассіана, на ходу розминаючи плечі.

— Аж двоє іллірійських воїнів змушують мене пітніти від самісінького ранку. Що ж дівчині робити?

Кассіан зареготав:

— Принаймні якийсь бойовий дух.

Я усміхнулася, взяла руки в боки і оглянула вішаки зі зброєю.

— Що сьогодні?

— Нічого. — Кассіан вказав мені підборіддям на окреслене крейдою біле коло за нами. — Ти дуже давно не тренувалася. Тому сьогодні починаємо з основ.

Слова бриніли таким внутрішнім напруженням, що я сказала:

— Не так уже й давно.

— Півтора місяця.

Я уважно придивилась до нього: щільно складені крила, надто довге, аж до плечей, темне волосся.

— Що не так?

— Нічого.

Кассіан пройшов повз мене в коло.

— Це через Несту?

— Не все в моєму житті зав’язане на твою сестру.

Я вирішила облишити цю тему.

— Чи виступ з приводу завтрашнього візиту до Двору Жахіть?

Кассіан скинув з плечей сорочку, відкриваючи м’язи торса й химерні візерунки татуювань — іллірійських знаків на успіх і славу.

— Забудь. І посядь позицію.

Я послухалась, але не припинила за ним спостерігати.

— Ти… злишся.

Кассіан виразно мовчав, поки я не почала свою звичну розминку, щоб розігріти м’язи: робила різні випади для розтягнення тіла, рухала руками, ногами, вигиналася врізнобіч, тягнулася вгору, присідала. По тому в нас почався навчальний поєдинок. Билися врукопашну. Кассіан легко відбивав мої удари. Невдовзі в мене заболіли кулаки. Здавалося, я б’ю по кам’яній брилі. І лиш тоді Кассіан порушив мовчанку:

— Ви з Різом приховали від нас правду. І в Гайберн ми пішли, не знаючи всього.

— Про що?

— Про те, що ти Вища Леді.

Важко дихаючи, я далі завдавала коротких ударів: один-два, один-два. На мить я припинила гамселити по його піднятих долонях і спитала:

— І що б це змінило?

— Усе. Ніхто б із нас туди не пішов.

— Можливо, саме тому Різ і вирішив тримати це в секреті.

— Гайберн був катастрофою.

Я припинила завдавати удари.

— Коли ми йшли, ти вже знав, що я його суджена. Не розумію, як знання про мій статус Вищої Леді щось змінює.

— Змінює.

Я уперла руки в боки, ігноруючи його знак продовжувати поєдинок.

— Поясни чому.

Кассіан провів рукою по спітнілій голові.

— Тому… тому що, як його суджена, ти була його… Він мав тебе захищати. І не дивись на мене так. Він теж твій, і ти його захищаєш. Я б життя віддав за тебе як за суджену мого друга. Але ти все одно була… його.

— А як Вища Леді?

Кассіан голосно видихнув.

— А як Вища Леді ти моя. І Азріеля, і Мор, і Амрен. Ти належиш нам усім, а ми належимо тобі. Ми б ніколи не… наразили тебе на таку небезпеку.

— Може, саме тому Різ і хотів тримати це в секреті. Щоб не відволікати вас від головного.

— Те, про що ми зараз говоримо, нехай буде між нами. І, повір мені, ми з Різом про це вже поговорили.

Я в подиві звела брови:

— Ти сердишся на мене?