Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 44)

У тиші, яка запанувала в кімнаті, я спробувала повернути розмову в менш небезпечне русло, тож сказала Кассіану:

— Ти не проти, якщо ми почнемо тренуватися завтра о восьмій? Я зустріну тебе на рингу.

— О пів на восьму, — відгукнувся він із чарівною усмішкою, від якої більшість його ворогів тікала б світ за очі.

Люсьєн знову закопирсався в тарілці. Мор долила собі вина. Азріель стежив за кожним її рухом, стискаючи виделку пошрамованими пальцями.

— О восьмій, — заперечила я, спокійно зустрічаючи його погляд. І розвернулася до Нести, яка мовчки спостерігала за подіями. — Хочеш з нами?

— Ні.

Мовчання стало надто багатомовним, щоб його ігнорувати. Але я просто повела бровою на відповідь сестри й потяглася за вином. А потім, ні до кого конкретно не звертаючись, промовила:

— Я хочу навчитися літати.

Рука Мор здригнулася, і вино з її келиха забризкало Азріелю груди і шию. Але Співець тіней навіть не помітив цього. Він просто з подивом витріщився на мене, явно не очікуючи цього почути. А Кассіан ледве стримувався, щоб не розреготатися.

Моя магія досі була заслабка для того, щоб відростити собі повноцінні іллірійські крила, але я все одно звернулася до іллірійців:

— І хочу, щоб мене навчали саме ви.

Мор бовкнула:

— Серйозно?

А Люсьєн — Люсьєн — взагалі видав дивну фразу:

— Що ж, це пояснює крила.

Неста подалася вперед, щоб пильніше роздивитись мене.

— Які крила?

— Я можу… змінювати форму, — зізналась я і додала вже для всіх: — А в майбутньому конфлікті вміння літати може бути… корисним.

Я подивилася на Кассіана, який тепер нервовим поглядом уважно вивчав мене.

— Наскільки я розумію, у битві з Гайберном братимуть участь іллірійці.

Ледь помітний кивок генерала.

— Тоді я битимуся поряд із вами. У небі.

Я чекала, що зі мною не погодяться. Що Різ суворо заборонить навіть думати про це. Але єдиною відповіддю мені було завивання вітру за вікнами їдальні.

Кассіан шумно видихнув.

— Я не знаю, чи це можливо. Передусім з огляду на обмеженість часу. Тобі доведеться не просто навчитися літати, а ще й розподіляти вагу щита і зброї, а також співпрацювати з іншими в іллірійському загоні. Лише на це зазвичай потрібні десятки років. У нас же в найкращому разі є кілька місяців, в найгіршому — тижнів.

Мені й руки впали.

— Тоді навчимо її всього, на що стане часу, — сказав Різ. Проте зорі в його очах стали крижаними, коли він додав: — Я хочу дати їй усі можливі переваги і всі шанси врятуватись, якщо все піде під три чорти. Навіть один день тренувань може стати вирішальним.

Азріель згорнув крила, і його прекрасне обличчя стало напрочуд м’яким. І серйозним.

— Я вчитиму тебе.

— Ти… впевнений? — спитала я.

Його риси знову стали непроникною маскою.

— Різ і Кассіан вчилися літати змалечку, вони навряд чи це пам’ятають, — нагадав він мені.

А ось незаконнонароджений Азріель, якого батько до одинадцяти років тримав у комірчині, наче якогось розбійника, не мав можливості літати, битися, робити бодай щось, про що криком кричали його іллірійські інстинкти…

Зв’язок затріпотів від темряви. Не від злості на мене. Різ теж пригадував те, що колись вчинили з його другом. Він ніколи й не забував цього. Ніхто з них не забував. І було дуже важко не подивитися на страшні рубці, що вкривали руки Азріеля. Я лише молилася, щоб Неста не почала розпитувати.

— Ми навчили основ чимало молоді, — заперечив Кассіан.

Але Азріель похитав головою, і його зап’ястки оповилися тінями.

— Це інше. Коли ти старший, страхи й ментальні блоки стають інакшими.

Ніхто, навіть Амрен, нічого на це не сказав. Азріель лише додав, для мене:

— Я вчитиму тебе. Кілька годин потренуєшся з Кассіаном. А ми поки все обговоримо. — Він кивнув на Люсьєна, який не злякався тіней, що вирують. — Після обіду зустрінемось.

Я проковтнула клубок у горлі.

— Дякую, — сказала я, кивнувши йому на знак згоди.

Доброта Азріеля звільнила мене від внутрішнього блоку, і я розвернулася до Нести зі словами:

— Король Гайберну хоче силою Котла зруйнувати Стіну, скориставшись проломами, що в ній є.

Сіро-блакитні очі Нести залишалися байдужими. Гнів, який промайнув у них, коли згадали короля, швидко згаснув.

— Можливо, і я зможу їх залатати, але ти створена Котлом. І якщо він здатний розширити ті діри, є шанс, що саме ти зможеш їх закрити. Якщо тренуватимешся протягом того часу, що в нас залишився.

— Я можу тобі показати, — уточнила Амрен, звертаючись до Нести. — Тобто теоретично. Але починати треба відразу. Приміром, уже завтра вранці.

Вона трошки поміркувала, а потім сказала Різу:

— Коли рушатимеш у Двір Жахіть, ми підемо з тобою.

Я рвучко розвернулась до Амрен.

— Що? — спитала я з обуренням.

Я не могла уявити там Несту.

— Кам’яне Місто напхом напхане всілякою магічною силою, — пояснила Амрен. — Там у нас буде можливість потренуватися. Нехай дівчина відчує, якими можуть виявитись Стіна чи Котел. Таємно.

Азріель явно хотів заперечити. Неста мовчала.

Я чекала на пряму відмову, боялася, що надії наші марні. Але вона тільки спитала:

— А чому нам просто не вбити короля Гайберну, перш ніж він почне діяти?

І знову, вже вкотре, запала тиша. Амрен тихенько відповіла:

— Якщо захочеш його вбити, ніхто з нас не стане тобі на заваді. Дівчино, він твій.

Неста подивилась у бік відчинених внутрішніх дверей їдальні. Так, ніби навіть звідси могла побачити Елейн.

— Що сталося з королевами смертних? — спитала вона.

Я кліпнула очима.

— Що ти маєш на увазі?

— Їх зробили безсмертними? — Це було запитання до Азріеля, і його Сифони засвітилися внутрішнім світлом.

— Звіти про них були неточні й непослідовні. Одні кажуть, що стали, другі — не стали.

Неста уважно вивчала свій келих. Кассіан сперся руками на стіл і поцікавився:

— А чому ти спитала?