Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 42)
Різ спробував врятувати становище:
— Схоже, Амрен бере уроки драми в театрі неподалік від її дому.
Вона відповіла, блиснувши на нього сріблястими очима:
— Різенде, я серйозно…
— Не сумніваюсь. — Різ опустився на стілець праворуч від мене. — Але я б хотів
Його тепла широка долоня лягла мені на коліно і стиснула, додаючи сил.
Кассіан опустився ліворуч від Амрен, Азріель поруч із ним, Мор влаштувалася навпроти Азріеля. Залишалося місце для Люсьєна.
Люсьєн похмуро глянув на вільний стілець на чільному місці, а потім на стілець навпроти Нести.
— Я… хіба чільне місце належить не тобі?
Різ скинув бровами.
— Мені байдуже, де сидіти. Я хочу лише щось з’їсти, — він клацнув пальцями, — просто зараз.
Одного разу цікавість привела мене на кухню Дому Вітру, розташовану на першому поверсі. Кухарів було там чимало. Слуг — теж. Однак ніхто не з’явився в їдальні з каструлями й підносами. Страви, приготовані кухарями, з’явилися перед нами на тарелях, у мисках, вазах. Я встигла відвикнути від таких щедрот частування. Смажене м’ясо, різноманітні соуси й підливки, рис і хліб, свіжі овочі з прилеглих ферм, приготовані на парі… Я з насолодою вбирала пахощі, що мене оповили.
Люсьєн опустився на вільне місце з таким виразом обличчя, наче ми підклали йому їжака.
Я схилилася повз Несту, щоб сказати йому:
— Ти скоро звикнеш, тут немає формальностей.
— Ти так говориш, Фейро-любонько, наче це щось погане.
Різ поклав собі на тарілку смажену форель і передав блюдо мені. Я вибрала кілька хрустких шматочків і мимохіть згадала іншу форель — теж смажену, яку ми з Люсьєном їли коло багаття. Можливо, він теж згадав про це. Бажаючи підбадьорити нашого гостя, я сказала:
— Щоб ти знав, мене це теж здивувало під час нашого першого спільного обіду.
— О, я знаю, — усміхнувся Різ.
Кассіан гмикнув.
— Правду кажучи, — вела я своєї, звертаючись до Люсьєна, який уже мовчки встигнув накласти собі в тарілку молодої спаржевої квасолі, але досі не торкнувся її, мабуть, дивуючись таким простим стравам на контрасті з тим, до чого звик у Домі Весні.
— Азріель у нас єдиний вихований.
Це викликало невдоволені вигуки Кассіана і Мор, але Співець тіней ледь помітно посміхнувся, схилив голову і підтягнув до себе блюдо зі смаженим буряком та козячим сиром.
— І навіть не намагайтесь удавати, ніби це неправда.
— Звісно правда, — драматично зітхнула Мор. — Але не треба подавати її так, наче ми
— Мені здавалося, що для вас цей термін прозвучить компліментом, — лагідно відгукнувся Різ.
Неста спостерігала за грою слів, як могла б спостерігати за грою в м’яч, її погляд так і літав з одного із нас до другого. Їжа її не цікавила, тому я скористалася нагодою й поклала на її тарілку потроху того й того. За моїми рухами вона стежила так само уважно.
Коли я закінчила і вже думала, чого ще покласти собі, Неста промовила:
— Я розумію тепер, що ти мала на увазі, говорячи про їжу.
А мені знадобилася хвилинка, щоб пригадати ту давню розмову в батьківському домі. Ми тоді мало не побилися, сперечаючись про відмінності між людською і фейською. На вигляд вона майже не відрізнялася, але те, що їли по той бік Стіни,
— Це комплімент?
Неста відповіла на мою усмішку лише тим, що наколола виделкою спаржу і закинула її до рота. Я навмисне запитала в Кассіана:
— О котрій годині ми завтра поновимо тренування?
Іллірієць, слід віддати йому належне, навіть не позирнув на Несту, коли з лінивою посмішкою відповів:
— Я б сказав на світанку, але з огляду на мою вдячність за те, що ти повернулася живою й неушкодженою, буду щедрим і дам тобі виспатися. Давай зустрінемось о сьомій.
— Сьома ранку не дуже схожа на «виспатися».
— Для іллірійців ще й як схожа, — пробурмотіла Мор.
Кассіан поворушив крилами:
— Денне світло надто цінний ресурс.
— У нас тут Двір
Кассіан лише скривився й виразно поглянув на Різа та Азріеля.
— Ще коли ми тільки почали допускати жінок у нашу групу, я казав вам, що від них самі проблеми.
— Наскільки я це пригадую, Кассіане, — сухо відгукнувся Різ, — ти казав, що хочеш перепочити від наших поганих пик, і саме
— Свинюка, — сказала Амрен.
Кассіан відповів вульгарним жестом, від якого Люсьєн вдавився спаржею.
— Я був юним і недосвідченим іллірійцем. — Тепер Кассіан націлив виделку на Азріеля. — А ти не ховайся в тіні. Бо ти казав те саме.
— Неправда, — відповіла Мор, і тіні, які справді потроху стікалися до Азріеля, раптово зникли. — Азріель ніколи не казав нічого настільки огидного. Тільки ти, Кассіане. Тільки ти.
Генерал армій Вищого Лорда показав їй язик. Мор показала свій.
— Різенде, раджу тобі проявити мудрість правителя і на час зустрічі з іншими залишити цих обох удома, — із хмурим виглядом порадила Амрен і додала: — Від них самі проблеми.
Я крадькома поглянула на Люсьєна, просто щоб оцінити його реакцію. Він ідеально контролював вираз свого обличчя, і все ж я помітила натяк на подив. І настороженість. Я ризикнула скосити очі на Несту. Вона сиділа, нахилившись над тарілкою, старанно ігноруючи всіх навколо.
— Ми ще подивимося, брати їх чи не брати, — сказав Різ. — Окрім того, досі ще невідомо, чи захочуть взагалі правителі інших Дворів прибути на цю зустріч.
Люсьєн уперше прямо поглянув на Різа, не приховуючи цікавості в живому оці. Різ це помітив і знизав плечима.
— Ти все одно скоро дізнався б. Ми завтра розсилаємо запрошення всім Вищим Лордам, збираємо їх для обговорення цієї Війни.
Пальці Люсьєна судомно стиснули виделку.
— Усіх?
Не знаю, хто непокоїв його більше, — Темлін чи батько, — але Різ однаково кивнув.
Люсьєн замислився.
— Чи можу я запропонувати непрошену пораду?
Різ усміхнувся.
— Я вперше за всі сторіччя чую за цим столом таке запитання.
Мор і Кассіан показали язики вже йому. Але Різ ліниво махнув до Люсьєна:
— Не стримуйся, радь.
Люсьєн подивився на нього, потім на мене й мовив:
— Наскільки я розумію, Фейра там буде.
— Буду.