Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 39)

Амрен вказала гострим підборіддям на розкладені на підлозі книжки.

— Це дуже складна магія — лазівка в закляттях, які тримають Стіну. У пролом впроваджується магія, яка чужа Стіні і яка починає розхитувати магію Стіни.

— І це підказує, — Мор сильно нахмурила брови, — що з Котлом має бути щось не те.

Я в роздумі звела брови і спитала:

— Тому що Котел мав би знищити Стіну без додаткових умов, правильно?

— Правильно. — Різенд підійшов до Книги Дихання, що лежала на нічному столику. Але не насмілився її торкнутись. — Навіщо шукати лазівки, якщо Котел може просто скипіти силою, та й по всьому?

— А може бути таке, що він використав забагато сили на трансформацію моїх сестер і тих королев?

— Може, й так. — Різ знову підійшов до мене. — Але якщо вони збираються використати проломи у Стіні, нам треба якнайшвидше знайти спосіб ті дірки залатати.

Я звернулася до Амрен:

— Чи існують закляття, що здатні на це?

— Я шукаю, — крізь зуби озвалася вона. — І було б непогано, якби дехто посадив свою дупу в бібліотеці, щоб прискорити справу.

— Ми до твоїх послуг. — Кассіан картинно вклонився.

— Не знала, що ти вмієш читати, — ніжно озвалась Амрен.

Азріель випередив ту відповідь, що вже танцювала на язику в Кассіана.

— Це може бути прикриттям. Вони хочуть, щоб ми зосередилися на Стіні, тимчасом як Гайберн ударить з іншого напрямку.

Я, скорчивши міну, поглянула на Книгу Дихання.

— А чому не можна знову знешкодити Котел?

— Тому що минулого разу це мало тебе не вбило. — Різ сказав це так спокійно й вивірено, що не лишив навіть сумнівів: нізащо в світі він не дозволить мені знову так ризикувати.

Я випросталася.

— У Гайберні я була не готова. Усіх нас заскочили зненацька. Якщо я спробую знову…

— Якщо ти спробуєш знову, він так само може тебе вбити, — втрутилась Мор. — Не кажучи вже про те, що спочатку нам треба дістатися Котла. А це неможливо.

— Король, — пояснив Азріель, побачивши мої насуплені брови, — завжди тримає Котел при собі. І накрутив навколо ще більше пасток і заклять, ніж було минулого разу.

Я розтулила рота, щоб заперечити, але Співець тіней додав:

— Ми перевіряли. Шансів немає.

Я повірила йому — карі очі дивилися щиро і прямо, підтверджуючи, що цей варіант справді ретельно перевіряли.

— Що ж, якщо нейтралізувати Котел надто ризиковано, тоді чи можу я якось полагодити Стіну? Її будували фейрі різних Дворів. Але ж у мене теж є сили різних Дворів.

Запанувала тиша. Амрен поміркувала над моїм запитанням.

— Можливо. Співвідношення не те, але… так, є й шанс, що ти зможеш її залатати. А твої сестри, перетворені безпосередньо в Котлі, можуть володіти саме тією магією, яка нам…

— Мої сестри не братимуть у цьому участі.

Знову запала тиша, у якій зашурхотіли крила Азріеля.

— Я лише раз попросила їх про допомогу — і ось що сталося. Я не ризикуватиму ними знову.

Амрен пирхнула.

— Говориш так само, як Темлін, — кинула в мій бік Амрен.

Краще б вона мене вдарила.

Я не відчула, коли Різ встиг з’явитися поруч. Його рука лягла мені на спину. Але він не встиг нічого сказати. Мор випередила його.

— Ніколи більше не кажи такої дурні, Амрен, — мовила вона.

Обличчя Мор стало втіленням холодної та спокійної люті. Я ніколи не бачила її такою… страшною, як і пасувало третій за рангом воїтельці Вищого Лорда.

— Якщо ти не в гуморі, бо голодна, так і скажи, — вела далі Мор так само тихо. — Але якщо ти ще раз бовкнеш подібне, я скину тебе просто в Сидру.

— Хотіла б я на це подивитись.

Мор відповіла ледь помітною посмішкою.

Амрен знов поглянула на мене.

— Нам потрібні твої сестри — якщо не заради Стіни, то бодай як демонстрація можливих ризиків, яка переконає інших приєднатися до нас. Бо нашим можливим союзникам може бути… важко повірити нам після стількох років брехні.

— Проси вибачення, — сказала Мор.

— Мор, — пробурмотіла я.

— Проси, — прошипіла вона до Амрен.

Амрен мовчала.

Мор ступила крок до неї, і я втрутилася:

— Вона мала рацію.

Обидві здивовано озирнулися на мене.

— Амрен має рацію.

Я відійшла від Різа так, щоб він не торкався мене. Розуміла, що він мовчить, бо дає мені можливість самій усе зрозуміти. Навчитися спілкуватися з ними, зі своєю родиною з позиції Вищої Леді.

Мор напружилась, але я похитала головою.

— Я можу… запитати своїх сестер. Дізнатися, чи є в них та чи та сила. І чи захочуть вони говорити з іншими про те, що з ними сталося. Але якщо обидві не пристануть на нашу пропозицію, я не наполягатиму. Тут вибиратимуть вони, а не ми.

Я озирнулася на Різа, свого судженого. Він завжди залишав за мною право вибору, підкреслюючи, що це не його милість, а моє право, отримане від народження. У фіолетових очах замерехтіло схвалення.

— Але я… спробую донести до них безвихідь нашого становища.

Амрен нашорошилась, як ніколи нагадуючи хижого птаха, що настовбурчує пір’я.

— Компроміс, Амрен, — промуркотів Різ. — Це називається компроміс.

Вона ігнорувала його.

— Якщо хочеш у чомусь переконати сестер, спочатку витягни їх із того Дому. Заколисування ще нікому ніколи не допомагало.

— Я не певен, що Веларіс готовий до Нести Арчерон, — незворушно проголосив Різенд.

— Моя сестра не якийсь тобі дикий звір, здатний на когось накинутися, — вишкірилася я.

Різ відступив, уникаючи зустрічатися зі мною очима. А ось інші раптом почали з надмірною цікавістю роздивлятися диван, килим і книжки.

— Я не це мав на увазі.

Я не відповіла.

Мор похмуро поглянула на Різа, який тепер уважно за мною спостерігав, але звернулася до мене: