Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 37)
— І в цьому не сумніваюсь. — Фіолетові очі Різенда у присмерку цього житла особливо заяскріли — стали подібні до двох аметистів. — Але, перш ніж планувати помсту, хотів би тобі нагадати, що в нас буде війна.
— Козел.
Кутик Різового рота смикнувся вгору. Я бачила — Різ навмисне провокував його, змушував опанувати себе, не давав відчуттю провини проковтнути Кассіана цілком, тобто намагався послабити напруження свого головнокомандувача. Решта не втручалася в їхню словесну сутичку. Схоже, ці сцени час від часу тут повторювалися.
— Я, звісно, козел. Іще той, — погодився Різ. — Але факт залишається фактом, і помста має поступитися чергою нашій перемозі в цій війні.
Кассіан розтулив рота, щоб продовжити суперечку, але Різ уже зазирав у книжки, розкидані на барвистому килимі.
— Досі нічого? — запитав він у Амрен.
— Не розумію, нащо ти послав цих двох клоунів, — вона скоса глянула на Мор і Азріеля, — наглядати за мною. Адже досі я не потребувала стеження за собою.
То ось куди подівся Азріель — відразу ж полетів сюди. Напевне, щоб врятувати Мор від необхідності терпіти Амрен наодинці. Але тон у Амрен був… Невдоволений, так. Люсьєн називав її дивакуватою тітонькою. Небезпечно дивакуватою. Принаймні Кассіан стер з обличчя навіть сліди усмішки.
— Ми наглядаємо не за тобою, — сказала Мор, ударивши п’ятою в килим. — Ми наглядаємо за Книгою.
І коли вона це сказала… я відчула. Навіть почула.
Книга Дихання лежала у Амрен на нічному столику. На ній стояв бокал зі старою кров’ю. Я не знала, засміятися мені чи здригнутись. Останнє перемогло, коли Книга пробурмотіла: «
— А ну ж бо цить! — шикнула Амрен на Книгу, і та слухняно замовкла. — І де ти взялася на мою голову?
Амрен знову схилилася над якимось манускриптом.
— Нестерпна штука, — пробурмотіла вона, маючи на увазі Книгу Дихання й водночас повертаючись до тому, який раніше читала.
Різ криво мені усміхнувся:
— Коли дві частини Книги Дихання знову з’єднали, вона… стала балакучою.
— І що говорить?
— Нісенітниці верзе, — вихлюпнула Амрен, похмуро дивлячись на Книгу. — Обожнює сама себе слухати. Як і більшість тих, хто набивається до мене в помешкання.
Кассіан усміхнувся:
— Схоже, хтось знову забув погодувати Амрен?
Амрен, навіть не дивлячись, погрозливо наставила на нього палець.
— Різенде, з якої причини ти стягнув своє щеняче кодло до мене в дім?
Домом їй слугувало лише величезне, ледь обставлене горище, але жоден із нас не насмілився сперечатись, бо Мор, Кассіан і Азріель врешті підійшли ближче до Амрен і взяли її в коло разом із розкиданими книжками.
Різ звернувся до мене:
— Інформація, яку ти здобула від Даґдана і Бренни, збігається з тією, яку ми змогли зібрати за час твоєї відсутності. Особливо частиною про потенційних союзників Гайберну на інших територіях — на континенті, — пояснив він.
— Стерв’ятники, — пробурмотіла Мор, і Кассіан, судячи з виразу його обличчя, був з нею згоден.
Але Різ! Той же мав шпигувати самостійно, доки Азріель набирався сил…
Різ пирхнув.
Я вже хотіла послати йому ще кілька думок, спопелила його поглядом, але заговорив Азріель:
— Фейро, твоє підтвердження інформації про маневри Гайберну — саме те, чого ми потребували.
— Які саме?
Кассіан схрестив руки на грудях.
— У нас мало шансів пережити навіть атаку самого Гайберну. Якщо ж до його армій приєднаються Валлаан, Монтесер і Раск… — Кассіан виразно чиркнув рукою по засмаглій шиї.
Мор ткнула його ліктем під ребра. Кассіан не залишився в боргу.
Азріель, кінчики крил якого оповилися тінями, лиш похитав головою:
— Ці три території… вони такі могутні? — запитала я.
Це запитання було недолугим, воно демонструвало те, як мало я знаю про сили фейрі на континенті.
— Так, — відповів Азріель, і в його тоні не було ані краплі осуду. — Валлаан бере кількістю, Монтесер багатством, а Раск… Раск такий великий, що може похизуватися всім відразу.
— А в нас немає потенційних союзників на територіях континенту чи в інших місцях?
Різ висмикнув ниточку з манжети своєї чорної куртки.
— Таких, що могли б припливти сюди на допомогу, — ні, немає.
У мене все похололо всередині.
— А Міріам і Дрейкон?
Колись він відмовився говорити зі мною на цю тему, але я все одно дізналася.
— Кілька століть тому ти бився з ними пліч-о-пліч — з Міріам і Дрейконом, — сказала я Різу. Не просто бився, жертвував собою, якщо вірити Джуріану. — Чи не настав час попросити їх повернути борг?
Але Різ похитав головою.
— Ми намагалися. Азріель відправився до Крітеї.
Крітея була островом, де протягом останніх п’ятисот років утаємничено від усіх жили Міріам, Дрейкон та їхні люди.
— Крітея покинута, — сказав Азріель. — Там усе в руїнах. І жодного натяку на те, що сталося й куди вони могли піти.
— Гадаєш, Гайберн…
— Ознак його присутності чи якоїсь битви там не було, — напружено втрутилася Мор.
Міріам і Дрейкон були і її друзями за часів Війни. Так само, як і королеви смертних, з якими уклали Угоду. У карих очах Мор, та й в усіх інших можна було помітити тепер глибоку тривогу.
— Можливо, вони почули про Гайберн і втекли? — спитала я.
У Дрейкона, як колись розповів мені Різ, був крилатий легіон. Якщо в нас є бодай якийсь шанс їх знайти…
— Дрейкон і Міріам, яких я знав, не стали б тікати. Не квапилися б покинути острів, — відповів Різ.
Мор нахилилася вперед, золотаве волосся хвилею накрило її плечі.
— Але позаяк у грі тепер Джуріан, — сказала вона, — Міріам і Дрейкон, хай як їм це не подобається, були завжди з ним пов’язані. І якщо він справді на них націлився, тоді я їх цілком розумію і не засуджую за те, що вони втекли.
Обличчя Різа вмить обм’якло.
— Саме для цього король Гайберну і спіймав його, — скривившись, пробурмотів Різ. — Ось чому Джуріан йому служить.
Я знову нічого не зрозуміла.
— Під час останньої битви на морі Міріам загинула. Спис прошив її груди, — пояснив Різ. — Вона втратила забагато крові, перш ніж ми віднесли її в безпечне місце. Але Дрейкон знав про таємний, священний острів, де було сховано об’єкт неймовірної сили. За легендою, той об’єкт створений самим Котлом. Він відніс її туди, на Крітею, і скористався магічним об’єктом, щоб воскресити кохану, зробити її безсмертною. Її, як тебе, було створено, Фейро.
Амрен говорила про це — кілька місяців тому. Міріам була, як і я, створена.
І, напевно, Амрен теж пригадала, тому що додала:
— Король Гайберну, напевне, пообіцяв Джуріану скористатися Котлом і вистежити знаходження того об’єкта. Знайти місце, де тепер живуть Міріам і Дрейкон. Можливо, вони здогадалися… тому притьмом утекли.