Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 34)
— Люсьєне…
— І ти кохаєш його. А він щиро кохає тебе. — Він скуйовдив пальцями своє руде волосся. — А ще це твоє оточення. Яке я протягом століть ненавидів, навіть боявся… Вони тепер твоя родина.
— Гадаю, Амрен заперечуватиме будь-які родинні зв’язки…
— Історіями про Амрен у нас лякають дітей. Про Амрен, яка вип’є твою кров й візьме в пекло, якщо не слухатимешся дорослих. Але вона поводиться не страшніше за дратівливу стару тітоньку.
— Ми не… ми тут не дуже дотримуємося протоколів і рангів.
— Я помітив. Котел мене борони, Різ живе в
Я не знала, що на це відповісти, тому мовчала.
— Я не усвідомлював, що у твоїй історії граю роль злочинця.
— Ти й не був ним.
Ну, майже.
Сонячні промені танцювали над морем, що розкинулося вдалині, забарвлюючи небокрай у сліпуче золото.
— Елейн нічого про тебе не знає. Різ розповів їй тільки основне: що ти син Вищого Лорда, служиш у Дворі Весни. І допоміг мені в Підгір’ї. Більше нічого.
Я не стала йому передавати Різових слів стосовно того, що сестра взагалі про нього не питала.
Я врешті випростала занімілу спину.
— Спочатку я хотіла б поговорити з ними сама. Я знаю, що тобі кортить…
— То йди. — Люсьєн сперся ліктями на кам’яне поруччя веранди. — Покличеш мене, коли вона буде готова.
Мені хотілося поплескати його по плечу. Хотілося сказати щось обнадійливе.
Але я вкотре не знайшла слів, тому просто рушила в Дім Вітру.
Кімнати, які Різ відвів для Нести та Елейн, були прилеглими покоями, усі вікна в них виходили на місто, річку й гори вдалині.
Але Неста була не там, а в сімейній бібліотеці Різа.
Утрьох ми йшли сходами Дому Вітру, а потім сутінковими коридорами червоного каменю. Кассіан був напружений і водночас схожий на гостру бритву. Єдиними звуками в коридорах було шурхотіння його крил і пориви вітру, який стугонів у всі вікна. З кожним кроком до подвійних дверей бібліотеки напруження зростало. На Кассіана було тяжко дивитися. Я не запитувала, чи бачилися вони, чи розмовляли від того дня в Гайберні.
Сам Кассіан інформацією не ділився.
Я вже готова була подумки спитати Різа через зв’язок, але він прочинив двері.
І я відразу побачила Несту, яка клубочком згорнулася в кріслі з книжкою на колінах. Вона була схожа і водночас не схожа на звичну мені Несту. Чи не вперше вона здавалася звичайною. Спокійною. Навіть розслабленою. І цілком задоволеною своєю самотністю.
До тієї миті, коли мої черевички не зашурхотіли кам’яною підлогою. Вона миттєво випростала спину, напружилась, із глухим звуком згорнула книжку. Але сіро-блакитні очі, дивлячись на мене, навіть не округлилися від подиву.
А я дивилася на неї.
За людськими мірками Неста була гарна, а за фейськими — неймовірно гарна.
Кассіан, який завмер поруч зі мною, здається, цілковито поділяв мою думку.
На Несті була світло-сіра сукня простого крою, але зшита із чудової тканини. Коси короною лежали на голові, підкреслюючи довгу білу шию — шию, яка на мить прикувала погляд Кассіана, але він швидко опанував себе й відвів очі.
— Ти повернулася, — замість привітання мовила Неста. Загострені вушка вона сховала під зачіскою.
Але ніщо не могло сховати надлюдської грації, з якою вона зробила крок уперед. Ледь глянувши на Кассіана, вона спитала в мене:
— І чого тобі треба?
Запитання пролунало, як удар у живіт.
— Чогось у тобі не змінило навіть безсмертя.
Вираз її обличчя був майже крижаний.
— Твій візит має причину чи я можу повернутися до своєї книжки?
Різ мовчки погладив мене по руці, втішаючи. Але його обличчя… скам’яніло. Ані натяку на подив.
Проте Кассіан рушив до Нести з напівусмішкою на губах. Вона навіть не ворухнулась, коли він узяв її книжку, прочитав назву і гмикнув:
— Я навіть уявити собі не міг, що ти полюбляєш любовні романи.
Неста спопелила його поглядом.
Кассіан погортав сторінки і звернувся до мене:
— Фейро, повз тебе майже ніщо не проминуло, поки ти знищувала наших ворогів. В основному все було так, як тепер.
Неста повернулася до мене:
— Ти… їх знищила?
Я зціпила зуби.
— Побачимо, як усе складеться. Але я змусила Аянту страждати.
В очах Нести промайнули і лють, і страх водночас, тому я додала:
— Усе ще попереду.
Я крадькома глянула на руку Нести — ту, якою вона погрожувала Королю Гайберну. Різ нічого не казав мені про якісь особливі сили, що пробудилися в них. Ні в Нести, ні в Елейн не було навіть натяку на них. А втім, у той день у Гайберні, коли після занурення в Котел Неста розплющила очі… я побачила її нову силу. Потужну і жахливу. Напевно, час іще не настав.
— І все ж таки знову запитую: навіщо ти тут?
Вона взяла книжку з рук Кассіана. Він не заперечував, але залишився стояти поруч. Всотуючи кожний подих Нести, кожний рух.
— Я хотіла вас побачити, — тихо відповіла я. — Перевірити, як вам ведеться.
— Перевірити, чи не скорилася я своїй долі і не знайшла у собі вдячності за те, що стала однією з
Я розправила плечі, приймаючи другий удар, щоб не знітитись.
— Ти моя сестра. Я бачила, як вони тебе мучили. І хотіла перевірити, чи все з тобою гаразд.
Тихий гіркий сміх почула я у відповідь. Але вона розвернулася до Кассіана, зміряла його поглядом королеви на троні і мовила до всіх нас:
— А хіба мені є на що скаржитися? — глузливо промовила вона, звертаючись до всіх нас. — Тепер я вічно буду молодою й гарною, мені не доведеться повертатися до тих скажених дурнів за Стіну. Я можу робити все, що заманеться, бо тут, схоже на те, усім начхати на наші правила, манери чи традиції. Може, і справді я повинна ще й
Я ще не усвідомила її слів, коли Різ поклав долоню мені на плече, — він відчув, що її слова мені боляче чути.
Неста пирхнула.
— Даремно ти переймаєшся тим, як мені тут ведеться. По той чи по цей бік Стіни мені однаково немає чого втрачати. — Її обличчя спотворила ненависть, така, що мене аж знудило. Неста зашипіла: — Краще б ти пішла до Елейн. Вона не виходить з кімнати. Плаче без упину. Не їсть, не спить. Мені доводиться мало не силоміць її годувати й поїти.
Різ стиснув зуби.
— Я ж весь час питав тебе, чи потрібно…
— А нащо мені дозволяти комусь із
— Тут суджений Елейн, — сказала я.
І відразу ж пошкодувала, що сказала про це.