Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 31)
— Щоб усе це відмити, потрібна не одна ванна.
Різ ляснув пальцями, і моя шкіра стала чистісінькою.
Я змигнула від подиву:
— Якщо ти здатен на такі фокуси, то навіщо взагалі ванна?
Кілька разів він робив таке і в Підгір’ї — магічно відчищав мене від бруду. А я все забувала спитати, як це він робить.
Він притулився спиною до дверей, спостерігаючи, як я здираю із себе подерту брудну куртку. І стояв там так, наче це було найважливіше з його завдань.
— Основа бруду все одно залишається. І ось цей маслянистий шар потрібно змити.
Різів голос став хрипким, очі невідривно стежили за моїми пальцями, доки я розшнуровувала чоботи.
Він мав рацію. Шкіра, яка на перший погляд здавалася тепер чистісінькою, досі відчувалася, як немита. Я скинула чоботи просто на брудну куртку.
— Тепер зрозуміла. Це вирішення не тільки суто естетичних проблем.
— Ти надто зволікаєш, — відповів на те Різ і вказав мені підборіддям на ванну.
Від гарчання, яке супроводжувало його слова, у мене поважчали груди. Це він теж помітив.
Я усміхнулася сама до себе й вигнула спину трохи більше, ніж треба було, щоб зняти сорочку. Сорочка полетіла на мармур підлоги. Сонячні промені прошили пару над ванною, фарбуючи простір між нами у відтінки білого й золотого. Одного погляду на мій оголений торс було досить, щоб Різ аж пискнув від збудження. Він дивився на мої груди, тепер важкі й напружені, на затверділі соски. Простір між нами був золотаво-білий. Різ загарчав, втупившись у моє голе тіло. Його пальці торкнулися моїх грудей, обважнілих від бажання. Я була ладна взагалі забути про миття і перейти до справи.
Але замість цього я вдала, ніби навіть не помітила його торкання, розстібнула штани і дозволила їм упасти на підлогу. Разом із білизною.
Очі Різа замерехтіли.
Я всміхнулася й поглянула на його штани, що виразно настовбурчилися в одному місці. Це було промовисте видовище.
Я промуркотіла:
— Шкода, що тут не вистачить місця на двох.
— Недолік дизайну, який я виправлю вже завтра.
Він говорив тихо, хрипко, і одночасно з його словами невидимі руки ковзнули по моїх грудях, опускаючись нижче, між ніг.
Матір мене борони. Не знаю, як я змогла дійти й забратися в купіль і навіть почати митися.
Різ так і стояв біля дверей, мовчки, невідривно спостерігаючи за кожним моїм рухом.
Деякі місця я мила трошки довше, ніж потрібно. І так, щоб він напевне це побачив.
Різ так схопився за одвірок, що дерево застогнало під його рукою.
Я думала, Різ не витримає і застрибне до мене у ванну. Але він не рвонувся до мене, навіть коли я вилізла і, загорнувшись у рушник, стала розчісувати мокре сплутане волосся. Так, наче ця його витримка теж була частиною гри.
Мармурова підлога приємно холодила босі ноги. Коли я відклала гребінець на туалетний столик, у мене аж пальці ніг підібгалися — так кожна клітинка мого тіла відчувала, де саме стоїть Різ, як саме він роздивляється мене у дзеркалі.
— Ну, тепер чистісінька, — проголосила я так само хрипко, зустрівши погляд його відображення в люстрі.
Готова заприсягтися, за його спиною вирувала зоряна темрява. Але варто було змигнути, і зникло все, окрім хижого голоду на його обличчі.
Я розвернулася, тремтливими пальцями стискаючи краї рушника.
Різ простягнув мені руку, і його пальці теж тремтіли. Навіть м’який рушник здавався жорстким проти шкіри, що стала неймовірно чутливою, коли я вклала свою руку в його долоню, загрубілу від меча. Я хотіла, щоб саме ці загрубілі шорсткі руки огорнули мене всю.
Але Різ просто повів мене у спальню, крок за кроком. Під курткою на широкій спині грали м’язи. Грали вони і нижче, сильні, скульптурні, на стегнах, сідницях…
Я збиралася проковтнути його цілком. Просто поглинути. І просто
Але Різ зупинився перед ліжком, відпустив мою руку і поглянув в очі з безпечної відстані в один крок. Його погляд затримався на щоці, подряпаній стрілою. Він дивився так, що у мене всередині все було готове вибухнути і виплеснутися назовні.
З мокрого волосся на килим скрапувала вода.
— Синець дуже страшний? — запитала я.
— Ні, він майже зник.
Але в кімнаті знов завирувала темрява.
Я дивилася в його прекрасне обличчя. Вдивлялася в кожну лінію, кожний кутик. Страх, лють, любов — і мудрість, лукавство і сила.
Я дозволила рушнику впасти на підлогу. Дозволила Різу побачити мене, коли поклала долоню йому на груди, щоб відчути під нею шалене серцебиття.
— Готова вся стати твоєю.
Мені хотілося вимовити ці слова недбало, з бравадою, але не вийшло. Особливо коли завважила його напівусмішку.
— Навіть не знаю, звідки почати. Стільки можливостей…
Він звів угору палець, і я захлинулася від збудження, коли Різ обвів колом мої груди — одну, потім другу. А потім продовжував кружляти, усе звужуючи спіраль в напрямку до сосків.
— Я міг би почати тут, — пробурмотів він.
Я судомно зімкнула стегна. Він помітив, і усмішка його стала геть хижою. За мить до того, як його палець дістався мети, про яку я вже збиралася його благати, Різ повів його вгору — по грудях, до шиї, підборіддя. До самого рота.
Він окреслив мої уста ледь чутним доторком.
— Або я міг би почати тут, — видихнув він, і палець ковзнув між моїми губами.
Я не витримала, обхопила його, полоскотала язиком. Але Різ тихенько застогнав і знову повів пальцем нижче. По шиї. По грудях. Просто над соском. І зупинився там, дав ледь чутного щигля і миттю загладив.
Я вже тремтіла, мені було несила втриматися на ногах, а його палець продовжив свою подорож.
Вимальовуючи завитки на шкірі живота, Різ не зводив очей з мого обличчя, муркочучи:
— Або…
У голові не було жодної думки, лише відчуття його пальця, який спускався нижче і нижче, туди, де я хотіла його відчути.
— Або? — змогла видихнути я.
Він опустив голову, темне волосся затулило його чоло — і ми обоє дивилися, як усе нижче і нижче опускається його палець.
— Мабуть, усе-таки краще почати звідси. — Голос Різа став ще глибшим і геть захриплим.
Мені було байдуже, особливо коли його палець пройшов найчутливішою місцинкою мого тіла. І став кружляти навколо цієї точки, легенько піддражнюючи.
— А тут було б добре… Або навіть тут, тут було б непогано, — завважив він, важко дихаючи. — Або навіть тут…
І його палець пірнув у моє лоно, далі, глибше.
Я застогнала і вчепилася Різові в руку, запустивши нігті у м’язи. Він поворушив пальцем усередині мене, потім витягнув і запитально подивився мені в очі. Різові брови зметнулися догори:
— То що ж? Де мені розпочати, Фейро-любонько?
Мені забракло сил на те, щоб складати думки в слова. Але з мене було досить цих ігор.
Тому я взяла руку Різа й поклала собі на груди, над серцем. Зустріла його темний погляд і промовила те, що рвалося з мене на волю, те, що поклало б край його витримці.
— Ти мій, — сказала я.
Ці слова розірвали пута, у яких він себе тримав.
Його одяг зник, сам собою, одразу весь. А губи накрили мої.