Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 3)
Люсьєн лиш кивнув. Але я відчувала спиною його невідривний погляд, коли спускалася сходами. Щоб зустрітися з Аянтою. І нарешті вирішити, як саме я шматуватиму її на клаптя.
Верховна Жриця мала такий самий вигляд, як у спогадах, які показав мені Різ, і моїх власних мріях про те, як я видряпаю їй очі схованими в моїх пальцях кігтями, вирву язик і перегризу горлянку.
Моя лють перетворилася на живу істоту, яка оселилася в грудях, мов друге серце, яка заколисувала мене ввечері й будила вранці. Я притримала цю лють, сівши напроти Аянти. Нас розділяв великий обідній стіл. Темлин сів праворуч від мене, Люсьєн — ліворуч.
На голові в неї був той самий каптур зі срібним обручем з небесно-блакитним каменем на ньому.
Камінь був чимось подібний до Сифону. Він нагадував Сифони Азріеля і Кассіана. Цікаво, а чи не здатний він так само надавати форми й витонченості дикій магії, як це роблять камені іллірійських воїнів? Перетворювати неслухняний потік на щось гостріше, смертоносніше? Вона ніколи не знімала цієї прикраси. Проте я ніколи не помічала, щоб Аянта була здатна на щось більше, ніж створити кульки фейського вогню, замінивши ними свічки і масляні лампи.
Вища Жриця опустила погляд бірюзових очей на темну деревину столу. Каптур сховав у тінь її ідеальне обличчя.
— Я хотіла б почати зі щирих вибачень. Я діяла, бажаючи лише… подарувати тобі те, чого ти була варта, але не насмілювалася сказати й водночас задовольнити наших союзників у Гайберні, продемонструвавши їм нашу відданість.
Солодка отруйна брехня. Але я кілька тижнів чекала на цю зустріч, бажаючи знати її справжні мотиви. Я три тижні вдавала, що видужую,
— Хто при здоровому глузді побажає своїм сестрам пережити таке? — Мій голос трохи тремтів, але звучав холодно.
Аянта підвела голову, вдивляючись у мій трохи невпевнений, але відчужений вираз обличчя.
— Ти напевно хотіла б бути з ними цілу вічність. Якби Люсьєн раніше знав, що Елейн його суджена, йому було б дуже тяжко збагнути, що на них попереду чекають хіба що кілька десятків років.
Почувши від неї ім’я Елейн, я мало не загарчала, але зуміла стримати себе під маскою страдницького спокою: вона з’явилася в моєму арсеналі зовсім недавно.
Замість мене відповів Люсьєн:
— Чекати на нашу вдячність тобі доведеться довго, Аянто, якщо ти на неї розраховуєш.
Темлін застережливо зиркнув на нього — йому не сподобались ані слова, ані його тон. Схоже було на те, що Люсьєн може вбити Аянту раніше, ніж мені випаде такий шанс. Він не забуде жахіть, крізь які його суджена мала пройти того дня.
— Ні, — видихнула Аянта, широко розплющивши очі в ідеальній імітації каяття за провину. — Ні, я анітрохи не чекаю від вас вдячності. Чи прощення. Але розуміння… Це і мій дім також.
Тендітною рукою, вбраною у срібні кільця та браслети, вона широким колом обвела кімнату, маєток.
— Нам усім доводилося укладати союзи з тими, про кого ми раніше й думати не хотіли. Іноді дуже неприємні союзи, але… Сили Гайберну надто великі, нам не зупинити Сонного королівства. Ми можемо лиш перечекати, як будь-який шторм.
Аянта кинула погляд на Темліна:
— Протягом тих місяців ми так сумлінно готувалися до неминучого приходу Гайберну. Я припустилася страшенної помилки й повік каятимуся, що завдала стільки болю. Утім, ми повинні продовжити спільну справу. Отож шукаймо можливості зберегти наші землі й людей.
— Ціною скількох життів? — спитав Люсьєн тоном, на який Темлін зреагував невдоволеним поглядом у його бік.
Але Люсьєн ігнорував невдоволення Темліна.
— Те, що я бачив у Гайберні, — продовжив він, стискаючи підлокітники крісла так сильно, що дерево застогнало під його пальцями. — Усі його обіцянки миру й недоторканності…
Він замовк, пригадавши, що Аянта може любесенько передати його слова королю. Відпустив крісло, поворушив довгими пальцями, перш ніж знову покласти руки на підлокітники.
— Ми маємо бути обережними.
— І будемо, — пообіцяв Темлін. — Але ми вже зголосилися на певні умови. Жертви. Якщо розірвемо союз зараз… Навіть з Гайберном на нашому боці ми повинні виступати єдиним фронтом. Разом.
Він досі вірив їй. Досі вважав, що Аянта припустилася єдиної помилки. Темлін і гадки не мав про те, що таїлося під її гарною зовнішністю, ритуальним одягом та побожністю. Утім, та сама засліпленість не заважала йому второпати, що ховається під моєю машкарою.
Аянта знову схилила голову.
— Я намагатимуся бути гідною моїх друзів.
Мені здалося, що в Люсьєна очі полізли на лоба. Обидва. Живе й металеве. Але Темлін сказав:
— Ми всі спробуємо.
Це було його нове улюблене слово — «спробуємо». Я лише проковтнула клубок у горлі, досить голосно, щоб Темлін це почув, і повільно кивнула, не зводячи очей з Аянти:
— Не треба більше такого коїти. Ніколи. Затямила?
Знайшла кому ставити умови! Аянта поквапливо закивала. Відчувалося, саме цього вона від мене чекала. Люсьєн відкинувся на спинку крісла, вочевидь не бажаючи більше нічого говорити.
— Але Люсьєн має рацію, — бовкнула я з ідеально вивіреним занепокоєнням. — Що станеться з нашими підданими — з народом цього Двору під час конфлікту?
Я хмуро поглянула на Темліна.
— Вони вже неабияк настраждалися від Амаранти… І я не знаю, як вони витримають нове гноблення — вторгнення на їхні землі Гайберну.
Темлін стиснув щелепи:
— Гайберн пообіцяв, що наших підданих не потривожать.
— Це було частиною нашої… згоди.
Так, згоди віддати всю Прифію, поступитися всім, що було в ньому доброго, щоб
— Наші люди будуть у безпеці, коли там правитиме Гайберн. Хоч я вже попередив, що сім’ям краще… переселитися на схід нашої території. На деякий час.
Гаразд. Принаймні його ще непокоїли думки про можливі втрати. Принаймні він розумів, які брудні ігри до вподоби Гайберну. Правитель пообіцяє йому одне, маючи намір зробити прямо протилежне. Якщо переселення вже почалося… Дуже важлива для мене дещиця відомостей. На схід. Цю частинку інформації я збережу на потім. Якщо схід означав безпеку, то захід… Гайберн достеменно прийде саме із заходу. Прибуде туди.
Темлін гучно видихнув:
— І це повертає мене до іншої причини сьогоднішньої зустрічі.
Я приготувалася, видавши на обличчі недолугу цікавість.
— Перша делегація з Гайберну прибуде завтра.
Золота шкіра Люсьєна зблідла. А Темлін повів далі:
— Джуріан буде тут опівдні.
Розділ 2
Протягом цих тижнів ніхто про Джуріана не згадував. Від тієї ночі в Гайберні я не бачила воскреслого смертного генерала.
Джуріан був створений Котлом наново з огидних залишків свого минулого тіла, які Амаранта п’ятсот років тримала при собі як трофеї, і душі, яку замкнули, живу і притомну, в збережене її магією око. Він був безумцем, і то задовго до того, як король Гайберну воскресив його, щоб привести людських королів до бездумної покори.
Темлін і Люсьєн не могли цього не знати. Вони достоту бачили те безумне сяйво в очах Джуріана.
Та, мабуть, вони геть не усвідомлювали наслідків того, що король Гайберну володіє Котлом, а це означало, що він може розколоти весь світ. Почавши зі Стіни. Єдиної перешкоди на шляху смертоносних армій Фе, єдиного захисту вразливих людських земель за нею.
Ані Темліну, ні Люсьєну думка про це аж ніяк не заважала спокійно спати вночі. Чи навіть запрошувати цих монстрів до себе додому.
Коли я повернулася сюди, Темлін пообіцяв, що надалі я буду з ним на кожній нараді, на всіх плануваннях. І дотримав обіцянки, пояснивши: коли Джуріан з’явиться тут з двома іншими командирами Гайберну, я також буду присутня. Вони хотіли оглянути Стіну, відшукати ідеальну точку для прориву, коли Котел цілковито відновить свою силу. Перетворення моїх сестер на Фе виснажило його.
Але моє самовдоволення відразу кудись поділося. Першочерговим моїм завданням було дізнатися, у якому місці вони планували завдати удару і скільки часу ми маємо, перш ніж Котел поверне собі повну силу. А потім передати цю інформацію Різенду й решті.
Уночі я добре виспалася. Цьому сприяв обід у компанії Аянти, яка аж зі шкіри лізла переді мною та Люсьєном, намагаючись залагодити свою провину. Жриця, судячи з усього, хотіла дочекатися моменту, коли посланці Гайберну добре тут облаштуються, і тільки тоді з’явитися перед ними. Аянта намагалася нас запевнити, що не хоче заважати їхньому знайомству з нами. Але досить було поглянути на Люсьєна, щоб пересвідчитися, що ми з ним уперше за тривалий час дійшли згоди щодо намірів Аянти: вона просто хоче вразити гостей своєю появою.
Для мене, як і для моїх планів, це не мало жодного значення. Планів, які я наступного ранку передала через зв’язок суджених: словами й образами, і вони помчали нічним коридором.
Я не хотіла ризикувати й користувалася зв’язком лиш удруге. Від свого прибуття уперше я вийшла на зв’язок із Різендом після того, як зайшла до своєї колишньої спальні й побачила ліани в колючках, які тепер панували в ній. Зв’язок був схожий на спробу догукатися через безодню або на розмову під водою.
Ще ніколи зв’язок між нами не був таким недосконалим, навіть тоді, коли я ще жила тут, а Різенд хотів лише перевірити, чи я ще дихаю, чи не потонула у своєму відчаї. Але за хвилину Різенд відповів: