Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 29)
Біль у його голосі був мені як ніж у серце.
— Ми пройшли у Двір Осені через портал, — сказала я, накриваючи його руку своєю долонею і насолоджуючись відчуттям тугих м’язів. — Ти не міг почути мене, бо двоє командирів Гайберну отруїли мою воду та їжу, заблокувавши всі сили. Я… досі не відновила їх повністю.
Крижана лють скувала його прекрасне обличчя. Пальці в мене на плечах завмерли.
— Ти вбила їх.
Він не запитував, але я все одно кивнула.
— Добре.
Я проковтнула клубок у горлі.
— Гайберн уже спустошив Двір Весни?
— Ще ні. Хай би що ти вчинила, це спрацювало. Охоронці Темліна покинули його. Два дні тому десь половина його людей відмовилася платити десятину. Дехто тікає до інших Дворів. Подейкують навіть про повстання. А ось тебе там тепер люблять. Багато хто вважає тебе святою.
Останні слова запалили веселий вогник у його очах.
— І їм дуже не сподобалося те, що він дозволив посланцям Сонного королівства знущатися з тебе і так залякати, що змусив тебе тікати.
Я погладила пальцем тоненький срібний завиток вишивки на грудях його куртки, і Різ, присягаюся, здригнувся від цього доторку.
— Гадаю, досить скоро вони дізнаються, що зі мною тепер поводяться набагато краще.
Різові долоні міцніше обхопили мої плечі, наче він просто зараз збирався показати мені, наскільки краще.
— А що з Аянтою? Джуріаном? — спитала я.
Сильні груди подалися під моєю долонею, коли він різко видихнув.
— Про обох мало що чути. Джуріан, судячи з усього, повернувся до рук, що його годують. Аянта ж… — Різ уважно подивився на мене і спитав: — Напевно, її рука — теж твій прощальний подарунок?
— Вона впала, — невинно відповіла я.
— Яке невдале падіння… — протягнув він з недоброю посмішкою і схилився ближче, огортаючи мене теплом свого тіла й водночас ліниво вигладжуючи долонями доріжку з плечей і нижче, на спину.
Я прикусила губу, щоб зосередитися на словах і не вигнутися йому назустріч, сховати обличчя в нього на грудях і відпустити свої долоні в солодку подорож.
— Вона поступово одужує, — додав він, — але нікуди зі свого храму не виходить.
Тепер настала моя черга сказати «добре», що я і зробила. Гарненьких послушниць напевно вже нудить від благочестивих повчань Верховної Жриці. Можливо, серед них знайдеться хтось сміливіший і розтрощить Аянті голову вві сні.
Я опустила руки на Різові стегна, готова запустити пальці під його куртку,
Другою він обережно погладив червоний шрам на тому місці, де мою руку прошила стріла. У кутках кімнати скипіла темрява.
— Кассіан щойно пустив мене у свій розум і показав усе, що сталося на льоду. — Обережно, неначе пір’їнкою, він гладив місце, де була рана. — Я завжди знав, що Еріс погано скінчить. Тепер Люсьєн може опинитися найближче до батьківського трону, чого він аж ніяк не очікував.
Моя спина скам’яніла.
— Еріс справді жахливий, як ти мені й казав.
Різ знову провів пальцем по моєму передпліччю, і на мені виступили сироти. Це було обіцянкою… ні, не помсти, про яку він зараз думав, а того, що чекало на нас у цій кімнаті. Адже до ліжка було лише кілька кроків.
— Отже, ти назвала свій титул Вищої Леді.
— А не треба було?
Він випустив мою руку, щоб легенько погладити мене по щоці.
— Від тієї ж миті, коли жриця проголосила твій титул, мені хотілося волати про це з усіх дахів Веларіса. Але ти в типовій для тебе манері поламала мої грандіозні плани.
Я не стримала усмішки.
— Ще навіть години не минуло. Тобто, якщо зараз ти вилетиш із димаря і проспіваєш про це на весь голос, усі жителі несказанно зрадіють цій новині.
Його пальці занурились у моє волосся, змушуючи підвести голову. Від лукавої усмішки Різа у мене навіть пальці на ногах потерпли.
— Ось вона, моя кохана Фейра.
Він дивився на мої губи зголоднілим фіалковим поглядом і вже став нахилятися, щоб мене поцілувати…
— Де мої сестри? — запитала я, тільки зараз згадавши про них і дивуючись, чому не поставила йому цього запитання відразу, коли повернулася.
Різ завмер, його усмішка зникла, а пальці випорснули з мого волосся.
— У Домі Вітру, — відповів він, стримуючи себе: моє запитання порушило нашу ідилію. — Я можу… віднести тебе до них.
Кожне слово давалося йому понад силу.
І віднесе, зрозуміла я. Погасить своє бажання, свою жагу і віднесе мене до сестер, якщо я цього захочу. Вирішувати мала я. Різ завжди давав мені право вибору.
Я похитала головою. Бо не хотіла їх бачити… доки
— З ними все гаразд?
Зволікання з відповіддю було для мене красномовним.
— Вони в безпеці, — коротко відповів він.
Відповідь якась непевна, та я й не обманювала себе думками про те, що із сестрами все буде гаразд. Я притулилася чолом до грудей Різа.
— Кассіан і Азріель зцілені, — пробурмотіла я, знову і знову вдихаючи рідний запах, якого мені так бракувало всі ці тижні, за яким я так скучила. — Ти казав мені, але я не до кінця в це вірила. Доки не побачила.
— Азріель вилікувався за кілька днів. З крилами Кассіана було складніше. Але відтоді він постійно тренується, щоб повернути колишню силу. Цілителю довелося заново творити більшу частину його крил. Тепер усе буде добре.
Я проковтнула неочікуваний клубок у горлі й обхопила руками Різову талію, ховаючи обличчя в нього на грудях. У відповідь одна його рука міцно обхопила моє стегно, а друга лягла на шию, пригортаючи мене ближче до себе.
Я видихнула те, що мене весь час непокоїло:
— Мор сказала, що ти був далеко… і саме тому не з’явився там.
— Вибач.
— Ні, — сказала я, підвівши голову, щоб зустрітися з його винуватим поглядом. — Я не це мала на увазі. Я просто…
Мене гріло відчуття його тіла під долонями.
— Де ти був?
Різ напружився, і я приготувалась до гіршого, але почула лише спокійне:
— Я ж не міг залишити тобі
Я не усміхнулась.
— Де… ти… був?
— Азріель лише недавно звівся на ноги, тому я взяв на себе частину його обов’язків.
Я скреготнула зубами і продовжила допит:
— Яких саме?
Він схилив голову, лоскочучи губами мою шию.
— Невже ти не хочеш приголубити свого судженого, який так неймовірно скучив за тобою? Адже це були страшенно довгі тижні.