Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 148)

Різ схилив голову набік.

— У будь-який зручний для тебе момент, Лорде. — Він кинув оком на армаду, що прямувала до флоту Гайберну. — Твої приятелі?

Дрейкон посміхнувся:

— Мабуть, твої, я сказав би.

Серце в мене завмерло.

— Там є частина човнів Міріам, але більшість прибула для тебе.

— Що? — вихопилося в Нести, не зовсім схоже на запитання.

Дрейкон указав на кораблі.

— Ми зустріли їх у протоці й вирішили з’єднати сили. Тому трохи спізнилися. Однак ми допомогли їм прискоритися.

Вітер тепер надимав вітрила, підштовхуючи кораблі швидше і швидше до сил Гайберну.

Дрейкон потер щелепу.

— Я навіть не в змозі повторити заплутану історію, яку мені розповіли, але їх веде королева на ім’я Васса.

На цих його словах сльози потекли моїми щоками.

— А знайшов її, мабуть…

— Люсьєн, — прошепотіла я.

— Хто? — Дрейкон скинув бровами. — A-a-a, так. Хлопець з оком. Ні. Він долучився до них пізніше. Сказав, куди їм іти. У принципі, вони мусили рушити одразу. Страшенно наполегливі ці прифійські чоловіки. Добре, що ми вже були в дорозі, щоб побачити, чи ви не потребуєте допомоги.

— Хто знайшов Вассу? — глухо спитала Неста. Немовби вже звідкись знала.

Кораблі смертних наближалися. Їх було так багато — ціла палітра різноманітних прапорів, які я могла бачити лише завдяки своєму гострому зору.

— Розповідав про це Лорд Торговців. Мабуть, місяць тому він дізнався, що королеви смертних зрадили, і від цього часу зібрав армію смертних, щоб протистояти гайбернійцям. Йому пощастило відшукати королеву Вассу, і вони разом зібрали армію. — Дрейкон знизав плечима. — Твердить, що має трьох доньок, яких обманював протягом багатьох років. Але цього разу він їх не зрадить.

Кораблі на чолі армади смертних уже можна було роздивитися, так само як золоті назви на бортах.

— На їхню честь він назвав свої три кораблі, — додав він усміхнено.

Я вже розрізняла назви суден: «Фейра», «Елейн».

А на чолі флоту проти Гайберну, незворушно розрізаючи хвилі, сяяло ім’я «Неста».

З моїм батьком… З нашим батьком на містку за штурвалом.

Розділ 72

Вітер висушив сльози, що текли обличчям Нести, коли вона побачила батькові кораблі. Побачила корабель, на якому він вирішив стати до бою за свою доньку, яка ненавиділа його за те, що не бився за нас, яка ненавиділа його за смерть нашої матері, за роки бідності й розпачу, за занапащений час.

— То ви знайомі? — сухо спитав Дрейкон.

Наш батько, який багато місяців тому зник безвісти. Поїхав, як сказали мої сестри, щоб узяти участь у зустрічі стосовно загрози з-поза Стіни. Чи на цій зустрічі стало зрозуміло, що нас зрадили свої ж таки люди? Тож він вирушив таємно, не бажаючи ризикувати, передавати відомості, які могли б потрапити не до тих рук, щоб знайти допомогу? Для нас. Для мене й моїх сестер.

Різ звернувся до Дрейкона:

— Знайомся, Неста. І моя супутниця Фейра.

Жодна з нас не дивилася на Лорда. Наші погляди були прикуті до флотилії нашого батька, ми дивилися на кораблі, названі на нашу честь.

— А якщо вже заговорили про Вассу, — додав Різ, — то скажи, чи знято з неї прокляття?

Армада смертних і флот Гайберну наближалися одне до одного, і я знала, що бій буде кровопролитний. Я бачила піднесені магічні щити гайбернійців. Бачила, як серафими підносять свої.

— Сам подивися, — відповів Дрейкон.

Я закліпала, побачивши, що піднеслося над людськими кораблями. Що ширяло над водою, як падуча зірка. Просто над гайбернійським флотом. Червоний, золотий і білий — яскраві, наче розтоплений метал.

Присягаюся, що гайбернійські командувачі запанікували, побачивши, що вихопилося з-поміж людських суден і мчало просто на них. Коли воно випростало крила, кидаючи відблиски на хвилі, я зрозуміла, що — хто — летів у бік ворожого флоту. Жар-птиця. Палахкотлива, як розжарене до білого серце печі.

Васса — загублена королева.

Різ поцілунками висушив сльози, що текли моїм обличчям, коли я дивилася, як жар-птиця кидається між кораблями гайбернійців. Як підпалює їхні корпуси.

Наш батько і решта армади широко розтяглися. Щоб узятися за решту.

Різ звернувся до Дрейкона:

— Відряди свій легіон на суходіл.

Ми мали шанс — маленький шанс на перемогу. Або принаймні шанс зупинити бійню.

Очі Дрейкона заскляніли: напевно, він передавав накази комусь далеко звідси. Я розмірковувала, чи Нефелла та її дружина є в цьому легіоні, — чи останнього разу мали нагоду вихопити мечів з піхов під час битви на дні моря багато років тому.

Різ також, мабуть, розмірковував про минуле. Адже звернувся до Дрейкона, спостерігаючи за морською битвою, що розгорталася перед нами:

— Джуріан тут.

Безжурність Лорда одразу мов вітром звіяло. Холодна лють перетворила його обличчя на жахливу маску, і його карі очі стали майже чорні.

— Він б’ється за нас, — пояснив Різ.

Дрейкона це не переконало, але він кивнув. Указав на Кассіана рухом голови.

— Закладаюся, що ти Кассіан.

Генерал схилив голову. Я бачила тіні під його очима — він втратив стільки солдатів.

— Мій легіон до твого розпорядження, — сповістив Лорд серафимів. — Командуй ним як сам знаєш.

Кассіан поглянув на наші сили на північному фланзі, що ледь трималися і що їх Азріель намагався впорядкувати, і дав Дрейконові кілька коротких наказів. Дрейкон замахав своїми засліпливо-білими крилами, що різко контрастували із золото-брунатною шкірою, і звернувся до Різа:

— Між іншим, Міріам на тебе гнівається. Триста п’ятдесят один рік — і ти жодного разу нас не відвідав. Якщо виживемо, сподіваємося на каяття.

Різ хрипко засміявся.

— Скажи цій відьмі, що це працює в обидва боки.

Дрейкон широко всміхнувся, розпростер крила — і за мить зник.

Різ і Кассіан подивилися йому вслід і поглянули на флоти, що зійшлися в кровопролитній битві. Наш батько там був — наш батько, якого я ніколи в житті не бачила зі зброєю.

Жар-птиця шаліла поміж ворожих загонів, як вогняна буря. Саме так. Палахкотлива вогняна буря, яка трощила кораблі, посилаючи налякані екіпажі на дно моря.

— Тепер, — звернулася я до Різа, — мусимо йти ми з Амрен. Саме зараз.

Хаос досяг апогею. Довкола вирувала запекла боротьба… Може, королю зараз не до Котла і ми зможемо безперешкодно дістатися його?

Різ хотів би змусити мене повернутися на те саме місце, з якого ми стартували, де чекали Амрен і Елейн.

— Постривай! — раптом гукнула Неста.

Різ завмер у повітрі, послухався. Неста дивилася на армади, на нашого батька, що бився там.

— Використайте мене. Як приманку.

Я закліпала, а Кассіан заперечив: