Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 146)
Різ гаркнув застережно, занадто впевнений у своїй силі, щоб перейматися контролем над своїми реакціями.
Еріс поклав долоню на руків’я свого меча і сказав:
— Нам здалося, що допомога вам не завадить.
Невелика армія Темлінa, і війська Беронa, і загони Ґрайсена. Ставали до бою, стрибали і мчали просто на ряди гайбернійців. Армією смертних командував… Джуріан.
Але Берон…
Еріс зауважив наше здивування і поквапився пояснити:
— Темлін його змусив. Схопив за шкірку мого батька. — На його губах з’явилася напівусмішка. — Чудова була вистава.
Прибули… Темлін зміг зібрати армію, яку я з такою радістю знищила.
— Темлін чекає наказів, — повідомив Еріс. — І так само Джуріан.
— А що з твоїм батьком? — поцікавився низьким хрипким голосом Різ.
— Ми розв’язуємо проблему, — відповів Еріс і вказав на армію свого батька.
Там були його брати, що наближалися до лінії фронту, розсіюючись між рядами ворогів. Просто через перші шереги до возів, розставлених між військами.
Вози, наповнені отрутою для фейрі, вибухали блакитним полум’ям і перетворювалися на попіл без сліду диму. Його брати по черзі переносилися до кожного складу, кожного запасу. Їх шлях позначило несамовите полум’я.
Вони методично нищили запаси смертоносної згуби. Спопеліло все. Немовби хтось — Джуріан або Темлін — поінформували їх, де знайдуть отруту.
Різ лише кліпнув — єдине свідчення здивування. Поглянув на мене, потім на Амрен і кивнув:
— Ідіть. Негайно.
Поки увага короля прикута до армії, що наближалася, — поки він намагався оцінити ризик, опанувати хаос, спричинений точними атаками синів Беронa. Поки намагався зрозуміти, що, в дідька, там робить Джуріан і як багато його слабкостей зміг викрити та вирішив ними скористатися.
Амрен підштовхнула моїх сестер уперед, хоча Елейн заридала, побачивши герб Ґрайсена.
— Негайно. Швидко і тихо, як тіні.
Ми попрямували туди — в центр усього цього. Бріаксіс і Косторіз досі билися на своїх ділянках у тилу ворога. А Ткаля… Де була Ткаля?
Нарешті я побачила її. Вона поволі просувалася вперед, залишаючи по собі смугу знищення. Згідно з тим, що звелів їй мить тому Різ.
— Туди, — сказала я, вдивляючись у моторошну постать Стриги.
Елейн тремтіла всім тілом, озираючись на армію смертних і ватажка — її нареченого. Неста поглядала на легіони іллірійців, що пролітали над головою.
— Я так розумію, що ми повинні йти стежкою трупів, — промовила до мене Амрен. — Звідки Ткаля знає, де розташований Котел?
Різ, здається, слухав нас, попри те що ми відвернулися. Його долоня торкнулася моєї в німому прощанні.
— Здається, — відповіла я, — вона має надзвичайно добрий нюх.
Амрен пирхнула, і ми посіли місця по обидва боки від моїх сестер. Невидима завіса мала дати нам змогу непомітно дістатися південного краю поля бою, поки Азріель контролював ситуацію через свої тіні. Однак коли ми опинимося в тилу ворога…
Я озирнулася через плече, коли ми дійшли до краю пагорба. Лише раз. Поглянула на Різа, який розмовляв з Азріелем і Ерісом, пояснюючи план, який мали передати Темлінoві, Беронові й Джуріанові. Брати Ерісa повернулися до власних ліній бою — тепер війська Гайберну були позначені полум’ям. Цього не було досить, щоб їх стримати, але… це означало принаймні кінець отруті для фейрі. Поки що…
Різ втупився в мене попри битву, що точилася навколо нас. Попри звірства навкруг протягом хвилини між ударами серця на цілій рівнині були лише ми двоє.
Я опустила ментальну стіну, щоб мати з ним зв’язок. Іще одне прощання, лише одне.
Неста тяжко зітхнула, хитнулася й потягнула із собою на землю Амрен, яка намагалася її підтримати.
Різ підскочив до нас, перш ніж я зрозуміла, що сталося. Котел. Король Гайберну удався до допомоги Котла.
Амрен видерлася з-під Нести, повертаючись на поле бою.
— Щити…
Еріс одразу зник — певне, щоб застерегти батька.
Неста підвелася на ліктях. Уста її були бліді, волосся вибилося з коси. Її знудило на траву.
Магія Різа вихопилася з нього, оточивши всю нашу армію. Його дихання стало тяжким і хрипким.
Неста сперлася руками на траву, вдивляючись в обрій. Немовби могла побачити, де він, той Котел, — тепер, коли його сила була звільнена.
Магія Різа, що вихопилася з нього, готувалася до удару. Сифони Азріеля спалахнули, його дихання стало так само тяжким, як і в мого судженого, але над Різендом з’явився кобальтовий щит.
Тоді Неста закричала. Не з болю — вона весь час повторювала те саме ім’я.
— Кассіане!
Амрен кинулася до неї, але Неста знову заволала:
— Кассіане!
Тоді підвелася на ноги, немовби за мить сама мала злетіти в небо. Її тілом пробіг дрож, і вона впала, виблювавши.
З рядів іллірійців до нас полетіла постать, тяжко змахуючи крилами. Червоні Сифони палали ясним світлом.
Неста застогнала, скоцюрбившись на землі, яка аж тремтіла у відповідь. Ні, не у відповідь. Через жах від того, що летіло з гайбернійської армії. Я зрозуміла тепер, чому король обрав позицію на цих узгір’ях. Не для того, щоб змусити нас до битви в горах, але як ідеальне місце для Котла. Адже зі скелястих схилів до нас вихопилася хвиля мертвотно-блідого світла. Просто в легіони, що билися в небі. Аттори раптом сягнули додолу, залишивши крилатих воїнів неприкритими.
Кассіан був уже на півдорозі до нас, коли сила Котла дісталася іллірійських загонів. Я бачила, як він кричить, — але нічого не чула. Що ж то мусила бути за сила… Вона розтрощила щит Азріеля. Потім Різенда. Усі Сифонові щити.
Тиша оглушила мене, а те, що я побачила, назавжди закарбувалося в моїй пам’яті. Там, де за мить була тисяча солдатів, лише попіл падав дощем на наших піхотинців.
Неста знала. Вона поглянула на мене з жахом на обличчі й неймовірним болем, а тоді стала шукати в небі Кассіана, який ширяв у повітрі, немовби краючись між порухом до нас і поверненням до лав іллірійців і перегрінів, шереги яких рідшали. Вона знала, куди вдарить хвиля.
Кассіан був у самісінькому центрі. Або був би, якби вона його не покликала.
Різ дивився на неї, немовби теж знав. Немовби не міг вирішити, чи нагримати на неї за відчуття провини, яке це безсумнівно викличе в Кассіана, чи подякувати їй за спасіння його життя.
Тіло Нести знову напружилося, з її горла вихопився низький протяжливий стогін.
Я відчула, як Різ демонструє свою силу — німе застереження. Лорди піднесли щити, підтримуючи один одного.
Проте Котел не вдарив удруге в те саме місце. Король Гайберну був готовий спопелити частину власної армії, якщо це мало означати ослаблення нашої.
Кассіан тепер мчав до нас, до Нести, розпростертої на землі, коли мертвотне світло Котла знову вдарило просто в шереги гайбернійців — туди, де Косторіз радісно шматував ворогів, висмоктуючи з них життя помахами й подувами смертоносного вітру.
Нелюдський жіночий вереск з глибин гайбернійських загонів розітнув повітря. Вигук сестри, застережний, — але й вигук болю. Саме тоді, коли світло досягло Косторіза.
Але він… Присягаюся, Косторіз поглянув на мене тієї самої миті, коли сила вдарила в нього. Можу закластися, що він усміхнувся — і то була зовсім не паскудна посмішка.
А потім він зник.
Котел стер його з лиця землі без найменших зусиль.
Розділ 71
Я ледь прийшла до тями, осягнувши неймовірну силу Котла. Побачивши спустошену, знищену рівнину, де за мить був Косторіз. У мене дрож пробіг спиною, немовби я видаляла звідти татуювання. А потім тиша — у тій частині моєї свідомості, де були дві ментальні зачіпки, які розчинилися в темряві, не залишивши по собі нічого. У голові моїй промайнуло, хто вирізьбить його смерть на стінах В’язниці.
Чи, може, він вирізьбив її сам на стіні своєї камери. Може, він просто хотів знати, чи я того варта, — не хотів кпинити з мене, а волів, щоб його кінець… був вартий позначення.
Споглядаючи порох іллірійців, що досі спадав з неба… я розмірковувала, чи Косторіз дістався туди. Туди, куди так хотів дістатися.
Я послала за нього коротку молитву — за всіх солдатів, які там були, а тепер по них залишився тільки розвіяний вітром попіл. Я проказала молитву, щоб вони знайшли все, що мали надію відшукати.
Але саме іллірійці вихопили мені з тиші, що досі звучала в моїх вухах. Попри те що наші загони запанікували, побачивши силу Котла, іллірійці, що залишилися, знову вишикувалися й рушили вперед, цілком змішавшись з перегрінами Тезана.