Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 144)
— Сьогодні на цьому полі ми приймемо Смерть, тільки якщо вона прийде сама волокти нас у Інший Світ. Але якщо Доля, Котел чи Матір не забажають, щоб ми вціліли… — він звів угору підборіддя, — то знайте: для мене було великою честю і неймовірною радістю зустрітися з вами. Назвати вас своєю родиною. Я вдячний, ба більше, але не можу того сказати словами, за весь той час, що прожив поруч із вами.
— І ми вдячні тобі, Різенде, — тихо сказала Амрен. — Більше, ніж можеш собі уявити.
Різ усміхнувся їй, а всі інші забурмотіли, погоджуючись. Різ знову стиснув мої пальці.
— Що ж, тепер зробімо так, щоб Гайберн став дуже невдячним долі за знайомство з нами.
Я відчула запах моря задовго до того, як ми побачили поле майбутньої битви. Гайберн обрав його дуже вдало.
Величезна трав’яниста долина тяглася аж до самого берега. Від нього на відстані кількох кілометрів він розташував свою армію. Темна навала тяглася аж до східного небокраю. Кам’янисті пагорби замикали її ряди. Деяких солдатів король помістив і на них.
А на нас чекав підйом угору.
Я зупинилася поруч із Різом на широкому пагорбі, з якого відкривався краєвид на долину. Мої сестри, Азріель і Амрен стояли позаду. Геліон, який очолював наш далекий авангард, промчав уздовж шерег у своїй золотій броні й багряному плащі, віддаючи наказ зупинитися. Наказ виконали, армія посіла призначені позиції.
А наш супротивник… просто вичікував. Хизувався.
Армія була неймовірно велика. Я знала, навіть не намагаючись лічити всіх, що вони нас у кілька разів перевищують числом. Кассіан упав з неба. Його обличчя закам’яніло, Сифони яскраво сяяли, коли він за кілька кроків опинився поряд з нами.
— Цей негідник зайняв кожний клаптик на висотах, захопив усі можливі переваги. Якщо нападати, доведеться гнати їх у ті пагорби. І це вже напевне прорахували. На нас чекатимуть усі можливі несподіванки, крім приємних.
Десь далеко завили й загарчали собаки. Від голоду.
— Як гадаєш, скільки ми протримаємося? — спитав Різ.
Кассіан зціпив зуби, позираючи на моїх сестер. Неста пильно стежила за ним, а Елейн, бліда від жаху, не зводила очей із супротивника.
— У нас п’ятеро Вищих Лордів, а Гайберн один. Ви можете деякий час протримати щити. Він, не сумніваюся, також. А ще в нього Котел, повної сили якого Гайберн нам дуже мудро не показав. Навряд чи й цього разу покаже.
— Він скористається закляттям, — сказала я, пригадавши, як він навчав цього Амаранту.
— Про це треба попередити Геліона, — сказав Азріель, кульгаючи до Різа. — І хай Тезан буде напоготові.
— Ти не відповів на моє запитання. — Різ не зводив очей з Кассіана.
Той озирнувся на нескінченну армію Гайберну, потім на нашу.
— Уявімо, що все буде погано. Щити розбито, всюди хаос, він скористається Котлом… Тоді нас вистачить на кілька годин.
Я заплющила очі. Ці години були в мене, щоб дістатися через поле бою до місця, де він тримає Котел, і зупинити його.
— Мої тіні шукають його. — Азріель правильно прочитав мій вираз обличчя.
Він теж зціпив зуби. Йому хотілося долучитися до пошуків. Крила розгорнулися і згорнулися за його спиною.
— Але захист у нього сильний. Король, напевне, додав ще заклять після того, як ти прошила його табір. Найімовірніше, тобі доведеться йти пішки. Постривай, доки битва трохи вщухне.
Кассіан кивнув і звернувся до Амрен:
— Ти знаєш коли.
Та кивнула, схрестивши руки. Цікаво, чи встигла вона попрощатися з Варіаном?
Кассіан ляснув Різа по плечу:
— За твоєю командою я підніму іллірійців у небо. Чекатимемо на твій сигнал.
Різ відсторонено кивнув, знову роздивляючись величезну армію.
Кассіан відступив на крок, але озирнувся на Несту. Її обличчя було ніби вирізьблене з граніту. Він розтулив рота, але, вочевидь, передумав щось сказати. І моя сестра промовчала, коли Кассіан злетів у небо одним могутнім помахом крил. Проте вона проводжала його поглядом, доки іллірієць не перетворився на чорну точку.
— Я можу битися й пішим, — сказав Азріель до Різа.
— Ні. — Тон Різа не припускав заперечень.
Проте Азріель, здавалося, хотів наполягати… доки Амрен не похитала застережливо головою, після чого Співець тіней відступив, ховаючи пальці в пітьмі.
Ми мовчки спостерігали, як наша армія шикується міцними, акуратними рядами. Як іллірійці в небі, згідно із нечутними наказами Різа, формують дзеркальне відображення наземного строю. Сифони оживали кольорами, щити, магічні та металеві, ставали на місце. Сама земля тремтіла від кожного кроку до лінії зустрічі армій.
Різ подумки сказав мені:
Я знала, про що він.
Пауза.
Фіолетові очі впіймали мій погляд. У них майже не лишилося зірок.
— Так, — видихнув він.
Тарквен, десь далеко попереду, звучно дав наказ, і об’єднана армія зупинилася, мов велетенський розумний звір. Літо, Зима, День, Світанок і Ніч — сили кожного Двору вирізнялися своїми обладунками і кольорами. А також фейрі, які билися поряд із Вищими Фе, неймовірними і смертоносними. Легіон перегрінів Тезана вишикувався поряд із іллірійцями, золота броня сяяла на тлі непроглядної чорної криці.
Ні Берона, ні Еріса, ні звісточки про те, що Двір Осені прийде на допомогу. Так само, як і про Темліна.
Проте армія Гайберну не наступала. Солдати стояли непорушно, як статуї. Я знала, що в них на меті, — їм треба, щоб ми нервували.
— Спочатку магія, — пояснила Несті Амрен. — Обидві армії спробують розбити щити супротивника.
Ніби почувши її, вони вдарили. Моя магія скипіла, відгукнувшись на спільну силу Вищих Лордів, яку відпустили з припону. Всіх, окрім Різенда.
Він зберігав свої сили на момент, коли щити впадуть. Я не сумнівалася, що й сам Гайберн так само зволікає по той бік долини.
Щити обох сторін похитнулися. Дехто загинув. Небагато, але й не мало.
Магія проти магії, і сама земля здригалася під ногами, трава між арміями опала попелом.
— Я й забула, яка нудна ця частина, — пробурмотіла Амрен.
Різ коротко на неї зиркнув. Але підійшов до краю нашого маленького острівця, ніби відчувши, що рівновага ось-ось порушиться. Він мав завдати могутнього нищівного удару, коли щит їхньої армії піддасться. Приливна хвиля нічної сили чимдуж наростала. Пальці Різа стиснулися в кулаки.
Ліворуч від мене засвітилися Сифони Азріеля, готуючись підкріпити удари Різенда. Хай він не міг битися, але магія лишалася доступною і звідси.
Я підійшла до Різа. Перед нами щити обох армій нарешті захиталися.
— Я так нічого й не подарувала тобі на честь нашого єднання, — сказала я.
Різ уважно спостерігав за битвою. Його сила гуркотіла під нами, витікаючи з темного серця світу.
Скоро. Лишалося кілька хвилин. Моє серце шалено закалатало, піт заливав очі — не тільки від літньої спеки, яка накрила все поле.
— Я все думала і думала, — продовжила я, — що ж для тебе обрати.
Різ повільно, дуже повільно скосив на мене очі. У них уже не було зірок, усе поглинула темна сила.
Я усміхнулася йому, купаючись у цій силі, і послала ментальний образ.
Уздовж хребта, від самої шиї, на моїй спині сформувалося нове татуювання — з фазами місяця. І маленькою зіркою проміж ними.
— Але, зізнаюся, — сказала я, коли його очі сяйнули, — це, мабуть, подарунок для нас обох.
Щит Гайберну врешті зламався. Моя магія гайнула зсередини, розсікаючи світ. Знімаючи чари, які я тримала вже кілька годин.
На чолі нашого авангарду з’явилася темна хмара, яка кипіла й вирувала.