Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 143)

— Хотів. І ти гідна. Тому тепер я тобі допоможу.

Мені дуже хотілося грюкнути дверима перед його носом. Але натомість я тихо сказала:

— Гаразд.

Я підійшла до нього. І без жодного страху схопила Косторіза за його холодну руку.

— Тоді почнемо.

Розділ 69

Світанок визолотив низькі пасма туману, що зміями клубочилися над долинами країни смертних.

Гайберн винищив усе, рухаючись від кордонів Двору Весни. Зруйнував і спалив те, що траплялося на шляху. І моє колишнє село також. Не залишилось нічого, крім куряви та диму над вугіллям, друзок каміння, повз які ми йшли. І маєток мого батька… Від нього залишилась десь третина будівлі, решта перетворилася на ніщо. Вікна були розбиті, стіни потріскались до фундаменту.

Від саду Елейн залишився самий лиш бруд. Гордовитий дуб на межі — той, під яким так любила стояти Неста, споглядаючи наші землі… Його спалили до останку. Залишився тільки почорнілий пеньок.

Це була не просто атака. Це було персональне послання. Я це знала. Усі ми знали. Король наказав знищити навіть худобу. Учора вночі я встигла врятувати собак і коней — разом зі слугами та їхніми родинами. Але багатство, усі особисті речі… Усе це просто винищили або вкрали.

Гайберн не затримався, щоб зрівняти із землею рештки будівлі, сказав мені Кассіан, натякаючи, що той не хоче нам підставлятися. Він уже набув переваги — правильно обрав поле бою. Ми не мали сумніву в тому, що на шляху нам траплятимуться тільки порожні селища, що зазнали королівської люті. І попереду ще багато містечок і сіл, до яких нам не встигнути, якщо не поквапимося.

Теорія, як завжди, була легша за практику, з огляду на розмір і склад нашої армії — з геть різним рівнем підготовки воїнів, зі своїми лідерами, які віддавали накази.

Іллірійці невдоволено пручалися, «смикали повід» попри навіть суворі накази лорда Девлона. Їм не подобалося чекати решту, вони хотіли летіти напереріз Гайберну і зупинити його армії раніше, ніж той посяде вигідне положення.

Я спостерігала, як Кассіан за три минулі години вів серйозну розмову з іллірійськими командирами, зупиняючи їх спроби діяти самовільно. Зовсім непокірних солдатів він перевів до обозів та возів зі зброєю, позбавляючи їх честі бути в перших шерегах. Коли іллірійці розуміли, що за попередженням настає покарання, — а слова свого він дотримує завжди, — ремствування припинились.

Кейр і його Провісники Темряви теж стежили за Кассіаном — і їм не забракло розуму тримати язика на припоні й не виявляти невдоволення. Мовчки марширувати, хай їх темні обладунки чимраз дужче забруднювалися.

Під час короткого відпочинку, десь опівдні, ми з Нестою поміж возів одяглися в іллірійські обладунки. А коли вийшли, Неста навіть причепила до пояса ніж. Кассіан наполіг на цьому, попри те що визнавав, що за відсутності тренувань Неста радше завдасть собі поранення, ніж знешкодить противника.

Елейн… Вона залишилася стояти у високій траві біля возу, і їй достатньо було одного погляду на нас, щоб почервоніти аж по самі вуха. Вівіана запропонувала їй одяг Двору Зими, менш відвертий бойовий варіант: шкіряні штани, але з довгою, до середини стегна, синьою накидкою з білим хутром уздовж комірця. Спека напевно їй дошкулятиме, але Елейн усе одно була вдячна. Від ножа, який простягнув їй Кассіан, сестра відмовилася. Навіть сполотніла, коли побачила.

Азріель, досі накульгуючи, відштовхнув Кассіана плечем і простягнув інший варіант.

— Це Той, що говорить правду, — тихо сказав він. — Сьогодні він мені не знадобиться, тому я хочу, щоб ним скористалася ти.

Його крила зцілилися, попри те що довгі тонкі шрами досі впадали в око. Маджа попередила, що сьогодні вони ще не витримають польоту. Вранішня суперечка з Різом із цього приводу була коротка, але жорстка.

Азріель наполягав, що може літати, може битися з легіонами, як вони й планували. Різ відмовив йому. Кассіан відмовив. Азріель настрахав, що ковзне в тіні й усе одно битиметься. Різ сказав, що за найменшої такої спроби просто прикує Азріеля до дерева.

Але Азріель піддався вмовлянням не втрачати здорового глузду лише тоді, коли Мор, увійшовши до намету, стала благати його про це — благати зі сльозами на очах. Погодився бути очима і вухами й не чинити недозволеного.

І тепер наш Співець тіней стояв у повному обладунку посеред говірливих лугових трав, сім Сифонів блищали на ньому… Елейн, округливши очі, дивилася на обсидіанове руків’я в пошрамованій руці. На руни, вирізані на темних піхвах.

— Він ніколи мене не підводив, — сказав Азріель. Полуденне сонце ніби згасало на темному клинку. — Дехто говорить, що він магічний і завжди влучає в ціль.

Він обережно взяв мою сестру за руку і вклав у неї легендарну зброю.

— Він добре тобі послужить.

— Я… не вмію ним користатися…

— Я зроблю все, щоб тобі й не довелося цього робити, — сказала я.

Трава захрустіла в мене під ногами. Елейн зважила мої слова… і обережно зімкнула пальці на руків’ї кинджала.

Кассіан із подивом дивився на Азріеля — адже той майже ніколи не розлучався зі своїм клинком.

«Ніколи, — сказав Різ зв’язком, закінчуючи по той бік воза навішувати на себе необхідний арсенал зброї. — Я ніколи не бачив, щоб Азріель дозволяв комусь навіть торкнутися свого клинка».

Елейн звела очі, зустрілася поглядом з Азріелем, який досі тримав руку на лезі кинджала.

І в мене в голові спалахнула картина: маленьке оленятко в розпал весни стоїть перед Смертю, оповитою тінями й жахіттями. Світло і темрява змикаються у просторі між ними. І єдиний міст між двома… Цей кинджал.

«Намалюй, коли повернемося додому».

«Клопотунчик».

Я озирнулася на Різа, який уже входив у наше трав’янисте коло. Суворіший, ніж зазвичай. Похмурі зморшки залягли довкола його рота. І я подумала… що в мене не було останньої ночі з ним. Останню ніч, минулу ніч, ми розсіювалися до самого ранку.

«Не думай так. Не йди у бій з думками, що ти не повернешся». Його погляд був гострий. Непохитний.

А мені стало важко дихати. Цей перепочинок — остання наша розмова, коли всі живі й неушкоджені.

Різ скинув бровою. «Не хочеш на кілька хвилин повернутись у віз? Там трохи захаращено зброєю й припасами, але я впораюся й серед них».

Гумор — порятунок як для мене, так і для нього. Я взяла Різа за руку й усвідомила, що решта тихо перемовляється. Мор тепер у темній броні, Амрен… Амрен, така маленька, теж в іллірійському обладунку. Мабуть, його зробили для дитини.

«Не кажи їй цього, але саме так і є».

Я змогла усміхнутись. Різ обвів нас усіх поглядом, усіх, хто зійшовся на цій галявинці без жодних наказів. Наша родина — наш двір. Двір Мрій.

Усі замовкли. Різ подивився кожному в очі, навіть моїм сестрам, торкаючись рукою моєї руки.

— Вам натхненну промову чи простеньку? — спитав він.

— Нам чесну промову, — відгукнулась Амрен.

Різ розгорнув плечі, елегантно склав крила.

— Я вірю в те, що в усього є причина. Вирішує то Матір, чи Котел, чи це Доля, я не знаю. Але я вдячний за те, що так є. Вдячний, що всі ви з’явились у моєму житті. І якби… якби не ви, я міг би перетворитися на такого самого негідника, проти якого ми битимемося сьогодні. Якби не тренувався з вами, іллірійцями, — звернувся він до Кассіана, — я не знав би справжніх глибин сили, витривалості, честі та вірності.

Очі Кассіана сяйнули.

— Якби я не зустрів Співця тіней, — звернувся Різ до Азріеля, — я б не знав, що важлива родина, яку ти створюєш, а не та, у якій народжуєшся. Я б не знав, що таке справжня надія, коли весь світ штовхає тебе у відчай.

Азріель вдячно вклонився.

Мор уже плакала, коли Різ заговорив до неї:

— Якби не моя кузина, я б ніколи не дізнався, що світло можна знайти і в найтемнішому пеклі. Що доброта може вціліти й розквітнути навіть посеред жорстокості.

Вона витерла сльози і кивнула.

Я гадала, що Амрен кине шпильку, але вона терпляче чекала, коли Різ згадає і її.

Різ уклонився.

— Якби я не зустрів маленького монстра, який збирає коштовності на заздрість будь-якому дракону… — ми тихо засміялися, Різ усміхнувся, — моя сила вже давно поглинула б мене.

Нарешті він подивився на мене.

— А якби я не зустрів своєї судженої…

Йому забракло слів, а очі блиснули сріблом. Різ продовжив зв’язком: «Я б чекав на тебе іще п’ятсот років. Тисячу років. Навіть якщо ми вже вибрали з тобою свій час… Він того був вартий».

Різ витер з мого обличчя сльози.

— Гадаю, все сталося так, як повинно було статися… Тому я і знайшов тебе.

Наступну сльозинку він висушив губами.

А потім розвернувся до моїх сестер і промовив:

— Ми з вами ще мало знайомі. Але я певен, що й ви прийшли до нас, у нашу родину, не без причини. Сьогоднішня битва може навіть розкрити її для нас.

Він знову оглянув нас усіх. І простягнув руку Кассіану. Кассіан взявся за неї, а другу подав Мор. Мор схопилася за пальці Азріеля. Азріель узяв руку Амрен. Амрен узялася за руку Нести. Неста — за руку Елейн. А Елейн — за мою. Ми всі об’єдналися в коло.