Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 133)

Босі стопи Амрен були в багні й траві.

— Він прибув сюди… — сказала вона. — Його сила. Я відчуваю, що він поряд. Спостерігає.

— Котел… — сказав Варіан, скидаючи бровами. — Але… чи він свідомий?

— Ми зазирнули заглибоко, — промовила Амрен. — Попри битву тепер він знає, де ми, так само як ми знаємо, де він.

Неста підвела руку.

— Послухайте.

І тоді я почула. То була пісня-запрошення, потік звуків, зібраних разом, що їх співали голоси — водночас чоловічий і жіночий, молодий і старий, жахливий і звабливий.

— Нічого не чую, — сказав Різ.

— Ти не зі створених, — кинула Амрен. — А ми — так. Ми троє.

Котел знову заспівав свою пісню. Жах пробрав мене до самих кісток.

— Чого він хоче?

Я відчула, як він відступає — як повертається в морок ночі.

Азріель виступив з тіні.

— Що це? — прошипів він.

— Ти це чув? — здивувалася я.

Він похитав головою.

— Ні… але тіні, вітер. Вони відступали перед ним.

Котел заспівав знову. Вдалині, немовби відходячи.

— Гадаю, він покидає нас, — прошепотіла я.

За мить з намету вийшов Кассіан і непевним кроком пішов до нас, притискаючи руку до грудей. Мор була з ним. Вона навіть не поглянула на мене, ані я на неї, коли Різ розповів їй, що трапилося, — ми стояли поруч у темряві ночі.

Котел заспівав останню ноту, а тоді все стишилося. Гнітюча присутність… зникла.

Амрен зітхнула.

— Тепер король Гайберну знає, де ми, — сказала вона. — Напевно, Котел хотів пересвідчитися сам. Після того, як ми його подражнили.

Я потерла обличчя.

— Маємо надію, що більше його не побачимо.

Варіан схилив голову набік.

— Отже, ви троє, позаяк є створеними, можете його чути. Ви його відчуваєте?

— Начебто, — підтвердила Амрен.

Її вигляд свідчив, що вона хотіла затягнути його назад до намету, щоб закінчити те, що вони не встигли завершити.

Тоді Азріель спитав:

— А що з Елейн?

Я затремтіла від холоду. Неста лише дивилася на нього. Дивилася й дивилася, аж раптом побігла. Її босі ноги чвакали по багнюці, оббризкуючи мене, коли ми обидві мчали до намету сестри.

— Елейн!

Неста відкинула полу намету. Вона зупинилася так несподівано, що я, розігнавшись, мало не впала на неї. Намет… намет був порожній.

Неста кинулася перетрушувати ковдри, немовби сподіваючись, що Елейн ховається десь поміж них.

— Елейн!

Я обернулася, оглянувши намети поряд. Одного погляду на Різа було досить, щоб усе зрозуміти. У його руці з’явився іллірійський меч, і Різ розсіявся.

Азріель тихо підійшов до мене, просто до намету, де Неста вже підвелася із землі. Він склав крила, щоб протиснутися крізь вузький прохід попри застережне гарчання Нести, і опустився навколішки біля ліжка. Він провів зраненою рукою по скуйовджених ковдрах.

— Досі теплі.

Назовні Кассіан видавав накази, щоб весь табір був напоготові.

— Котел… — прошепотіла я. — Котел відступив… відійшов кудись.

Неста вже звелася на рівні, вже побігла туди, звідки ми чули голос. Голос, що вабив Елейн.

Я знала, як він це зробив. Бачила уві сні: Ґрайсен стояв на краю табору, обіцяючи їй кохання і зцілення.

Ми добігли до купи дерев на краю табору саме тоді, коли Різ виник з нічної темряви з кинджалом, схованим за спиною. У руках він щось тримав. На його обличчі не було жодних емоцій. Коли ми зрозуміли, що він знайшов на узліссі, Неста видала звук, схожий на ридання. Ось що Котел залишив, у поспіху відступаючи до табору гайбернійців. Або зробив це навмисно, щоб з нас пожартувати.

Блакитний плащ Елейн. Він досі зберігав тепло її тіла.

Розділ 64

Неста сиділа в моєму наметі, затуливши обличчя руками. Вона не рухалася й мовчала. Немовби сховалася в собі, щоб не розпастися, — такий вона мала вигляд. Так само, як і я.

Елейн забрали до табору гайбернійської армії.

Неста вкрала в Котла щось важливе. Тому, коли вона знайшла його, Котел дізнався, що є важливим для неї. І вирішив це забрати.

— Ми повернемо її, — хрипко промовив Кассіан, сидячи в кріслі, на якому примостився і з якого уважно спостерігав за Нестою.

Різ, Амрен і Мор подалися на зустріч із рештою правителів, щоб поінформувати їх про те, що сталося. Може, хтось із них щось бачив і міг повідомити додаткові подробиці.

Неста опустила руки й підвела голову. Очі в неї почервоніли.

— Ви не дасте ради. — Вона показала на мапу на столі. — Я бачила цю армію, вона величезна і складається не з будь-кого. Я бачила її й можу сказати, що неможливо, щоб хтось із вас зміг дістатися до її серця. Навіть ти, — додала Неста, коли Кассіан розтулив рот, щоб щось відповісти. — А надто зважаючи на твоє поранення.

Я затремтіла, подумавши про те, що король міг зробити з Елейн — що, мабуть, уже зробив. Немовби у відповідь на невисловлений діалог з тіні біля входу до намету озвався Азріель:

— Я поверну її.

— Ти загинеш, — холодно відповіла Неста.

Азріель пильно подивився на неї, і в його очах запалав гнів.

— Я поверну її.

У мороку ночі він мав реальні шанси непомітно прослизнути до табору. Однак не варто було забувати про охоронне закляття, стародавню магію й короля, що нею володіє, а також Котел.

Я раптом згадала комплект фарб, який Елейн купила для мене із заощаджених грошей. Червону, жовту і блакитну, якими я насолоджувалася і які використала для прикрашання комода в нашій хатинці. Я вже давно тоді не малювала, не наважуючись витрачати гроші на свої забаганки. А Елейн це зробила.

Я підвелася й поглянула в палахкотливі гнівні очі Азріеля:

— Я йду з тобою.

Азріель тільки кивнув.

— Ви не зможете пройти туди, — застеріг Кассіан.

— Я маю намір увійти крізь головну браму.