Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 122)

Кассіан обрав його собі як супротивника.

Мор схопила мене за руки — міцно, аж до болю, — коли він виступив із суцільної лінії щитів і мечів, а воїни за ним негайно ущільнили ряди. Грязюка й кров забруднили його темний шолом і зброю. Свій високий щит він замінив на круглий, із того самого темного металу, — доти він тримав його на спині. І кинувся до гайбернійця.

Навіть Різ на мить зупинився, щоб поглянути на Кассіана, що прокладав собі шлях крізь натовп супротивників, щоб дістатися кінного гайбернійця. Але той розібрався в ситуації й став шукати кращої зброї.

Кассіан здавався народженим для таких ситуацій. Просторе бойовище, хаос, брутальність, але й холодний розрахунок. Він не припинив рухатися вперед, немовби знав, де перебуває ворог. Він бився і з тими, хто був попереду, і хто був позаду. Навіть дихати він волів у ритмі битви, що точилася навколо.

Кассіан прибрав захист Сифонів, щоб відчувати удари стріл, які відбивалися від чорного щита. Якщо він бив одного супротивника щитом, то другою рукою вимірював удар мечем у наступного.

Ніколи раніше я не бачила нічого подібного — таких умінь і точності. Це скидалося на танець. Мабуть, я сказала це вголос, адже Мор відповіла:

— Саме цим і є для нього битва. Симфонією.

Я не спускала ані на мить погляду з танцю смерті Кассіана.

Троє воїнів — досить хоробрі або геть дурні — намагалися його атакувати. Іллірієць вразив їх чотирма плавними рухами.

— Свята Матір, — прошепотіла я.

Це був воїн, який мене тренував. Фейрі тремтіли, почувши лише звук його імені. Тому великородні іллірійці заздрили йому так, що ладні були вбити.

Кассіан нападав далі, і ніхто не був готовий стати між ним та кінним командувачем. Той знайшов спис, кинув його. Швидко й упевнено. Я зомліла, коли вістря полетіло просто в бік Кассіана.

Він зігнув коліна, склав крила, повернув щит і прийняв удар списа — удар був такий потужний, що, присягаюся, попри відстань я почула гуркіт. Кассіан відтяв держално, що стирчало зі щита, і побіг далі. Умить він перекинув меч і щит собі на спину.

Мені стало цікаво, чому Кассіан так вчинив, але той уже підняв другий облишений спис. Кинув його, вигнувшись так, щоб можна було надати якнайбільшої швидкості й сили. Це було так неперевершено, що я зрозуміла: колись це обов’язково намалюю.

Здавалося, обидві армії на мить завмерли.

Навіть із цієї відстані я бачила, що спис Кассіана сягнув мети. Він прошив навиліт груди командувача, скинувши його з коня. Перш ніж той упав на землю, іллірієць уже був поряд. Його меч засяяв на сонці, коли він підніс його, щоб завдати смертельного удару, і встромив у тіло ворога.

Він правильно вибрав супротивника. Після такої демонстрації сили налякані гайбернійці кинулися навтьоки: розверталися й бігли до річки. Але там, на другому березі, на них чекала армія Тарквена, як і наказав їм Кассіан. Вони опинилися в пастці між іллірійцями, Провісниками Темряви Кейра і двома тисячами воїнів Двору Літа з другого боку водного потоку.

Ця битва була ще страшніша.

— Це кінець, — сказала мені Мор.

Сонце висіло високо в небі, дедалі лютішала спека.

— Ти не мусиш на це дивитися, — додала вона.

Деякі воїни здалися і впали на коліна. Це були землі Тарквена, тож Різ дав йому змогу вирішувати долю в’язнів.

Я здалека впізнала правителя Двору Літа за його зброєю — більш вишуканою, ніж у Різендa, але так само застрашливою. Її прикрашали риб’ячі пливці й луска, і лазуровий плащ повівав за ним, коли він переступав тіла полеглих ворогів, щоб дістатися кількох сотень уцілілих.

Тарквен дивився туди, де стояли навколішки гайбернійці, що здалися. Я не бачила виразу його прихованого під шоломом обличчя.

Поряд Різ, Кассіан і Азріель спостерігали за всім, розмовляючи з Кейром і капітанами іллірійців. Поміж полеглих я побачила небагато крилатих. Доля була до них прихильна. На відміну від Тарквена, який махнув рукою своїм воїнам.

Деякі гайбернійці просили зглянутися над ними, пропонуючи видати інформацію так голосно, що їхні крики долинали навіть до нас.

Тарквен вказав на кількох із них, і їх негайно відтягли вбік. На допит. Я дуже сумнівалася, що це приємне видовище.

Але решта…

Тарквен простягнув до них руку.

Я не одразу зрозуміла, чому гайбернійці кидалися на землю й шарпали на собі зброю, намагаючись кудись відповзти. Аж ось один із них упав, і промені сонця освітили його обличчя. Навіть з великої відстані я побачила, що сталося, — у його роті пінилася вода. Як і в роті всіх ворожих солдатів, яких Тарквен утопив на суходолі.

Я довго не бачила Різa й решти — власне, відколи він наказав перенести табір іллірійців із краю земель Двору Зими в місце біля бойовиська. Тому ми переносилися разом із Мор між таборами, коли всі переміщалися. Моїх сестер ми забрали останніми, коли більшість тіл Різенд уже спопелив. Кров і місиво залишилися, але табір був у надто вдалому місці, щоб його змінювати або витрачати час на пошук такого самого деінде.

Здавалося, Елейн було байдуже до всього. Таке враження, що вона навіть не помітила, коли ми її перенесли. Я передала сестру Мор, і її розмістили в напнутому в новому місці наметі.

Однак Неста… Я запевняла її, що все гаразд. Але коли ми перенеслися на поле бою… Вона вдивлялася в цю закривавлену болотисту рівнину. У воїнів обох Дворів, що збирали зброю полеглих ворогів. Дослухалася, як іллірійці притлумленими голосами розмовляли про те, як Кассіан кинув списа, як різав воїнів ворога, немовби зажинав збіжжя, — наче бився сам Еналіус, найвидатніший старий воїн і перший з іллірійців. Здавалося, минуло багато часу, відколи Кассіана востаннє бачили на бойовищі. Вони пам’ятали, як замолоду він бився на війні, але тепер… Погляди, які на нього кидали, нагадували мені ті, якими решта лордів дивилася на Різa, усвідомивши його силу. Нібито такий самий, як вони, але інакший.

Неста роззиралася довкола й уважно слухала, поки ми ставали табором. Не питала, де поділися тіла. Цілком ігнорувала Кейра та його Провісників Темряви, які отаборилися поряд із нами, — воїнів у чорній зброї, які викривляли обличчя в неприємних гримасах, побачивши нас та іллірійців. Неста лише впевнилася, що Елейн спить у своєму наметі, і запропонувала допомогти різати полотна на бинти.

Саме за цією справою нас застали увечері Різ і Кассіан, обидва досі в обладунках. Азріель не прийшов.

Різ сів, брязнувши зброєю, на повалену колоду біля мене й поцілував мене у скроню. Від нього ширився запах металу, крові й поту.

Шолом із дзенькотом упав на землю біля його ніг. Я мовчки подала йому дзбан води і вже мала намір підсунути склянку, але він відпив просто з олов’яної посудини. Крапельки води бризнули вусібіч, захлюпавши темний метал зброї, а коли Різ врешті відставив дзбан, я побачила, що він має знесилений вигляд.

У його очах була втома.

Неста зірвалася на рівні, вдивляючись у Кассіана, у шолом, який він тримав під пахвою, у зброю, що потребувала ґрунтовного чищення, яка висіла за спиною. Його темне волосся, зліплене потом, обрамовувало обличчя, забруднене там, де не було закрите шоломом. Вона уважно придивилася до семи Сифонів — темно-червоного каміння — і сказала:

— Ти поранений.

Різ ураз немовби отямився, почувши ці слова.

Обличчя Кассіана було похмуре, очі — засклілі.

— Нічого страшного. — У його голосі була неймовірна втома.

Але Неста вже сягнула по його руку — ту, у якій він тримав щит. Іллірієць немовби завагався на мить, але подав руку, торкнувшись Сифона на долоні. Зброя трохи посунулася на передпліччя, відкривши…

— Ти добре знаєш, що не повинен ходити з рукою в такому стані, — несхвально промовив Різ.

— Я був заклопотаний, — відповів Кассіан, не спускаючи погляду з Нести, яка саме уважно дивилася на його опухле зап’ястя.

Як вона помітила це через зброю? Мабуть, з виразу його обличчя, з постави. Я й не думала, що вона спостерігала за іллірійцем так уважно, щоб завважити такі подробиці.

— До ранку все буде гаразд, — сказав Кассіан, кинувши на Різа зухвалий погляд.

Бліді пальці Нести делікатно обмацували золото-брунатну шкіру, але Кассіан усе одно засичав з болю.

— Як це вилікувати? — спитала вона.

Її волосся, заколене вранці у зручний вузол, під час годин праці в гарячому паркому повітрі, які ми витратили на підготовку й роздавання потрібних продуктів цілителям, розкуйовдилося й пасмами вилося на скронях і потилиці. Її щоки вкрив слабкий рум’янець, а руки були забруднені, тому що рукави сукні вона закасала аж до ліктів.

Кассіан сів на колоду, на якій раніше сиділа моя сестра, і аж застогнав, немовби навіть такий незначний рух завдавав йому болю.

— Зазвичай допомагає прикласти лід, але досить іноді просто бандажувати надовго, щоб вилікувати вивих.

Неста сягнула по корзину для бинтів, які приготувала, а тоді по дзбан біля її ніг.

Я була надто стомлена, щоб робити щось більше, ніж просто спостерігати, як моя сестра делікатно обмиває зап’ястя генерала-іллірійця. Надто втомлена навіть щоб поцікавитися, чи вона володіє лікувальною магією.

Кассіан теж здавався надто виснаженим, щоб щось сказати, і лише сопів, даючи їй знати, чи вона не заміцно бинтує. Але він весь час за нею спостерігав — навіть на мить не зводив погляду з її обличчя, з насуплених брів і зосереджено стиснутих уст.