Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 124)

Різ скинув бровою, а Кассіан насупився.

Варіан постукав пальцем по мапі, розкладеній на столі, біля якого ми зібралися.

— Слід створити ілюзію. Переконливу. Так, щоб кожен, хто опиниться поблизу, бачив, чув і відчував присутність армії. Обкласти табір будь-якими закляттями, щоб запобігти проникненню в нього небажаних осіб. Нехай гайбернійці будуть переконані, що ми вирішили тут залишитися.

— Тієї миті ми під захистом закляття непомітно вирушимо на північ. Це може спрацювати, — міркував Кассіан, потираючи щелепу. Він широко усміхнувся Варіану: — Якщо тобі колись набридне сонце, завітай до нас у Веларіс, щоб трохи розважитися.

Варіан насупився, але в його погляді з’явився блиск.

— Ти можеш створити подібну ілюзію? — спитав Різa Тарквен.

Той кивнув і підморгнув мені.

— За допомогою моєї подруги.

Я мала надію, що ми досить відпочили, адже всі сподівалися на нас.

Коли надвечір ми закінчили, я була геть виснажена.

Я виконувала лише інструкції Різa, створюючи обличчя й деталі, формуючи їх просто з повітря й надаючи їм відповідної форми й видимості живого.

Це було схоже на те, що всіх присутніх у таборі накрили тонкою плівкою, яку ми знімемо, коли вирушимо на північ, — вона відділиться, щоб стати самостійною формою буття: ці створіння ходитимуть, говоритимуть і виконуватимуть різноманітну роботу в таборі. А ми тим часом, укриті завдяки Різу від сторонніх очей, виступимо, щоб перехопити гайбернійську армію.

Так ми і вчинили. Крессида, обізнана з таким закляттям, сама працювала над загонами Двору Літа. Коли за кілька годин усе було готово, ми обидві спітніли й тяжко дихали.

Я вдячно кивнула їй, а вона подала мені бурдюк з водою. Вона не була вправною воїтелькою, як її брат, але підтримувала моральний дух армії — воїни завжди могли звернутися до Крессиди за порадою.

Ми знову вирушили в путь, цього разу завдяки армії Тарквена в значно більшій кількості, ніж було досі. Воїни Двору Літа й легіон Кейра не вміли літати, і тоді Тарквен вирішив, удавшись до своїх резервів магічної сили, перенести їх. Робив він це, дотримуючись нашої швидкості. Тарквен знав, що йому не лишиться й дрібки магії для сутички з ворогом, але сказав, що, так чи інак, він краще почувається, коли б’ється січною зброєю.

Ми знайшли сили Гайберну на північному краї величезного лісу, який простягнувся уздовж східного кордону земель Двору Літа. Азріель, який провів розвідку на прохання Кассіана, описав нам це докладно.

Надвечір сили гайбернійців поволі готувалися отаборитися.

Передбачивши розвиток подій, Кассіан дав нашій армії відпочити протягом дня. Він знав, що після цілоденного переходу армія ворога буде втомлена й розгублена. Один із принципів ведення війни — уміння вибрати час для битви, як він сказав. Знати, коли дати ворогові бій. Однак так само важливо знати, де його дати.

Ми приземлилися, коли важкі дощові хмари вже линули зі сходу на захід, а сонце сідало за платанами й дубами, що височіли позаду нас. Різ зняв охоронне закляття. Він хотів, щоб поширилася звістка; хотів, щоб загони гайбернійців дізналися, кого зустрінуть. Хто їх знищить.

Але вони вже знали.

І знов я спостерігала за всім із табору на пагорбі, що плавно спускався в порослу травою долину, у якій гайбернійська армія вирішила отаборитися на ніч. Елейн сховалася в наметі, щойно іллірійці його для неї напнули. Неста ж сміливо пішла на край табору, щоб спостерігати за битвою, яка розгорталася внизу. Незабаром до неї долучилася Мор, потім і я.

Неста навіть не злякалася, почувши відлуння брязкоту зброї. Вона дивилася лише на чорну постать, що вела солдатів у бій. Час від часу було чутно короткі накази: «Вперед!» або «Тримати фланг!».

Гайбернійці до цієї битви були добре підготовані. Втома, бажання відпочити були удавані. Вони, так само як ми, лише створили таку видимість.

Воїни Кейра почали здавати позиції першими. Їхні тіні розпливалися. Лінія була порушена.

Мор спостерігала за цим з кам’яним обличчям. Я не мала сумніву, що вона потихеньку лічила їх, сподіваючись, що її батько долучиться до купи тіл, яких чимдалі ставало більше. Кейр врешті зміг опанувати своїх Провісників Темряви, але лише коли Кассіан гарикнув на нього, щоб він активніше діяв. А на другому фланзі…

Магія Різа й Тарквена була геть виснажена, тож вони билися просто пліч-о-пліч зі своїми воїнами. Ані Джуріан, ані Темлін досі не з’явилися.

Мор переступала з ноги на ногу, зиркаючи на мене раз-по-раз.

Кровопролиття, брутальність — усе це щось пробуджувало в певній частині її душі. І те, що вона мусила залишитися тут зі мною… Вона воліла б бути деінде.

Але таке переслідування армій, намагання випередити їх на крок… Це не був вихід. Принаймні ненадовго.

Аж раптом безодні небесні розкрилися і поле бою перетворилося на одно велике болото. Сифони спалахували, солдати гинули.

Гайбернійці випробовували на наших військах власну магію — наприкінці вони видобули стріли, змочені в отруті для фейрі, яка, на щастя, під час дощу недовго залишалася на їх кінчиках. До того ж це ніяк не вплинуло на наших воїнів завдяки протиотруті Нуани, що текла в їхніх венах. Частину стріл вловлювали щити, а частину відбивали мечами так, що самі кінчики падали на землю.

Кассіан, Азріель і Різ досі билися, вбивали. Тарквен і Варіан також не здавали позицій — вони трохи розтягнули власні ряди, щоб допомогти рядам воїнів Кейра, що дедалі рідшали.

Але запізно.

Навіть із цієї відстані, через стіну дощу, ми добре бачили, як шереги Кейра ламаються під натиском гайбернійської кавалерії.

— Дідько, — прошепотіла Мор, хапаючи мене за руки так міцно, що напевно залишила синці.

Теплий літній дощ не вщухав, наші одяг і волосся були мокрі до рубця.

— Дідько, — повторила вона.

Неначе вода з прорваної греблі, гайбернійці ввірвалися між воїнами Кейра, розриваючи їх шереги навпіл. Крик Кассіана було чути навіть тут, на пагорбі. Тоді ми побачили, як він ширяє, уникаючи стріл і списа. Його Сифони були вже такі слабкі, що майже не захищали. Можу закластися, що Різ вигукнув йому якийсь наказ, але він його зігнорував і приземлився посеред сил ворога, який насідав, і взявся махати мечами.

Неста глибоко зітхнула.

Сили Гайберну відтісняли наші війська щораз далі.

Різ ударив у фланг, намагаючись їх трохи відштовхнути. Але його сила була майже виснажена, учорашній вечір дався йому взнаки. Смуги тіней валили десятки солдатів, а не сотні, як то було раніше.

— Зімкніть ряди, — прошепотіла Мор, відпустила мою руку і стала нервово ходити уперед-назад попри дощ, який періщив і заливав струменями її обличчя. — Зімкніть, дідько, ряди!

Кассіан і намагався це зробити. Азріель також кинувся у вир битви. Він тепер нагадував тінь, обрамовану блакитним сяйвом. Він намагався дійти до місця, де бився оточений ворогами Кассіан.

— Матір Небесна, — прошепотіла Неста.

Однак у її голосі не було подиву — тільки жах. Так само, як і в моєму, коли я намагалася запевнити сама себе:

— Вони зможуть це виправити.

Принаймні я молилася подумки, щоб змогли.

Навіть якби це сталося… нам усе одно іще належало б витримати не один бій. Гайберн добре підготувався. Вони ще не кинули на нас усіх своїх сил, а вже наші війська відходили щораз далі.

Посеред битви зачервоніло полум’я. Навколо нього солдати впали мертві.

Але їх напирало на Кассіана чимраз більше. Навіть Азріель не міг до нього пробитися. Мені стало зле.

Гайбернійці якимось чином десь сховали більшість свого війська. Наші розвідники не змогли їх знайти. Ані Азріель не зміг їх знайти. Ані Елейн. Вона сказала, що взагалі не бачила цієї потужної армії. Ані в снах, ані наяву.

Я мало розумілася на війні, на битвах. Але це… нагадувало розпачливе латання дір у човні, що тоне.

Ми промокли під дощем до рубця. Мор бігала навколо, проклинаючи цю різню, а внизу нагромаджувалися купи тіл, ламалося шикування.

Аж раптом я зрозуміла, що маю зробити, щоб допомогти битві, якщо вже не можу бути з ними там, унизу. Кого мушу знайти й спитати про місце перебування основних сил армії Гайберну.

Суріеля!

Розділ 57

— У жодному разі, — чітко промовила Мор, коли я відтягнула її на хвилину від Нести.

Відлуння бою, що точився внизу, притлумлювало наші голоси.

— У жодному разі, — повторила вона.

Я кивнула в бік долини внизу.

— Іди, долучися до них. Вони мають у цьому потребу. Тут ти лише марнуєш свої сили.

Це була правда.

— Кассіан і Азріель потребують твоєї допомоги. Треба відбити ворога.

Сифони Кассіана вже тріщали.

— Різ мене вб’є, якщо я залишу тебе тут саму.