Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 120)

— Ти зможеш повернутися сюди… жити зі мною… у брехні?

— Ні. Так. Я… сама не знаю, чого хочу.

— До того ж тепер тебе поєднує зв’язок з якимось… безсмертним чоловіком. Сином лорда.

«І найімовірніше спадкоємцем іншого лорда», — промовила я подумки.

— Його звуть Люсьєн.

Я не була певна, чи колись чула це ім’я з її уст.

— Мені все одно, як його звуть. — Уперше голос Ґрайсенa пролунав гостро. — Ти його подруга. Чи ти знаєш, що це означає?

— Це не важливо, — відповіла Елейн тремтливим голосом. — Мене не обходить, що вони зробили й чому.

— Ти належиш йому.

— Я не належу нікому. Але моє серце належить тобі.

Обличчя Ґрайсенa напружилося.

— Мені воно не потрібне.

Краще б він просто вдарив її. У її очах був такий глибокий біль… Коли вона це почула, на її обличчі з’явився вираз неймовірної туги.

Я ступила крок уперед, захищаючи її собою.

— Ось що тепер станеться, — промовила я. — Ви приймете до себе всіх людей, які сюди дістануться. Ми захистимо ці мури закляттям.

— Ми не маємо в цьому потреби. — Нолан знову скривився в огидливій гримасі.

— Ти хочеш, щоб я продемонструвала, як ти помиляєшся? — спитала я. — Чи повіриш мені на слово, що я можу перетворити цю стіну на купу камінців однією лише думкою? Навіть не потурбувавши моїх друзів. Ти впевнишся, лорде Нолане, що потребуєш нашої допомоги і наших охоронних заклять. Усе в обмін на прихисток для людей, які цього потребують.

— Я не хочу бачити тут якихось злидарів.

— А лише багаті й обрані можуть подолати мур? — спитав Різ, скинувши бровою. — Якось я сумніваюся, щоб аристократи хотіли працювати на твоїх полях, ловити рибу або добувати м’ясо.

— Для цього в нас вистачає рук.

Знову починається. Черговий бій зі скаженим чоловічком з обмеженим кругозором.

Джуріан звернувся до лорда:

— Я воював пліч-о-пліч з вашим предком, і йому було б соромно, що ви ховаєтеся від нужденних. Вчиняючи так, ви плюєте на його могилу. Король Гайберну досі мені довіряє. Отже, запевняю тебе, його легіон може завітати до тебе.

— Ти погрожуєш мені тим самим ворогом, від якого хочеш нас захищати?

Джуріан знизав плечима.

— Я можу також переконати його, що тут нема чого робити. Король довіряє мені безмежно. Ти впустиш сюди цих людей, а я зроблю все, що в змозі, щоб його армія трималася від вас подалі.

Він кинув виклик Різові. Ми були надто шоковані, щоб навіть вдавати нейтральність. Але тоді озвався Нолан:

— Я не приховуватиму, що моя армія невелика. Я маю загін солдатів. Сильний, але лише один. Якщо те, що ти говориш, — правда, — він кинув оком на Ґрайсенa, — ми приймемо їх. Кожного, хто зможе сюди дістатися.

Я подумала, що, може, старшому легше вмовити його. А надто по тому, як за мить Ґрайсен сказав Елейн:

— Зніми цей перстень.

Пальці Елейн стиснулися міцніше.

— Ні.

Неприємно. Зараз стане дуже неприємно, і то в якнайгірший спосіб.

— Зніми. Його.

Цього разу Нолан застережно зашипів на сина, але Ґрайсен його зігнорував. Однак Елейн була незворушна.

— Зніми його! — Вереск аж луною пішов по кам’яних стінах.

— Досить. — Голос Різa звучав спокійно і смертельно небезпечно. — Пані залишить перстень, якщо захоче. Попри те що ніхто не зажуриться, якщо вона захоче з ним розстатися. Жінки загалом віддають перевагу ціннішим за залізо металам.

Ґрайсен кинув на Різенда ненависний погляд.

— Отже, це так починається? Ви, чоловіки фейрі, приходитимете по наших жінок? Вам ні з ким злягатися в себе?

— Зважай на слова, хлопче, — угамовував його батько.

Елейн зблідла, почувши таку грубість. Ґрайсен лише кинув їй:

— Я не маю наміру з тобою одружуватися. Я розриваю заручини. Я прийму людей, яких ви хочете нам прислати, а тебе — ні. Ніколи.

Обличчям Елейн потекли сльози, наповнюючи приміщення запахом солі.

Неста ступила крок уперед. Потім знову. І ще один. Перш ніж хтось щось зрозумів, вона опинилася поруч із Ґрайсеном і, перш ніж хтось зреагував, дала йому такого ляпаса, що його голова аж відскочила вбік.

— Ти ніколи на неї не заслуговував! — гарикнула вона, перериваючи запалу тишу, сповнену подиву.

Ґрайсен схопився за щоку, вилаявся й зігнувся навпіл. Неста поглянула на мене. У її очах кипів гнів, живий і нічим не стримуваний. Однак коли вона звернулася до мене, то її голос був крижаний:

— Отже, ми тут уже все владнали.

Я кивнула, а вона, горда, як королева, узяла Елейн під руку й вивела зі сторожової вежі. Мор попрямувала за ними, оберігаючи їх із тилу, коли вони опинилися між справжнім лісом зброї й собаками, що гарчали.

Обидва лорди вийшли, не попрощавшись. Лишився сам Джуріан.

— Передай Співцю тіней, — сказав він, — що я перепрошую.

Різ похитав головою.

— Отже, що далі? Закладаюся, що ти маєш ширші плани, ніж застерегти людей, щоб зачаїлися або тікали.

Джуріан відштовхнувся від столу.

— Тепер, Різенде, я повернуся до військового табору Гайберну, де мені скажуть, що мої пошуки Міріам і Дрейкона зазнали фіаско. Наступним кроком буде нова подорож на континент, щоб посіяти кілька зерен незгоди поміж Дворів королев. Начебто ненароком я випущу певні суттєві подробиці, що стосуються їхніх планів: кого вони насправді підтримують, чого хочуть. Це має втримати їх на якийсь час. Вони будуть занадто заглиблені у вирішення внутрішніх конфліктів у власних Дворах, щоб думати про те, що відбувається тут. А тоді… хто знає? Може, я долучуся до вас на полі бою.

Різ потер брови великим і вказівним пальцями, а коли схилив голову, пасмо волосся впало йому на чоло.

— Якби я не знав, що відбувається у твоїй голові, не повірив би жодному твоєму слову.

Джуріан тільки вдарив долонею по одвірку.

— Передай Кассіану, щоб завтра вдарив у лівий фланг. Гайбернійці планують дати молодим синкам знаті змогу трохи набратися бойового досвіду. Це розбещена й невправна банда. Пробийтеся туди, і ви зчините переполох у їхніх лавах. Тільки вдарте швидко й потужно, щоб вони не мали часу оговтатися й перегрупуватися.

Джуріан похмуро усміхнувся мені.

— Я не подякував тобі за смерть Даґдана і Бренни. Світ став кращим без них.

— Я зробила це для «Дітей Благословенних», — відповіла я. — Не заради похвали.

— Знаю, — сказав він, скинувши бровами. — Як ти гадаєш, чому я наважився тобі довіритися?

Розділ 55

— Я вже надто стара для таких сюрпризів, — ремствувала Мор у військовому наметі, що стогнав від вітру на північному кордоні з Двором Зими, де іллірійська армія облаштувалася на ніч чекати завтрашньої атаки. Вони летіли весь день, щоб знайти місце, де армія такого розміру могла б залишатися непоміченою. Принаймні до завтра.

Ми попередили Тарквена, а також надіслали повідомлення Геліону і Калліасу, щоб об’єдналися й допомогли нам, якщо зможуть дістатися вчасно. Якщо ж ні, то за годину до світанку іллірійській легіон здійметься в небо і помчить до південного поля бою. Де, залишалося лише вірити, опиниться ще до початку битви. Водночас Кейр і його генерали повинні були перенести Провісників Темряви з Двору Ночі.