Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 119)

— Чи ти вважаєш, — урвав її лорд Нолан, а я й Неста присунулися ближче до Елейн, побачивши, що й він ступив крок уперед, — що можеш прибути до мене й дурити своєю магією?

— Нас не обходить, — відповів Різ, — що ти думаєш. Ми прибули сюди лише для того, щоб попросити про допомогу для тих, хто не в змозі захиститися.

— Що ви з цього матимете? Чим ви ризикуєте?

— Ви маєте цілий арсенал ясеневої зброї, — промовила я. — Отже, ризик для нас очевидний.

— Не забувай про свою сестру, — кинув Нолан Елейн. — Не забувай брати її до уваги.

— Будь-яка зброя може вразити смертного, — промовила безбарвним голосом Мор.

— Але вона не така смертельна, еге ж? — Нолан скривив рота в цинічній посмішці. — Ні, мені відомо з доброго джерела, що саме Елейн Арчерон перша була перетворена на фейрі. І тепер син лорда — її друг.

— А хто тобі це сказав? — спитав Різ, скинувши бровою, без сліду на обличчі гніву чи здивування.

Цієї миті всі почули відлуння кроків, і наші руки несвідомо шугнули по зброю, коли до сторожової вежі ступив Джуріан.

— Я, — сказав він.

Розділ 53

Джуріан звів руки вгору. На його долонях були нові мозолі. Нові… для цього відтвореного тіла, яке мусило знову навчитися володіти зброєю.

— Я сам, без нікого, — заспокійливо промовив він. — Можете не гарчати.

Елейн уся затремтіла. Чи то через те, що правду було розкрито, чи то через спогади, у які поринула вона й Неста, побачивши новоприбулого.

— Шановні пані… — Джуріан кивнув головою.

— Тут немає шановних пані, — сказав із паскудною гримасою Нолан.

— Батьку… — процідив застережно Ґрайсен.

Нолан зігнорував сина.

— Одразу після прибуття Джуріан пояснив нам, що трапилося з вами обома. Чого хотіли досягти королеви з континенту.

— І чого ж? — спитав Різ з удаваним спокоєм у голосі.

— Влади, молодості. — Джуріан знизав плечима. — Такого звичайного.

— Що ти тут робиш? — поцікавилась я.

Убити його — ми маємо вбити його тепер, перш ніж він скривдить нас іще більше; вбити за стрілу, якою він пробив груди Азріеля, і за погрози, які змусили Міріам і Дрейкона зникнути й залишити нас сам-на-сам із цією війною.

— Королеви — то зміїні створіння. — Джуріан сперся на край столу, присунутого до стіни. — Вони заслуговують на те, щоб їх убили за зраду. Коли король Гайберну послав мене переконати їх підтримати нас, мені навіть не треба було докладати зусиль. Лише одна була така благородна, що повела свою гру. Вона знала, що ваші карти програшні, але намагалася розіграти цю партію. Та після того, як решта королев дізналася, що вона вам допомогла, її віддали Атторові.

Очі Джуріанa засяяли, однак не безумством, а співчуттям. А в мене було враження, немовби ґрунт вислизає в мене з-під ніг, коли він повів далі:

— Він воскресив мене, вважаючи, що я долучуся до нього. Вірив-бо, що я збожеволів через п’ятсот років, протягом яких був в’язнем Амаранти. Отже, я відродився й опинився поміж моїх давніх ворогів. Тих, яким я присягнув заподіяти смерть. Я опинився по другий бік муру тоді, коли королівства смертних були на краю загибелі. — Джуріан поглянув на Мор, яка міцно стиснула губи, і сказав із зусиллям: — Ти була мені другом. Ми воювали пліч-о-пліч. Не в одній битві. І все ж таки ти одразу й беззастережно повірила. Повірила, що я дозволив їм мене змінити.

— Адже ти озвірів. Тоді, з Клітією… Це було безумство. Це знищило тебе.

— І я досі радію, що це зробив! — гарикнув Джуріан. — Я тішився з того, що міг зробити те, що дало нам перевагу у Війні, і мені було все одно, що через це щось у мені змінилося. Якщо завдяки цьому я міг почуватися вільним. Ну, і я мав п’ятсот років, щоб про це подумати. Коли був в’язнем моїх ворогів. П’ятсот років, Мор.

Він вимовив її ім’я так, як вимовляють імена добрих знайомих.

— Ти цілком переконливо зіграв негідника, Джуріане, — промуркотів Різ.

Джуріан перевів на нього погляд:

— Ну то подивився б. Я очікував, що ти завітаєш до моєї свідомості. Чому ти цього не зробив?

Різ помовчав якусь мить і врешті м’яко промовив:

— Тому що не хотів.

Не хотів побачити Амаранту.

— Ти намагаєшся нас переконати, — тиснула на Джуріана Мор, — що ти весь час чинив так, щоб нам допомогти?

— Де краще планувати помсту ворогу, де краще пізнати його слабкості, як не біля нього?

Ми всі мовчали. Лорд Ґрайсен і його батько спокійно спостерігали за нами. Ґрайсен і Елейн тільки дивилися одне на одного.

— Отже, звідки таке бажання знайти Міріам і Дрейкона? — спитала Мор.

— Усі цього від мене очікують. І король Гайберну. А якщо він буде готовий заплатити мою ціну за їхні пошуки… У Дрейкона є легіон, спроможний змінити перебіг битви. Тому я уклав з ним союз під час війни. Я не сумніваюся, що він опікується його станом і готовністю до дій. Напевно до них уже долинули чутки. Особливо про те, що я їх шукаю.

Застереження. Єдиний спосіб, у який Джуріан міг їх застерегти, — видати себе за мисливця.

— То ти не хочеш убити Міріам і Дрейкона? — звернулась я до нього.

Джуріан похитав головою, і в його очах була щирість.

— Ні, — хрипко відповів він. — Я хочу попросити в них вибачення.

Я поглянула на Мор. У її очах бриніли сльози, які вона відчайдушно намагалася відігнати.

— Міріам і Дрейкон зникли, — сказав Різ. — Разом зі своїми людьми.

— То знайди їх, — сказав Джуріан і кивнув на Азріеля. — Пошли Співця тіней, когось, кому довіряєш, але знайди їх.

Запала тиша.

— Завітай до моєї свідомості, — кинув Джуріан Різу. — Завітай і впевнися сам.

— Чому тепер? — спитав лорд Двору Ночі. — Чому тут?

Джуріан витримав його погляд.

— Тому що Стіну знищено і я маю свободу переміщатися, щоб застерегти людей, які тут мешкають. Тому що… — Він зітхнув. — Тому що Темлін після вашої зустрічі того ранку одразу повернувся до короля. Просто до його табору у Дворі Весни, де Гайберн планує завтрашній напад на землі Двору Літа.

Розділ 54

Джуріан не був моїм ворогом.

Я зрозуміла це, зазирнувши в його свідомість разом із Різом. Сама я не наважилася цього зробити. Ми недовго там були: біль, гнів і відчуття провини. Усе, що він бачив і через що пройшов.

Однак Джуріан казав правду. Він відкрив перед нами свою свідомість. Джуріан знав, у якому місці вони хочуть напасти. Де, коли і в якій кількості.

Азріель зник, не кинувши оком на жодного з нас, — щоб застерегти Кассіана й перемістити легіон.

Джуріан звернувся до Мор:

— Вони не вбили шостої королеви, Васси. Вона розуміла мене від початку, принаймні їй так здавалося. Застерігала їх, що моє воскресіння — поганий знак. Що якщо вони так вчинять, то матимуть клопіт. Що треба зібрати армію, перш ніж проблема стане завеликою. Однак Васса була надто жорстка, надто молода. Вона не змогла розіграти цієї гри. На відміну від золотоволосої, Деметри. Вона не помітила хижого блиску в їхніх очах, коли я розповів їм про силу Котла. Не знала, що від моменту, коли я розповів їм про брехню короля Гайберну, вони стали її ворогами. Вони не змогли вбити Вассу: наступна в черзі до трону була надто вперта. Отже, вони знайшли по другий бік давнього муру Повелителя Смерті, який полюбляв поневолювати молодих жінок. Він прокляв її й викрав. Решта світу вважає, що протягом усіх цих місяців вона хворіла.

— Ми знаємо, — сказала Мор, однак жоден із нас не мав сміливості поглянути на Елейн. — Ми дізналися про це.

Попри те що всі дізналися правду, ніхто не сказав йому, що Люсьєн пішов за нею.

Однак Елейн, здавалося, усе ж таки пам’ятала, хто вирушив на пошуки зниклої королеви. Вона звернулася до Ґрайсенa, обличчя якого нагадувало сумну кам’яну маску.

— Я не хотіла вводити тебе в оману.

— Якось важко в це повірити, — відповів за нього батько.

Ґрайсен проковтнув клубок у горлі.