Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 114)

Напружена тиша не спадала, поки мої друзі міркували, як саме тренували тих собак.

— Але ж ти не пропонуєш нам полишити їхній замок без захисту, — трохи м’якше повів далі Кассіан. — Навіть ясеню може забракнути. Ми маємо встановити бодай мінімальний контур.

Елейн замислилася.

— Я можу поговорити з ним.

— Ні, — обрубала я… одночасно з Нестою.

Але Елейн не зважала на нас.

— Якщо… якщо ви і… вони, — сестра поглянула на Різа та моїх друзів, — підете зі мною, ваш запах фейрі може відволікти собак.

— Ти теж фейрі, — нагадала їй Неста.

— Закрийте мене магічним покровом, — звернулась Елейн до Різа. — Щоб я мала вигляд людини. Аби я могла переконати їх розчинити ворота для біженців та втікачів. І, може, ви захистите маєток чарами.

А якщо наш запах відволікатиме гончаків…

— Елейн, це може скінчитися дуже і дуже погано.

Сестра погладила пальцем залізну обручку з діамантом.

— Це вже скінчилося дуже погано. Тепер нам треба бодай якось упоратися з наслідками.

— Мудре зауваження, — сказала Мор, усміхаючись до Елейн. А потім подивилася на Кассіана. — Іллірійські легіони мають вирушити сьогодні.

Кассіан кивнув, але звернувся до Різа:

— Нам треба, щоб ти дещо прояснив іллірійцям про падіння Стіни. Ти потрібен мені в таборі з натхненним зверненням до них, як зазвичай.

У Різа смикнулися кутики уст як натяк на усмішку.

— Можемо розсіятися туди всі, а звідти одразу ж на землі людей. — Він оглянув нас, потім будинок. — У нас година на підготовку. Зустрічаємося тут і одразу вирушаємо.

Мор і Азріель миттю розсіялися геть, Кассіан підійшов до Різа, щоб розпитати його про Двір Жахіть і приготування його солдатів, а ми з Нестою націлилися на Елейн.

Заговорили одночасно.

— Ти впевнена? — спитала я.

— Я можу піти, дозволь мені поговорити з ним, — сказала Неста.

Елейн підвелася зі свого місця.

— Він не знає тебе, — сказала вона мені, а потім зі щирим подивом розвернулася до Нести: — А тебе ненавидить.

Щось у глибині моєї душі озвалося запитанням: а чи не на краще розпалися ці заручини? І тепер, коли Люсьєн вирушив на континент, покинувши Прифію… Що, як Елейн вирішила перевірити, чи залишилися в неї шанси на… Я не дозволила собі закінчити цю думку.

Натомість я просто подивилася туди, де щойно сиділи мої друзі, і сказала:

— Елейн, ти повинна зрозуміти: якщо все піде не так, як задумано… якщо він спробує напасти на тебе або когось із нас…

— Я знаю. Ви захищатиметеся.

— Ми захищатимемо тебе.

Її очі знову застелила імла. Але Елейн високо тримала голову.

— Хай там як, але не вбивайте його. Будь ласка.

— Ми спробуємо…

— Присягніться.

Я ніколи не чула від неї такого тону. Ніколи.

— Я не можу тобі цього обіцяти. — У цьому я поступатися не могла і не хотіла. — Але я докладу всіх зусиль, щоб цього уникнути.

Схоже на те, що Елейн і сама це зрозуміла. Вона опустила погляд на свою просту блакитну сукню.

— Мені треба вдягнути щось інше.

— Я допоможу, — запропонувала Неста.

Але Елейн похитала головою.

— Мені допоможуть Нуала й Керрідвен.

І пішла, гордо розгорнувши плечі.

У Нести затремтіли вії.

— У тому, що Стіна впала раніше, ніж ми змогли цьому запобігти, — тихо сказала я, — немає ні йоти твоєї провини.

Сталеві очі пройняли мене поглядом.

— Якби я залишилася практикуватись…

— То просто була б у цей час тут, чекала на наше повернення із зібрання.

Неста провела долонею по складках темної сукні.

— І що мені тепер робити?

Мета, зрозуміла я. У неї вперше з’явилося те, чого ніколи не було в колишньому, смертному житті: точка опори. Давши їй завдання знайти спосіб полагодити проломи в Стіні, я… знайшла для своєї сестри опору й ціль.

— Ти підеш з нами до маєтку Ґрайсена, а потім вирушимо разом з армією. У тебе є зв’язок з Котлом, ти потрібна нам. Щоб попередити, чи не має, бува, наміру король знову задіяти силу Котла.

Сумнівна місія, але Неста все одно кивнула.

Тієї миті Кассіан, закінчивши розмову з Різом, поплескав його по плечу і нечутно попрямував до нас. Зупинився, не дійшовши кількох кроків, насупився.

— Леді, в сукнях краще не літати.

Неста не відповіла.

Він звів догори брови.

— Невже сьогодні не гарчимо й не кусаємось?

Неста навіть не підвелася йому назустріч. Обличчя в неї досі було спустошене й нещасне.

— Я ніколи не ходила в штанях, — мовила вона.

І Кассіана це, ладна заприсягтися, справді стривожило. Але він приховав тривогу, сказавши:

— Якби носила, навколо всі просто скаженіли б.

Жодної реакції. Невже Котел…

Кассіан заступив їй дорогу, коли Неста спробувала пройти. Поклав засмаглу мозолисту долоню їй на чоло. Неста спробувала відмахнутися, але Кассіан впіймав її за зап’ясток, змушуючи зустрітися поглядами.

— Якщо хтось із тих людських придурків спробує тобі нашкодити, — видихнув він, — убий їх.

Він не йшов з нами, бо повинен був керувати всією силою іллірійських легіонів. До нас мав долучитися Азріель.

Кассіан уклав до руки Нести один зі своїх ножів.