Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 113)

Аж тут усе припинилося.

Знизу, з долини, долинули крики людей. Але тут, на горі, серед нас панувала тиша.

Несту знудило втретє, і цього разу Мор дозолила їй безсило опуститися на підлогу.

— Якого біса… — почав Геліон.

Різ відсунувся від мене. Його обличчя сполотніло. Навіть губи були безкровні, коли він поглянув на південь. Далеко-далеко на південь. Я відчула, як його магія стрілою, метеором летить через землі.

Різ подивився на нас, потім — на мене. Зі страхом — сумом і страхом, — від чого в мене пересохло в роті, а кров закрижаніла в жилах.

Різ ковтнув. Раз. Двічі. І хрипко проголосив:

— Король Гайберну щойно скористався Котлом для атаки на Стіну.

Присутні забурмотіли, хтось охнув.

Різ утретє ковтнув, і земля вилетіла в мене з-під ніг, коли він уточнив:

— Стіни більше немає. Ніде. Уздовж усієї Прифії й на континенті.

Різ ніби сам не міг у це повірити.

— Ми запізнилися… Надто довго зволікали. І мить тому Гайберн знищив нашу Стіну.

Розділ 49

Згодом, коли ми зібралися за обіднім столом у своєму міському будинку, Різ пояснив, що зв’язок Нести з Котлом дав їй змогу відчути, що король Гайберну збирає й використовує його силу.

Я могла користуватися силами Вищих Лордів, знаходити сліди їхньої магії, щоб відстежити Книгу і Котел, а сила Нести — її власне безсмертя — так само щільно перепліталася з Котлом. Недивно, що, коли жахлива магія Котла прокидалася, сестра відчувала це дуже гостро.

Ось чому король на неї полював. Не лише через силу, яку вона забрала… А й тому, що Неста перетворилася на наш сигнал тривоги.

Двір Світанку ми покинули за кілька хвилин. Тезан пообіцяв кожному Двору й армії кожного Лорда великий запас протиотрути, який мали доправити за два дні. Перегріни під командуванням свого капітана почали підготовку — вони мали долучитися до іллірійців у небі.

Калліас і Геліон присягнулися, що їхні наземні армії виступатимуть щонайшвидше. І лише Темлін, південний кордон якого раніше становила Стіна, не міг нічого додати — від його армії залишилося саме лахміття. Геліон сказав йому на прощання:

— Виводь своїх людей. І збери всі сили, які тільки зможеш.

Ті, що залишилися після мене.

Тарквен луною повторив ті самі слова і знову пообіцяв безпечний прихисток для Двору Весни. Темлін не відповів жодному. Навіть не підтвердив, що збиратиме сили, просто розсіявся — навіть не поглянувши на мене. Що й на краще, бо я так і не вирішила, вимагати в нього клятви щодо участі у війні чи просто плюнути на нього.

Прощання було коротке. Вівіана міцно обняла Мор — а потім, хоч як дивно, мене. Калліас тільки потиснув Різу руку, стримано, але впевнено, і зник разом зі своєю судженою. Потім розсіявся Геліон, підморгнувши нам усім на прощання. Тарквен з Варіаном і Крессидою затрималися довше. Вони вирішили, що армада залишиться захищати їх власні міста, а ось наземна армія вирушить на з’єднання з іншими силами.

Неймовірні блакитні очі Тарквена спалахнули, коли сила для перенесення почала наростати. Але Варіан звернувся до мене і Різа:

— Передайте їй мою вдячність.

Він приклав руку до грудей з вишитим сріблом і золотом вранішнім сонцем.

— І скажіть…

Принц Адріати похитав головою.

— Ні, я сам це скажу, коли наступного разу її побачу.

Це прозвучало як обіцянка, що Варіан побачиться з Амрен попри війну. А потім вони зникли.

Ми попрощалися з Тезаном і подякували йому за гостинність. Від Берона досі не було вістей. Жодного натяку на те, що він передумав або що Еріс зумів переконати його, щоб той пристав на наш бік.

Але мене, як і Несту, хвилювало геть інше.

Стіна впала… Ми спізнилися. Усі ми спізнилися. Зі своїми дослідженнями… Треба було наполягти, якщо вже Амрен назвала Несту майже готовою, щоб ми з ними одразу ж вирушили до Стіни. Подивилися, що можна зробити із закляттям чи без того закляття…

Можливо, це моя провина: я хотіла вберегти сестру, надати їй можливість зібратися на силі, і саме я дозволила їй таку відчуженість. Якби я наполягала і тиснула на неї…

Навіть зараз, сидячи за обіднім столом нашого будинку у Веларісі, я не знала, чи вартий був порятунок життя смертних того, що трапилося з Нестою й назавжди змінило її. Я не знала, як Різ та інші здатні були на такі рішення. Роками. А надто за самозваного правління Амаранти.

— Треба було почати евакуацію ще кілька місяців тому, — сказала Неста, навіть не торкнувшись смаженого з овочами курча на своїй тарілці.

Це були перші її слова за столом.

Елейн вже знала: Амрен розповіла їй. І тепер сестра сиділа за одним столом з нами, з прямою спиною і поглядом яснішим, ніж я звикла його в неї бачити. Цікаво, чи знала вона, що так станеться, чи передбачила своїм новим, внутрішнім зором? Чи шепотів до неї Котел, доки нас не було? Я не насмілювалася спитати в неї про це.

— Ми можемо сьогодні розсіятися в ваш маєток, — сказав Несті Різ. — Забрати всіх ваших людей і перенести їх сюди.

— Вони не погодяться.

— Тоді, найімовірніше, вони загинуть.

Неста поправила виделку й ніж, яких досі не торкалася.

— А ви не можете віднести їх кудись на південь, подалі звідси?

— Таку велику кількість? Ні, це неможливо. Бо спочатку потрібно знайти для них безпечне місце, на що у нас немає часу. — Різ міркував уголос: — Якщо знайдемо корабель, вони зможуть відплисти…

— Вони вимагатимуть взяти із собою рідню та друзів.

Знову запала тиша.

Не варіант.

А потім тихо заговорила Елейн:

— Ми можемо переправити їх до Ґрайсена.

Усі одночасно розвернулися на її тихий голос.

Елейн була бліда, але вже почала їсти. Вона пояснила:

— Його батько збудував високі мури — з товстого каменю. У них достатньо і людей, і припасів.

Нам усім було важко не подивитися на обручку, яку сестра досі носила.

— Його батько вже… дуже давно готувався до чогось подібного. У них непоганий захист, запаси… — їй увірвалося дихання, — готової зброї. А ще цілий гай ясеневих дерев.

Кассіан тихенько загарчав. Попри всю їхню силу та магію… Хай би хто чи що створило свого часу ті дерева, але ясені мали здатність прошивати всі захисти Фе. Я бачила це на власні очі, коли поцілила одному з охоронців Темліна стрілою в горло.

— Для тих, хто володіє магією, — сказав Кассіан так різко, що Елейн здригнулася, — товсті стіни не перепона. Після атаки від них мало що лишиться.

— Там є підземні тунелі для відступу, — прошепотіла сестра. — Це все ж таки краще, ніж нічого.

Іллірійці перезирнулися.

— Можемо виставити охорону, — почав Кассіан.

— Ні, — урвала його Елейн уже голосніше.

Я давно вже не чула, щоб вона говорила на повний голос.

— Вони… Ґрайсен і його батько…

Кассіан зціпив зуби.

— Ми оточимо себе захисним покривом, — буркнув Кассіан. — Тоді морок…

— У них гончаки. Виведена порода навчена полювати на вас. Винюхувати вас.