Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 109)
— Так. Зустрінуться з вашими арміями в Мірмідонах.
Так називався гірський хребет на нашому спільному кордоні. Раніше Геліон такої інформації не видавав.
— Добре, — сказав Кассіан. — Звідти вирушимо на південь.
— І до якої точки на південь? — спитала Мор, забираючи ногу із рук Кассіана і відшукуючи під диваном капці.
Геліон провів поглядом її оголену ногу, і його золоті очі взялися мрійливою імлою. Мор не сахнулася цього гарячого погляду. Вона ніби розкрилася назустріч — сприймаючи той погляд кожним нервом свого тіла. Я не насмілювалася навіть дивитися на Азріеля.
Кімнату, напевне, оточили кількома щитами — закриваючи кожну шпарину від чужих цікавих вух і очей, бо Кассіан сказав:
— Ми об’єднаємося з армією Тезана, потім станемо вздовж південно-західного кордону Калліаса, неподалік від Двору Літа.
Геліон відвів погляд від Мор саме настільки, щоб запитати у Різа:
— Ви з красунчиком Тарквеном сьогодні чудово порозумілися. Ти справді гадаєш, що він долучиться до нас?
— Якщо ти про ліжко, то однозначно ні, — з кривою усмішкою відповів Різ, падаючи на ті самі подушки. — Але якщо про війну… Так. Я певен, що він буде битися. Що ж до Берона…
— Гайберн зосередився на Півдні, — сказав Геліон. — І хай би що ти думав про наміри Темліна, Двір Весни на цей момент окупований ними. Берон не може не розуміти, що його землі перетворяться на поле бою, якщо він не долучиться до нас у наступі на Південь, особливо якщо з нами буде Двір Літа.
Іншими словами, Двір Весни і землі людей приймуть весь удар на себе.
— Але чи дослухається Берон до логіки? — спитала Мор.
Геліон постукав пальцем по різьбленому підлокітнику дивана.
— Він уже грався у Війну, і це дорого йому коштувало. Його люди досі пам’ятають його вибір — і свої втрати. Його дружина теж добре це пам’ятає.
Під час перемовин Геліон раз-по-раз поглядав на Леді Двору Осені. І я запитала, обережно, ніби проміж іншим:
— Що ти маєш на увазі?
Мор похитала головою. Не у відповідь на мої слова, а згадуючи, що сталося.
Геліон зосередився на мені, і я ледь не здригнулася від тягаря його уваги. М’язисте тіло було тільки маскою для холодного витонченого розуму. Цікаво, чи не в нього вчився Різ.
Геліон закинув литку на коліно.
— У Леді Двору Осені було дві сестри, яких справді… — він помовчав, добираючи слово, — забили. Закатували, а потім убили під час Війни.
Я закрилась від спогадів про крики Нести і плач Елейн, яких волоком тягли до Котла.
Тітки Люсьєна. Убиті задовго до його народження. Чи мати колись розповідала йому цю історію?
— Сили Гайберну на той момент захопили більшість наших земель, — пояснив мені Різ.
Геліон стиснув зуби.
— Леді Двору Осені відправили до сестер, її молодших дітей розіслали до інших родичів. Щоб уберегти їхню лінію крові. — Він запустив пальці у волосся. — Гайберн напав на їхній маєток. Її сестри зуміли виграти час, щоб вона могла втекти. Не тому, що вона була дружиною Берона, а тому що вони любили одна одну. Щиро. Вона намагалася залишитись, але її умовили. І… вона щодуху тікала, але чудовиська Гайберну були швидші. І сильніші. Вони загнали її до ущелини, де вона ледь встигла видертися на скелю. Гончаки Гайберну клацали зубами біля самісіньких її ніг.
Він помовчав.
Забагато деталей. Він знав усе в найменших подробицях.
— Ти врятував її, — тихо сказала я. — Це ж ти її знайшов, я не помиляюсь?
Над його темним волоссям короною розкрилося світло.
— Так, я.
У цих двох словах прозвучали і біль, і злість, вчувався тягар, що досі він його ніс на собі. Я пильно подивилася на Лорда Двору Дня:
— І що сталося?
Геліон зустрів мій погляд і, не дивлячись мені в очі, відповів:
— Я розірвав тих монстрів голими руками.
Мене пробрало морозом.
— Навіщо?
Він міг покінчити з ними тисячею різних способів. Простіших. Чистіших… У мене в голові промайнув образ закривавлених долонь Різа після атаки Воронів. Геліон навіть не ворухнувся у своєму кріслі.
— Вона була ще зовсім юна, попри двадцять років шлюбу з тим мерзотником. Її видали за нього надто рано, умовившись про союз, коли їй було лише двадцять.
Він говорив різко, уривчасто. Двадцять — це дуже рано. Майже такою юною родичі Мор намагались видати її за Еріса.
— І що далі? — Небезпечне, нахабне запитання.
Очі Геліона яскраво засяяли. Мов два сонця.
Але відповів не він, а Мор:
— Колись до мене доходили чутки, Геліоне, що вона чекала, перш ніж погодитися на весілля. Чекала на когось конкретного, з ким познайомилася на балу Рівнодення за рік до того.
Я намагалася навіть не моргати, щоб не видати своєї цікавості.
Вогонь в очах Геліона трохи згас. Тепер він був, мов розпечене вугілля. Геліон слабко усміхнувся до Мор і мовив:
— Цікаво. А я чув, що її родина прагнула зв’язків із впливовими особами. Їй не залишили вибору — просто продали Берону.
Продали. У Мор затріпотіли ніздрі. Рука Кассіана лягла їй на голову. Азріель навіть не озирнувся, але, присягаюся, його крила напружилися ще сильніше.
— Шкода, що це просто чутки, — вчасно втрутився Різ, — і ніхто не може їх підтвердити.
Геліон став гратися із золотою змією на передпліччі, прилаштовуючи її зручніше. Я насупилася.
— А Берон знає, що ти врятував його дружину під час Війни?
Він нічого такого не згадував нас зустрічі.
Геліон невесело засміявся.
— Присягаюся Котлом, ні.
У цьому його сміхові виразно прозвучав багатозначний гумор. Він на щось натякав.
Я випростала спину.
— У вас був… роман після того, як ти її врятував?
Геліон, майже сміючись, притулив палець до губ, картинно мене попереджуючи:
— Обережніше, Вища Леді. Тут навіть пташки доповідають про все Тезану.
Я похмуро озирнулася на клітки з пташками, які й досі мовчали, злякавшись тіней Азріеля.
— І як довго це тривало? — спитала я.
Та від усього відсторонена жінка, дружина Берона… І Геліон. Я просто не могла уявити їх разом.
Геліон посміхнувся:
— Чи личить Вищій Леді ставити такі запитання?