Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 90)

— І-і-і-т-ц-ц! — проскиглив Сирінкс.

Дорогою з офісу Вікторії, Брайс заявила, що перш ніж вирушати до П’яти Троянд, вони мають повернути Сирінкса додому.

Вона знову крекнула, піднімаючи химеру, і її ноги напружилися.

— Ми. Йдемо. Додому!

З підлоги повискакували гвіздки, і зелений килим, за який відчайдушно чіплявся Сирінкс, почав підніматися разом із ним.

Помилуй його Хтона. Хихикнувши, Гант зробив Джесібі послугу і, поки Сирінкс не добрався до дерев’яних панелей, прикликав прохолодний вітерець й огорнув ним химеру. Чоло на зосередженому обличчі янгола наморщилося, коли він магічним жестом підняв Сирінкса з килима, і плавний потік вітру доставив химеру просто йому в руки.

Сирінкс закліпав до Ганта, а тоді наїжачився, вищиривши маленькі білі зубки.

— Навіть не здумай, звірюго.

Сирінкс фиркнув, а тоді обм’якнув.

Гант помітив, що Брайс теж здивовано кліпає, і всміхнувся до неї:

— Ти теж верещатимеш?

Вона щось буркнула, але злива заглушила її слова. Сирінкс напружився у руках Ганта, коли вони вийшли у дощовий вечір. Брайс замкнула за ними двері галереї. Вона трохи накульгувала. Схоже, після сутички з химерою у неї знову заболіла нога.

Гант мовчки вручив їй Сирінкса, і химера вчепилась у її сукню, буквально прориваючи її до дір. Він знав, що її турбував біль у нозі. Знав, що це через нього, через його коновальську роботу степлером. Але якщо вона хотіла поводитися по-дурному і не показувати ногу медвідьмі — що ж, це її вибір.

Утім, він промовчав і про це, коли Брайс, волосся якої вже встигло змокнути, міцно обхопивши Сирінкса, підійшла до нього. Гостро відчуваючи кожною клітинкою доторк її тіла до свого, він підхопив її на руки, змахнув крилами і злетів у грозові небеса під фиркання і сичання Сирінкса.

На той час, коли вони, мокрі мов хлющі, опинилися на кухні, Сирінкс пробачив їм обом, і Брайс заробила ще кілька очок на свій рахунок, насипавши додаткову порцію корму в його миску.

Брайс переодяглася у спортивний костюм і через тридцять хвилин вони вже стояли перед Трояндовою Брамою. Троянди, гліцинії та інші численні квітки виблискували дощем у першосвітлі ліхтарних стовпів, що обрамляли кільцеву транспортну розв’язку за брамою. Повз них проїхало кілька автівок, які, розвернувшись, рушали або вулицями міста, або Центральним Проспектом, який проходив крізь Браму і перетворювався на довгу темну широчінь Східної Дороги.

Гант і Брайс примружено вдивлялися крізь дощ у площу, Браму і розворотне кільце. Жодних ознак демона на маршрутах, зазначених Вікторією.

Краєм ока Гант побачив, що Брайс потирає стегно, морщачись від болю. Він зціпив зуби, але притримав свою докірливу промову про відвідування лікаря.

Йому не хотілося вислуховувати чергову лекцію про поведінку владних альфа-козлів.

Гаразд, — промовила Брайс. Кінчики її волосся, зібраного у кінський хвостик, закрутилися від вологи. — Оскільки це ти псих, який зберігає на телефоні десятки знімків з місць злочинів, ти і займайся розслідуванням.

— Дуже смішно.

Гант дістав телефон, швидко клацнув роздратовану Брайс під дощем, а тоді відкрив фото роздруківок, зроблених Вікі.

Брайс притислася ближче, щоб роздивитися фотографію, і Гант відчув спокусливе тепло її тіла. Він завмер, намагаючись його ігнорувати, коли вона підвела голову.

— Ось ця камера, — сказала вона, вказуючи на одну з камер, встановлених на Брамі. — З якої був зроблений розмитий знімок.

Гант кивнув, роздивляючись Трояндову Браму та її околиці. Жодних ознак Сабіни. Не те щоб він чекав, що Перша Претендентка стоятиме на відкритому місці й викликатиме демона, наче якийсь шарлатан на міській площі. Особливо у такому людному місці, зазвичай переповненому туристами.

За ці століття, відколи фейрі вирішили прикрасити свою Браму квітами і в’юнкими рослинами, Трояндова Брама стала однією з найбільших туристичних принад. Тисячі людей щодня стікалися сюди, щоб віддати краплю сили і загадати бажання, торкнувшись диска, майже прихованого під плющем, та щоб по-фотографувати чудових маленьких створінь, які влаштували свої гнізда і домівки у заростях зелені. Але о цій годині й у таку погоду навіть Трояндова Брама була тиха і темна.

Брайс знову потерла своє кляте стегно. Гант проковтнув роздратування і спитав:

— Думаєш, демон покинув місто?

— Молюся, щоб це було не так.

Широка Східна Дорога врізалася у темні пагорби і кипариси. Де-не-де сяяли золоті вогники першосвітла — єдина ознака ферм і вілл, розкиданих серед виноградників, пасовищ і оливкових гаїв. Прекрасні місця, щоб сховатися.

Брайс трималася близько до Ганта, коли вони, перетнувши вулицю, зайшли у центр невеличкого парку посеред розворотного кола. Вона оглянула слизькі від дощу дерева навколо.

— Є щось?

Гант саме збирався похитати головою, але зупинився. Він помітив щось по той бік мармурового кола, на якому стояла Брама. Він дістав телефон і світло екрана відбилося на його суворому обличчі.

— Мабуть, ми помилилися. Щодо лей-ліній.

— Ти про що?

Він показав їй мапу міста і провів пальцем по Патрульному Проспекту. Потім по Центральному Проспекту. І по Головній Вулиці.

— Кристалос з’являвся поблизу всіх цих вулиць. Ми думали, це через те, що вони пролягають близько до лей-ліній. Але ми забули, що пролягає під самими вулицями, дозволяючи демону з’являтися і зникати непоміченим. Ідеальне місце для Сабіни, щоб викликати демона і спрямовувати його по всьому місту, — він вказав на інший бік Брами. На каналізаційну решітку.

— Ти, мабуть, жартуєш, — простогнала Брайс.

— О боги, як же смердить, — просичала Брайс, затуляючи обличчя ліктем. Вона стояла навколішках біля Ганта і вдивлялася у відкриту каналізацію — у потік, що вирував унизу. — Якого біса.

Промоклий Гант, який також стояв на колінах Оґенас зна на чому, приховав усмішку. Промінь його ліхтарика обережно ковзнув слизькими цеглинами підземного тунелю, а потім — каламутною темною річкою, яка нуртувала завдяки водоспадам дощу, що лилися крізь решітки.

— Це каналізація, — відповів він. — Чого ти чекала?

Вона показала йому середній палець.

— Гаразд, ти, воїне, слідчий і майстре на всі руки, може спустишся туди і пошукаєш якісь зачіпки?

— Ти справді думаєш, що Сабіна так просто залишила по собі слід? — Може, там лишилися подряпини від пазурів абощо.

Брайс роздивлялася древній тунель. Гант не розумів, чому вона переймається. Сліди від пазурів і подряпини тут були всюди. Найімовірніше, їх залишила усіляка потолоч, яка століттями тут жила і полювала.

— Це не якийсь там детективний серіал, Квінлан. Усе не так просто.

— Ніхто не любить зарозумілих придурків, Аталаре.

Він криво усміхнувся. Брайс вдивлялася у морок унизу, стиснувши губи, ніби хотіла, щоб зараз з’явився кристалос або Сабіна. Гант уже надіслав повідомлення Ісаї та Вікі, щоб на Браму, цю решітку каналізації та на інші решітки поблизу встановили додаткові камери. Якщо вони зсунуться хоч на сантиметр — вони знатимуть. Але він не наважився попросити встановити спостереження за Сабіною. Поки що ні.

— Треба спуститися туди, — заявила Брайс. — Можливо, ми зможемо вловити її запах.

— Ти не здійснила Занурення, — обережно промовив Гант.

— Збав мене від цієї опікунської маячні.

Хай йому Хел, що за жінка.

— Я спущуся туди, тільки коли ми будемо озброєні до зубів, — у нього було лише два пістолета і ніж. — Окрім демона, якщо там буде Сабіна…

Нехай його сили і були могутніші за сили Сабіни, але більшу частину їх стримували відьомські чари, якими було заклято його витатуйований німб, і зараз у нього, як-то кажуть, були зв’язані руки.

Тож усе зводилося до грубої сили, і хоча тут він теж мав перевагу, Сабіна була смертельно небезпечною. Вмотивавною. І підлою, як гадюка.

— Я можу за себе постояти, — насуплено промовила Брайс.

Після побаченого у тирі він у цьому не сумнівався.

— Ідеться не про тебе, крихітко. Це я не хочу помирати.

— Хіба ти не можеш скористатися своїми диво-бликавицями, щоб захистити нас?

Почувши про диво-блискавиці, він стримав усмішку, але сказав: — Там унизу вода. Застосовувати проти неї блискавки нерозумно.

Брайс сердито зиркнула на нього. Гант так само глянув на неї у відповідь.

Пильно дивлячись на неї, він зловив себе на відчутті, наче проходить якийсь тест, коли нарешті Брайс злегка усміхнулася.

Уникаючи цієї слабкої усмішки, Гант оглянув брудний потік, що вирував унизу.

— Усі стоки ведуть до Істрос. Можливо, представники Великих Вод щось бачили.

Брайс здивовано звела брови.