Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 91)

— Чого б це?

— Річка — гарне місце, щоб скинути труп.

— Але демон залишав останки. Схоже, він — або Сабіна — не зацікавлений у їхньому приховуванні. Особливо якщо вона хоче зробити це частиною якоїсь схеми, щоб підставити під удар репутацію Михея.

— Наразі це лише теорія, — заперечив Гант. — У мене є знайомий у Домі Великих Вод, який може щось знати.

— Тоді рушаймо до пристаней. Хай там як, менше шансів, що нас помітять уночі.

— Але вдвічі більша ймовірність наштовхнутися на хижака у пошуках поживи. Почекаємо до ранку.

Боги свідки, вони й так достатньо ризикували, прийшовши сюди. Гант із глухим звуком повернув металеву решітку на місце. Глянувши на роздратоване й брудне обличчя Брайс, він пирснув від сміху і мимоволі випалив:

— З тобою весело, Квінлан. Попри ввесь жах цієї справи, попри все це, я давно так не веселився.

Власне, ніколи.

Він міг поклястися, що вона зашарілася.

— Потусуйся зі мною ще, Аталаре, — сказала вона, відтираючи бруд з ніг і долонь від стояння навколішках, — і можливо, перестанеш бути таким занудою.

Він нічого не сказав. У відповідь лише щось клацнуло.

Вона різко розвернулася і побачила, що він дістав телефон. І сфотографував її.

Гант блиснув широкою усмішкою у дощовій темряві.

— Краще бути занудою, ніж схожим на мокрого щура.

Брайс відмила взуття і руки під краном на даху будинку. У неї не було бажання тягнути вуличний бруд додому. Вона дійшла до того, що змусила Ганта скинути чоботи ще на вході, а потім, навіть не дивлячись, чи збирається він іти в душ, побігла до своєї кімнати і миттю відкрила воду.

Вона скинула одяг у купу в кутку, збільшила температуру води настільки, наскільки могла стерпіти, і почала нещадно терти себе мочалкою, намилюватися і знову терти. Згадуючи, як вона стояла навколішках на брудній вулиці та вдихала каналізаційне повітря, вона відмивалася знову і знову.

Через двадцять хвилин постукав Гант.

— Не забудь помити між пальцями ніг.

Хоча двері були зачинені, вона закрилася руками.

— Іди геть.

Його сміх перекрив шум води.

— У гостьовій душовій скінчилося мило. У тебе є ще брусочок?

— У коридорі, у шафі для білизни. Бери яке захочеш.

Він буркнув «дякую» і за мить зник. Брайс вимилася і знову намилилася. Гидота. Це місто було таке гидотне. А в дощ — іще гірше.

Тоді Гант постукав знову.

— Квінлан.

Його серйозний тон змусив її закрити воду.

— Що сталося?

Вона загорнулася у рушник і, ковзаючи мармуровими кахлями, підійшла до дверей. Гант стояв із голим торсом, притулившись до одвірка її спальні. Можливо, вона би й помилувалася його м'язами, якби його обличчя не було серйозне мов Хел.

— Ти нічого не хочеш мені сказати?

Вона ковтнула, обводячи його очима з голови до ніг.

— Про що?

— Про те, що це за хрінь? — Він простягнув руку і розкрив великий кулак.

На долоні лежав фіолетовий блискучий єдиноріг.

Вона вихопила іграшку з його руки. Темні очі Ганта сяяли здивованими вогниками.

— Чого ти нишпориш у моїх речах? — вимогливо спитала вона. — Чого у твоїх шафі для білизни коробка з єдинорогами?

— Це єдиноріг-пегас, — вона погладила бузкову гриву. — Джемова Джина.

Гант лише витріщався на неї. Брайс проштовхнулася повз нього у коридор, де двері шафи досі були відчинені, а її коробка з іграшками тепер стояла на одній з нижніх полиць. Гант рушив за нею. Досі з голим торсом.

— Мило ось тут, — сказала вона, вказуючи на полицю просто на рівні його очей. — Але ти все одно дістав коробку з найвищої полиці?

Вона могла заприсягтися, що його щоки зашарілися.

— Я побачив фіолетовий блиск.

Брайс кліпнула до нього.

— І подумав, що це секс-іграшка, так?

Він промовчав.

— Ти думаєш, що я тримаю вібратор у шафі для постільної білизни?

Він схрестив руки на грудях.

— Я просто хочу знати, чому в тебе ціла коробка цих штукенцій.

— Тому що я їх люблю, — вона обережно поклала Джемову Джину в коробку, а натомість дістала помаранчево-жовту іграшку. — Це мій пегас, Персикова Мрія.

— Тобі двадцять п’ять років.

— І що? Вони блискучі, м’якенькі й податливі, — вона легенько стиснула Персикову Мрію, тоді поклала її назад у коробку й дістала третю іграшку — довгоногого єдинорога з м’ятно-зеленим хутром і рожевою гривою. — А це — Кремова Принцеса, — вона піднесла іграшку Умбрі Мортісу до обличчя і ледь не засміялася від такого зіставлення.

— Це ім’я навіть не збігається з її кольором. І чому всі клички їстівні?

Брайс провела пальцем по фіолетових блискітках на бочку іграшки.

— Тому що вони такі милі, що аж хочеться з’їсти. Що я і зробила, коли мені було шість років.

Губи Ганта смикнулися.

— Та ні.

— Її звали Ананасова Іскра, а її ноги були такі податливі та блискучі, що я зрештою не втрималася і… відкусила.

Виявилося, що всередині них справді желе. Але неїстівне. Мамі довелося викликати токсикологів.

Гант оглянув вміст коробки.

— І ти досі все це зберігаєш, бо?..

— Бо вони роблять мене щасливою, — у відповідь на його досі збентежений погляд вона додала: — Гаразд. Якщо хочеш заглибитися у це, Аталаре, то коли я гралася ними, інші діти уперше не ставилися до мене як до цілковитої дивачки. Коли мені було п’ять років, «Зоряні Конячки» були номером один у списку бажань кожної дівчинки на День зимового сонцестояння. І вони не всі були рівноцінними. Бідолашні Кремові Принцеси траплялися на кожному кроці, як жаби після дощу. А Джемова Джина… — Вона усміхнулася фіолетовому єдинорогу — спогадам, які він викликав. — Мама вперше за кілька років покинула Нідарос, щоб купити її в одному з великих міст, до якого було дві години їзди. Джемова Джина була найрідкіснішою з колекції. Не просто єдиноріг, не просто пегас — а єдиноріг-пегас. Я принесла цю лялю до школи, і діти мене одразу прийняли.

Брайс обережно поставила коробку на горішню полицю.

— Я більше ніколи з них не сміятимуся, — промовив Гант із сяйвом в очах.

— От і добре, — Брайс розвернулася до нього спиною, згадавши, що вона досі у самому рушнику, а він досі з голим торсом. Вона схопила коробку з милом і сунула йому в руки. — Тримай. Наступного разу, коли захочеш подивитися мої вібратори, Аталаре, просто спитай, — вона кивнула у бік своєї спальні й підморгнула. — Вони у лівій тумбочці.

Його щоки знову почервоніли.