Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 89)
Гант підлетів до масивної бетонної будівлі, спогади про яку Брайс намагалася викинути з пам’яті, і плавно приземлився на балконі другого поверху. Потім приклав до сканера якийсь пропуск, і, відчинивши скляні двері сказав:
— Вікторія — примара.
Кондиціонер був увімкнений на максимум, і Брайс миттю обхопила себе за плечі, цокочучи зубами від різкої зміни дощу на морозне повітря.
— Рухайся швидше, — тільки й порадив Гант, витираючи краплі зі свого обличчя.
Поїздка у тісному ліфті, прохід двома коридорами — і Брайс уже тремтіла на порозі просторого офісу з видом на невеличкий парк, дивлячись як Гант і Вікторія тиснуть руки над вигнутим скляним столом примари.
Гант жестом підізвав її:
— Брайс Квінлан, це Вікторія Варґос.
Вікторія, треба віддати їй належне, зробила вигляд, що бачить її вперше.
Більша частина тієї ночі була розмитою. Але Брайс пам'ятала стерильну кімнату. Пам’ятала Вікторію, яка ставила їй записи з камер.
Принаймні тепер Брайс могла оцінити красу жінки, яку бачила перед собою: темне волосся, бліда шкіра і вражаючі зелені очі — усе це мало панґерське походження і промовисто нагадувало про виноградники і різьблені мармурові палаци. Але грація, з якою вона рухалася… Напевно, Вікторія була стара мов Хел, щоб мати таку пластичну красу. Щоб так плавно керувати своїм тілом.
На її чолі також був витатуйований німб. Брайс приховала своє здивування — про цю деталь у зовнішності примари вона не пам’ятала. Вона знала, що у повстанні янголів брали участь спрайти, але що під прапором Ранкової Зорі — Шахари — йшли й інші не-малахими, не знала.
В очах Вікторії засяяли теплі вогники, і вона промуркотіла:
— Приємно познайомитися.
Чомусь промоклий під дощем Аталар мав іще кращий вигляд: сорочка облипала кожен його твердий, точений м’яз. Простягнувши руку Вікторії, Брайс чітко усвідомлювала, що її мокре волосся було прилизане, а макіяж, імовірно, розмазався по обличчі.
Вікторія потисла руку Брайс — міцно, але по-дружньому — і всміхнулася. А потім підморгнула.
— Вона з усіма так кокетує, тож надто не тішся, — пробурчав Гант.
Брайс всілася в одне з двох чорних шкіряних крісел навпроти примари і, кліпнувши віями, спитала Ганта:
— З тобою теж?
Вікторія розсміялася приємним заразливим сміхом.
— І це цілком заслужено, Аталаре.
Гант похмуро плюхнувся у друге крісло з низькою спинкою, і Брайс збагнула, що воно було створене для власників крил.
— Ісая сказав, що ти щось знайшла, — промовив Гант, закинувши ногу на ногу.
— Так, хоча й не зовсім те, про що ти просив.
Вікторія вийшла з-за стола і вручила Брайс файл. Гант нахилився, зазираючи їй через плече, і легенько торкнувся крилом її потилиці, але не прибрав його.
Брайс примружено вдивилася у зернистий знімок, єдиним зображенням на якому була пазуриста ступня.
— Це…
— Було помічено у Місячному Лісі минулої ночі. Я перевіряла температурні коливання поблизу головних вулиць, як ти і просив, і помітила спад — двосекундний, але тим не менш.
— Момент прикликання, — промовив Гант.
— Так, — погодилася Вікторія. — Камера зафіксувала лише це крихітне зображення стопи — сам демон лишився поза полем зору. Але був він неподалік головної магістралі, як ти і підозрював. У нас є ще кілька нечітких знімків з інших локацій, зроблених минулої ночі, але на них видно ще менше — лише довгий кіготь, навіть не ціла ступня.
Знімок був розмитий, але це були вони — гострі пазурі, яких вона ніколи не забуде.
Брайс щосили стримувала бажання торкнутися своєї ноги. Щосили намагалася відігнати спогади про прозорі ікла, які вп’ялися в неї.
Гант із Вікторією мовчки дивилися на неї. Чекали. І Брайс зрештою промовила:
— Це демон кристалос.
Гант завів крило трохи далі за спину Брайс, але нічого не сказав.
— Я не змогла виявити коливання температури у ніч усіх вбивств, — промовила Вікторія, обличчя якої спохмурніло. — Але таки знайшла один перепад — у ніч, коли загинув Максимус Терціан. Він стався за десять хвилин до вбивства, за два квартали від місця загибелі. Відеозапису немає, але температурний спад був той самий — на сімдесят сім градусів, довжиною у дві секунди.
— Минулої ночі демон на когось напав?
Голос Брайс пролунав наче здаля — вона і сама це чула.
— Ні, — відповіла Вікторія. — Принаймні наскільки нам відомо.
Гант продовжував роздивлятися знімок.
— Кристалос подався в якесь конкретне місце?
Вікторія простягла ще один документ. Це була мапа Місячного Лісу з просторими парками і набережними, розкішними віллами і комплексами для ванірів і заможних людей, найкращими школами і безліччю найвишуканіших ресторанів міста. А в самісінькому центрі було розташоване Лігво. Навколо нього було позначено близько шести точок. Демон повзав навколо його високих стін. Прямісінько у серці території Сабіни.
— Вогняний Соласе, — видихнула Брайс, і в неї мороз пішов поза спиною.
— Якби те, на що він полює, було за стінами Лігва, він знайшов би спосіб туди пробратися, — тихо розмірковував Гант. — Можливо, він просто почув старий запах.
Брайс водила пальцем між різними точками.
А крупнішого зображення немає?
Я прогнала його через систему, але не знайшла нічого, крім того, що ви вже з’ясували, — близькість до лей-ліній і перепади температур, — зітхнула Вікторія. — Таке враження, що демон щось шукав. Чи когось.
Тепла сильна рука лягла їй на стегно. І легенько стиснула.
Але коли Брайс підвела погляд на Ганта, він дивився на Вікторію — хоча його рука досі лишалася на її голій нозі, а його крило — за її спиною.
— Як це ти загубила слід демона?
— Однієї миті він був, а іншої просто зник.
Великий палець Ганта гладив ногу Брайс трохи вище коліна. Ненав’язливий, заспокійливий дотик.
Який, утім, аж надто відволікав. Вікторія, яка нахилилася, щоб показати іншу точку на мапі, також помітила руку Ганта. Погляд її зелених очей став настороженим, але вона сказала:
— Ось це його останнє відоме місцеперебування — принаймні те, що змогли зафіксувати наші камери, — Трояндова Брама у П’яти Трояндах. Далеко від території Сабіни. — Як я казала, однієї миті він був, а потім зник. Я відправила два різних підрозділи й одну зграю Допоміжних сил на його пошуки, але за цілий день вони нічого не знайшли.
Гант прибрав руку з ноги Брайс, і по її шкірі пробіг холодок. Мигцем глянувши на янгола, вона зрозуміла причину: Вікторія пильно дивилася на нього застережливим поглядом.
Брайс постукала нігтями кольору сутінкового неба по хромованому бильцю крісла.
Що ж, принаймні тепер вона знала, чим вони займатимуться сьогодні після вечері.
41
Злива не вщухала.
Гант не знав, чи це було це удачею, бо на вулицях не лишилося нікого, крім ванірів, прямо або опосередковано пов’язаних з водою, чи паршивим невезінням, оскільки дощ змивав найменші шанси відчути запах демона, що блукав містом.
— Ну,
До заходу сонця лишалися лічені хвилини. Спершись на стіну біля входу в галерею, Гант розмірковував, чи не дістати телефона і не зняти сцену, що розгорталася перед ним: Сирінкс, вчепившись кігтями у килим, пручався і вив на все горло, а Брайс намагалася підтягнути його за задні лапи до дверей.
— Це. Лише.