Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 88)
— Так. Не щастить, — Гант гірко розсміявся. — До Саміту ще цілий місяць, — ще місяць терпіти присутність Сандріель. — Я… Якщо тобі щось знадобиться — дай знати.
Ісая кліпнув і обвів його очима з ніг до голови. Чомусь Ганту стало ніяково через здивований вираз обличчя командира. Ісая перевів погляд на черепичний дах під їхніми однаковими чоботами, ніби розмірковуючи, що чи хто міг навернути його товариша на цей шлях альтруїзму, але потім лише спитав:
— Як думаєш, Роґа справді перетворює своїх колишніх і ворогів на тварин?
Гант, який бачив мешканців маленьких акваріумів у бібліотеці, лише відповів:
— Сподіваюся, що ні.
Головним чином він сказав це заради помічниці чаклунки, яка вдавала, що не куняє за столом, коли він двадцять хвилин тому зателефонував, щоб перевірити, як у неї справи.
Відтоді як Деклан приголомшив їх новинами про Сабіну, Брайс ходила замислена. Гант порадив їй бути обережнішою у своєму прагненні вистежити Першу Претендентку, і Брайс, схоже, погодилася зачекати, поки Вікторія не знайде хоч якусь закономірність, пов’язану з демоном — будь-який доказ того, що Сабіна справді використовувала силу лей-ліній щоб прикликати його, оскільки її власна сила була недостатньо могутня. Більшість перевертнів мали посередній рівень сили, однак Даніка була винятком. Ще одна причина для материних заздрощів — і ще один мотив.
Від Рунна нічого не було чути, окрім повідомлення, яке він надіслав учора, повідомляючи, що продовжує вивчати матеріали по Рогу. Але якщо Вікі щось знайшла…
— А Вікі не може сама прийти до мене?
— Вона хотіла показати тобі особисто. До того ж навряд чи Джесіба зрадіє її візиту.
— Дуже мило, що ти так переймаєшся.
Ісая знизав плечима.
— Джесіба нам допомагає — нам потрібні її ресурси. Було би дурістю випробовувати її терпець. Не хочу побачити, як вона перетворить когось із вас на свиней, якщо ми вийдемо за межі дозволеного.
Ось він. Цей багатозначний, пильний погляд.
Гант підняв руки і широко усміхнувся.
— Не треба хвилюватися — у мене все під контролем.
— Михей від тебе й мокрого місця не залишить, якщо ти підставиш усе розслідування під удар.
— Брайс уже сказала йому, що він її не цікавить.
— І він ще довго цього не забуде.
Прокляття. Гант знав, що Ісая має рацію. Вбивство, яке замовив Михей минулого тижня як покарання за те, що вони з Брайс принизили його у вестибюлі Коміціуму… Воно досі не відпускало Ганта.
— Та я не про це, — продовжив Ісая. — Я про те, що якщо ми не знайдемо винного, якщо виявиться, що ви помилилися щодо Сабіни — Михей не лише скасує твій пом’якшений вирок, але й зробить винним
— Не сумніваюся.
Почувся звук повідомлення, і Гант, вийнявши телефон з кишені, ледь не поперхнувся.
Не лише через повідомлення від Брайс:
А під цим кумедним іменем висвітилося додане нею фото контакту: селфі, зроблене у магазині телефонів, на якому вона усміхалася на всі зуби.
Гант ледь не заричав від роздратування, але стримався і написав у відповідь:
За мить Офігезна Брайс відповіла:
Гант закотив очі й, нічого не відповівши, поклав телефон до кишені. Що ж, принаймні вона поволі вилазить зі своєї мушлі, в якій, здавалося, сиділа ці останні дні.
Він помітив, що Ісая уважно за ним спостерігає.
— Знаєш, є долі гірші за смерть.
Гант глянув у бік Коміціуму, у якому причаїлася Архангелиця.
— Знаю.
Брайс визирнула з дверей галереї і насупилася.
— За прогнозом не мало бути дощу, — вона похмуро глянула у небо. — Напевно,
— Впливати на погоду заборонено, — промовив Гант, який стояв поруч і набирав повідомлення на телефоні.
Брайс помітила, що він не перейменував її назад і не видалив те абсурдне фото, яке вона додала до свого контакту.
Вона самими губами передражнила його, а тоді сказала:
— У мене немає парасольки.
— До лабораторії недалеко летіти.
— Простіше викликати таксі.
— У таку годину? В дощ? — Він надіслав повідомлення і сховав телефон. — Ціла година піде лише на те, щоб перетнути Центральний Проспект.
Злива, яка накрила місто, буквально стояла стіною.
— Мене може вдарити блискавкою.
Гант простягнув їй руку, і його очі сяйнули.
— Добре, що я зможу тебе захистити.
Враховуючи, що в його жилах текли блискавки, Брайс припустила, що таки зможе.
Вона зітхнула і похмуро опустила погляд на свою сукню й чорні замшеві туфлі, які певно зіпсуються.
— У мене нельотна одежа…
Не доказавши, вона скрикнула, коли Гант, підхопивши її, злетів у небо.
Вона вчепилася у нього і засичала, мов кішка:
— Треба повернутися до закриття по Сирінкса.
Гант летів над переповненими вулицями, залитими дощем. Люди і ваніри тікали від негоди, забігаючи у двері закладів і ховаючись під навісами. На вулицях лишалися лише ті, хто мав парасольки чи магічні захисні щити. Брайс сховала обличчя на грудах янгола, наче це могло захистити її від дощу — і жахливого падіння, — вдихаючи його запах і відчуваючи тепло його тіла щокою.
— Пригальмуй, — наказала вона, уп’явшись пальцями в його плечі і шию.
— Не будь дитиною, — проворкотів він їй на вухо, і його глибокий, оксамитовий голос пробрав її до кісток. — Роззирнися, Квінлан. Помилуйся краєвидом. Мені подобається місто у дощ, — додав він.
Вона й далі ховала обличчя на його грудях, тож він легенько її стиснув.
— Ну ж бо, — піддражнив він її, перегукуючи гудіння автівок і хлюпання шин по калюжах. — Якщо розплющиш очі — куплю тобі молочний коктейль, — додав він, майже муркочучи.
Від звуків його низького умовляльного голосу вона піджала пальці ніг.
— Тільки морозиво, — пробурмотіла вона — через що Гант засміявся — і розплющила одне око. Потім насилу розплющила й друге. Міцно стискаючи його плечі, ледь не проштрикуючи шкіру нігтями, усупереч усім своїм інстинктам, які буквально кричали їй не ворушитися, вона примружено вдивилася крізь дощ, що сипав в обличчя, у місто, що пропливало внизу.
Мармурові будівлі під дощем сяяли так, наче були зроблені з місячного каменю, сірі бруковані вулиці були лискучі і срібно-блакитні, поцятковані золотими плямами ліхтарів першосвітла. Праворуч від неї на тлі міста підіймалися Брама Старої Площі, Місячний Ліс і район П’яти Троянд, нагадуючи горбату спину якогось в’юнкого звіра, який виринав на поверхню озера, і виблискуючи кришталевим світлом, мов крижинки, що тануть. З такої висоти здавалося, що ціле місто було пронизано списами проспектів, які з’єднували усі райони — і під якими пролягали лей-лінії.
Вітер шарпав пальми, гойдаючи їхні гілки з боку в бік, і листя свистіло, майже заглушаючи водіїв, які роздратовано сигналили одне одному, стоячи у заторі. Насправді здавалося, що на мить зупинилося усе місто — окрім них із Гантом, які мчали по небу.
— Не так уже й погано, еге ж?
Брайс вщипнула Аталара за шию, і його сміх у відповідь залоскотав їй вухо. Можливо, вона трохи сильніше притислася до його міцного тіла. Можливо, і він трохи щільніше пригорнув її до себе. Зовсім трохи.
Вони мовчки спостерігали, як змінюються будівлі — із древнього каменю і цегли на лискучий метал і скло. Автівки теж стали вишуканіші — підтоптані таксі змінили чорні седани з тонованими вікнами і водіями в уніформі, які стояли біля хмарочосів, вишикувавшись у довгі ряди. Вулиці були значно чистіші, а людей на них — значно менше: звісно, бо тут не було ні музики, ні ресторанів, де через край лилися потоки їжі, питва і сміху. Це був стерильно чистий, упорядкований район міста, де йшлося не про те, щоб роззиратися навколо, а щоб дивитися