Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 92)
— Я не… ну ти й скалка в дупі, ти це знаєш?
Вона захлопнула стегном дверцята шафи і неквапливо рушила до себе.
— Краще бути скалкою в дупі, — лукаво кинула вона через голе плече, — ніж нишпоркою-збоченцем.
Його гарчання слідувало за нею аж до ванної кімнати.
42
У ранковому світлі річка Істрос виблискувала синявою, її води були досить прозорі, щоб побачити детрит, розкиданий серед блідих скель і трави, що колихалася на дні. Упродовж багатьох століть існування Міста Півмісяця там, під водою, іржавіли прерізні артефакти, що їх постійно перетрушували різноманітні істоти, які перебивалися з того, що збирали всякий непотріб, викинутий у річку.
За чутками колись міська влада спробувала запровадити великі штрафи для тих, хто скидає мотлох у річку, але різноманітні падальники дізналися про це і зчинили такий галас, що у Річкової Королеви не було іншого виходу, окрім як відхилити законопроєкт, коли його було офіційно запропоновано.
Над головою ширяли янголи, відьми і крилаті перевертні, тримаючись подалі від туманного мороку Кістяного Кварталу. Нічна злива змінилася приємним весняним днем — жодних слідів миготливих вогників, які часто плавали під гладінню ріки й були помітні лише з настанням ночі.
Брайс похмуро дивилася на ракоподібного — гігантського блакитного краба — який повз уздовж бетонного причалу, перебираючи купи пивних пляшок — залишки нічної пиятики.
— Ти колись бував у русалковому місті?
— Ні, — Гант шелеснув крилами, легенько торкнувшись одним її плеча. — Мені більше подобається на суші.
Дмухнув річковий бриз — холодний, попри теплий день.
— А ти?
Вона потерла гладкі рукава старої шкіряної Даніччиної куртки, намагаючись зігріти руки.
Мене ніколи не запрошували.
Як не запрошували і більшість тих, хто жив на землі. Річковий народ славився своєю потайністю, їхнє підводне місто — Блакитний Двір — мало хто бачив. Раз на день виконувався один-єдиний рейс — туди й назад курсував скляний підводний човен, на який пускали лише за запрошенням. Та навіть маючи достатній об’єм легень чи певне спорядження, усім вистачало розуму не пірнати у води Істрос — враховуючи те, що у них водилося.
За кілька сотень ярдів від них на поверхню виринула руда голова. Мускуляста рука, почасти вкрита лускою, помахала їм і зникла, блиснувши на сонці гострими сірими нігтями.
Гант глянув на Брайс.
— У тебе є знайомі русалки?
Брайс вигнула кутик рота.
— Була одна — сусідка на першому курсі університету. Відривалася крутіше, ніж усі ми разом узяті.
Русалки могли повністю трансформуватися у людей на короткі проміжки часу, але якщо вони надто затримувалися у людській подобі, то перетворення ставало незворотним. Їхня луска пересихала і розсипалася на порох, а зябра геть усихали. Сусідці Брайс по гуртожитку встановили у кімнаті величезну ванну, тож їй не доводилося переривати навчання, щоб раз на день повертатися до Істрос.
Під кінець першого навчального місяця русалка перетворила свою кімнату на місце для вечірок. Вечірок, які Брайс із Данікою з радістю відвідували, з Коннором і Торном за компанію. А під кінець першого навчального року весь їхній поверх був настільки потрощений і затоплений, що всі тусовщики отримали чималий штраф за завдані збитки.
Брайс подбала про те, щоб перехопити листа раніше, ніж батьки дістануть його з поштової скриньки, і тихенько сплатила штраф марками, які заробила того літа, працюючи у місцевому кафе-морозиві.
Сабіна отримала листа, сплатила штраф і змусила Даніку все літо збирати сміття на Асфоделевих Луках.
Звісно ж, на наступний День осіннього рівнодення, Брайс із Данікою вдяглися у костюми сміттєбаків.
Вода у річці була досить прозорою, і Брайс із Гантом побачили, як до них підпливає міцне чоловіче тіло. Рудувато-коричнева луска на його довгому хвості відбивала світло, наче відполірована мідь. Її перетинали чорні смужки, і візерунок продовжувався на його тулубі й руках. Він був схожий на якогось водяного тигра. Гола шкіра його передпліч і грудей була сильно засмагла. Певно, русал годинами вилежував на поверхні або вигрівався на скелях якоїсь прихованої бухти на узбережжі.
З води виринула голова чоловіка, його кігтисті руки відкинули назад руде волосся, підстрижене під каре, і він широко усміхнувся до Ганта:
— Давно не бачилися.
Гант усміхнувся до русала, який тримався на плаву перед ними.
— Радий, що ти не надто зайнятий своїм новим модним титулом, щоб привітатися.
Русал лише зневажливо відмахнувся, і Гант кивком підізвав Брайс.
— Брайс, це Таріон Кетос, — вона підійшла до бетонного краю причалу. — Старий друг.
— Не такий старий, як ти, — знову вишкірився Таріон до Ганта.
Брайс м’яко усміхнулася.
— Приємно познайомитися.
— Мені теж дуже приємно, Брайс, — світло-карі очі Таріона заблищали.
Помилуй його боги. Гант відкашлявся.
— Ми прийшли у службовій справі.
Таріон проплив останні метри до краю причалу і безтурботним помахом хвоста скинув бідолашного ракоподібного у блакитні хвилі. Спершись кігтистими руками на бетон, він легко підтягнув своє масивне тіло з води. Зябра під його вухами закрилися, коли він переключився на дихання ротом і носом. Потім русал поплескав по мокрому бетону коло себе і підморгнув Брайс.
Сідай, Довгонога, і все мені розказуй.
Брайс хихотнула.
— А ти небезпечний.
— Небезпека — моє друге ім’я.
Гант закотив очі. Але Брайс всілася поруч із русалом, вочевидь, не переймаючись тим, що її зелена сукня, яку вона вдягла під шкіряну куртку, намокне. Потім вона скинула бежеві туфлі й занурила ноги у воду, легенько ними поплюскуючи. За інших обставин він відтягнув би її від берега і пояснив би, що їй пощастить, якщо вона втратить лише ногу. Але поруч був Таріон, і ніхто з річкових мешканців не наважиться до них наблизитися.
— Ти з 33-го чи з Допоміжних сил? — спитав Таріон Брайс.
— Не вгадав. Я працюю з Гантом консультантом у цій справі.
Таріон хмикнув.
— А як твій хлопець ставиться до того, що ти працюєш зі знаменитим Умброю Мортісом?
Гант сів по інший бік від русала.
— Дуже тонко, Таріоне.
Але Брайс розпливлася в усмішці.
Майже так само, як сьогодні вранці, коли він зазирнув до її кімнати, аби перевірити, чи вона вже зібралася. Звісно ж, його погляд одразу впав на ліву тумбочку. І тоді її усмішка стала хижою, ніби вона точно знала, про що він думає.
Учора, відчинивши її шафу для білизни, він точно не шукав там ніяких секс-іграшок. Але він помітив фіолетовий відблиск, і — гаразд, можливо, така думка і промайнула у його голові — його рука сама потягнулася по коробку.
А тепер, знаючи, що вони лежать у тій тумбочці, він не міг відірвати від неї погляд, і уявляв Брайс із ними, у ліжку. Як вона лежить, відкинувшись на подушках, і…
Можливо, через це йому сьогодні так погано і спалося.
Таріон відкинувся назад, спершись на руки, і, демонструючи свій прес, невинно спитав:
— Про що я говорив?
Брайс засміялася, відверто роздивляючись мускулясте тіло русала.
— У мене немає хлопця. Хочеш ним стати?
Таріон вишкірився.
— Ти любиш плавати?
Ганту, який випив сьогодні лише одну чашку кави, урвався терпець.
— Я знаю, що ти зайнятий, Таріоне, — процідив він крізь зуби, підкреслюючи слова настільки, що русал переключив свою увагу на нього, — тож ми постараємося швидко.