Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 71)
Від сили, яка забрижила на іншому кінці вестибюля, її ноги підкосилися.
І ніби від цієї сили натовп повалився на землю. Усі стали на коліна і схилили голови.
І тоді їхній трійці відкрився прекрасний вид на Архангелицю, яка стояла у велетенських скляних дверях атріуму, і Михея поруч із нею.
31
Сандріель водночас із Михеєм розвернулася до Ганта, Брайс та Ісаї. Її очі зблиснули — вона впізнала янголів і, геть не звернувши уваги на Брайс, спочатку пильно подивилася на Ісаю, а тоді зупинила погляд на Гантові.
Звісно, Брайс її упізнала. Архангелицю так часто показували по телевізору, що на планеті не лишилося жодного, хто б її не знав.
Гант, який стояв на крок попереду, тремтів, наче оголений дріт під напругою. Вона ніколи його таким не бачила.
— Опускайся, — пробурмотів Ісая і став навколішки.
Гант не ворухнувся. Він не стане, зрозуміла Брайс. Натовп, який і далі стояв на колінах, почав озиратися до них через плече.
— Вона без Поллукса, — знову пробурмотів Ісая. — Ставай на довбане коліно.
Поллукс, Молот. Напружене тіло Ганта трохи розслабилося, але він лишався стояти на місці.
Вигляд у нього був розгублений, застряглий десь між люттю і жахом. На його кінчиках пальців не було й натяку хоча б на слабкі іскри блискавок. Брайс, закинувши свій кінський хвостик за плече, зробила крок до нього і, діставши з кишені свій новісінький телефон, переконалася, що звук був увімкнений на максимум.
Тож усі присутні почули голосне клацання, коли вона сфотографувала двох архангелів, а тоді, розвернувши телефон, зробила селфі з губернаторами на задньому фоні…
Натовп шоковано зашепотів. Брайс схилила голову набік, широко усміхнулася і зробила ще одне фото.
Потім вона розвернулася до Ганта, який досі тремтів, і якомога легковажніше сказала:
— Дякую, що привів мене подивитися на них. Ходімо вже?
Вона взяла Ганта під руку, залишивши його без шансів щось зробити, і розвернувшись разом із ним, зробила ще одне селфі на тлі приголомшеного натовпу й архангелів з кам’яними обличчями, а тоді потягнула його до ліфтів.
Ось чому легіонери так поспішали піднятися нагору. Хотіли звідси втекти.
Мабуть, окрім велетенських скляних дверей, існував й інший вихід. Натовп підвівся.
Брайс натиснула кнопку ліфта, змолившись, щоб їй було дозволено піднятися хоча б на якийсь поверх вежі. Гант досі тремтів. Вона міцно стиснула його руку, постукуючи ногою по кахляній підлозі, коли…
— Прошу пояснень.
Позаду них стояв Михей, закриваючи іншим доступ до ліфтового відсіку.
Гант заплющив очі.
Брайс важко ковтнула і розвернулася, знову ледь не заїхавши Ганту в обличчя своїм кінським хвостом.
— Ну, цей, я почула про вашу особливу гостю і попросила Ганта привести мене сюди, щоб я могла сфоткатися…
— Не брешіть.
Гант розплющив очі й повільно розвернувся до Губернатора.
— Я мав забрати деякі речі й одяг. Ісая дозволив мені взяти її з собою.
Почувши своє ім’я, Командир 33-го проштовхнувся крізь ряд охоронців.
— Це правда, Ваша Милість, — сказав Ісая. — Ганту потрібно було забрати необхідні речі, і він не хотів ризикувати, залишаючи на цей час міс Квінлан саму.
Архангел глянув на Ісаю, тоді на Ганта. А тоді на неї.
Його погляд ковзав її тілом. Її обличчям. Вона знала цей погляд — повільний, вивчальний.
Прикро, що Михей був холоднокровний, як риба на дні гірського озера.
Прикро, що він використовував Ганта як зброю, махаючи його свободою, наче собачим смаколиком.
Прикро, що він часто працював з її батьком над питаннями міста і Дому — прикро, що він
Страшенно прикро, хай йому грець.
— Було приємно знову побачитися, Ваша Милосте, — сказала Брайс Михею, і тієї миті двері ліфта відчинилися — наче боги дозволили їм ефектно піти.
Вона підштовхнула Ганта всередину і рушила за ним, коли холодна рука міцно стиснула її лікоть. Вона невинно глянула з-під вій на Михея, який зупинив її у дверях ліфта. Ганту, здавалося, перехопило подих.
Наче він чекав, що Губернатор зараз розірве їхню угоду.
Але Михей промуркотів:
— Я хотів би запросити вас на вечерю, Брайс Квінлан.
Вона звільнила лікоть з його хватки і зайшла за Гантом у кабіну ліфта. А коли двері зачинялися, подивилася прямо в обличчя Архангелу Вальбари і сказала:
— Мене це не цікавить.
Гант знав про приїзд Сандріель, але наштовхнутися на неї сьогодні… Якщо навіть Ісая не був у курсі, то, напевно, вона хотіла зробити сюрприз їм усім. Хотіла зненацька захопити Губернатора і легіон та подивитися, який це місце має вигляд
І пощастило ж їм сьогодні наштовхнутися на неї.
Принаймні з нею не було Поллукса. Поки що.
Ліфт знову злетів угору. Брайс стояла мовчки, обійнявши себе за плечі.
Навряд чи Михей Домітус колись чув подібні слова.
Навряд чи Сандріель колись дозволяла себе ось так фотографувати.
Усе, про що він міг думати, поки дивився на Сандріель, — важкість ножа на своєму поясі. Усе, що він відчував, — сморід її арени: кров і лайно, сеча і пісок…
А потім Брайс зробила свій хід. Вдала з себе зухвалу дурноголову тусовщицю — набула образу, в який вони мали повірити, в який він сам колись вірив, — роблячи фотографії і даючи йому шлях до відступу…
Гант приклав долоню до диска біля кнопкової панелі й натиснув на інший поверх, скасовуючи попередній маршрут ліфта.
— Ми можемо вилетіти з посадкового майданчика, — його голос скрипів, наче гравій. Він завжди забував, наскільки схожі Сандріель і Шахара. Вони були не ідентичними близнючками, але колір шкіри і фігура були майже однакові. — Утім, мені доведеться понести тебе на руках.
Брайс обернула свій довгий шовковий кінський хвостик навколо зап’ястка, не помічаючи, що цим жестом оголила золотисту струнку шию.
Вона сказала це впевнено. Не насмішкувато, не зловтішно, а… твердо.
Ганту страшно було подумати, як її відмова може вплинути на їхню з Михем угоду — і чи не звинуватить Губернатор у цьому саме його.
— Запасного виходу немає? — спитала Брайс.
— Є, але доведеться знову спускатися вниз.
Він відчув, що всередині неї здіймається вир запитань, тож поки вона не встигла поставити хоч одне з них, він сказав:
— Заступник Сандріель, Поллукс — ще гірший за неї. Коли він прибуде — уникай його за всяку ціну.
Він не наважувався згадувати цілий список жахіть, які Поллукс творив з невинними.
Брайс цокнула язиком.
— Наче наші шляхи колись перетнуться.