Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 72)

Після тієї вистави у вестибюлі — цілком можливо. Але Гант не сказав їй, що Сандріель не гребувала можливістю влаштувати дрібну помсту за зневажливе ставлення до неї та неістотні образи. Не сказав, що Сандріель, найімовірніше, вже ніколи не забуде обличчя Брайс. І, можливо, вже допитується у Михея, хто вона така.

Двері ліфта відчинилися на горішньому поверсі. У тьмяно освітлених коридорах панувала тиша, і Гант повів її лабіринтом спортзали повз численні тренажери. Поміж них пролягала широка доріжка, яка вела просто до скляної стіни з вікон — і посадкового балкона за нею. Не було ніякого поруччя — лише відкритий кам’яний виступ. Брайс завагалася.

— Я ще ніколи нікого не впускав, — запевнив Гант.

Вона боязко вийшла за ним на балкон. Їх пройняло шпарким вітром. Міська вулиця далеко внизу була вщент заповнена допитливими перехожими і фургонами новинних каналів. Над ними ширяли янголи: деякі відверто літали навпрямки, деякі — навколо п’яти шпилів Коміціуму, щоби здаля глянути на Сандріель.

Гант нахилився, просунувши одну руку під коліна Брайс, а іншою обхопивши її за спину, і підняв її. Її запах наповнив усі його чуття, проганяючи рештки спогадів про ту смердючу підземну в’язницю.

— Дякую, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — За те, що виручила мене.

Вона знизала плечима, наскільки їй це вдалося у його руках, але здригнулася, коли він підійшов ближче до краю.

— Це було кмітливо, — продовжив він. — Здебільшого абсурдно, але я перед тобою в боргу.

Вона обвила руками Ганта за шию, ледь не душачи його.

— Вчора ти допоміг мені. Ми квити.

Гант не дав їй можливості передумати і, з силою змахнувши крилами й відштовхнувшись, зіскочив з краю балкона. Вона вчепилася у нього, досить сильно, аж до болю, але він міцно тримав її. Речмішок, перекинутий навскіс через плече, незграбно бився об його стегно.

— Ти взагалі дивишся? — спитав він, перегукуючи вітер і різко й швидко злітаючи все вище й вище у бік сусіднього хмарочоса ЦДР.

— Звісно, що ні, — відповіла вона йому у вухо.

Він хихотнув, але тоді вони вирівнялися і помчали над шпилями ЦДР. Праворуч від них виблискувала звивиста ріка Істрос, а за нею вимальовувався оповитий туманом острівець Кістяного Кварталу. Ліворуч він зміг розгледіти лише міський мур, а за ним — просторі землі за Брамою Янголів. Там не було ні будинків, ні будівель, ні доріг. Лише аеродром. А за Брамою праворуч від них — Торговельною Брамою на М’ясному Ринку — широка бліда смуга Західної Дороги впиралася у кряж пагорбів, усіяних кипарисами.

Приємне, красиве місто — посеред приємної красивої місцевості.

На Панґері міста були не більш ніж загонами, в яких ваніри тримали людей — та їхніх дітей, — якими харчувалися. Не дивно, що люди повстали. Не дивно, що вони шматували ту територію своїми хімічними бомбами та машинами.

На саму згадку про тих дітей у нього мороз пішов поза спиною від люті, і він змусив себе знову подивитися на місто. Центральний Діловий Район відділявся від Старої Площі чіткою розмежувальною лінією Патрульного Проспекту. Сонячне світло відбивалося від білого каменю Храму Богині Місяця і, ніби у дзеркальному відображенні прямо навпроти нього, здавалося, поглиналося чорним купольним Храмом Провидиці — його завтрашнім пунктом призначення.

Але погляд Ганта падав за межі Старої Площі, туди, де у серпанку туману виблискував зеленню район П’яти Троянд. У небо височіли кипариси і пальми, які вигравали магічними іскрами. У Місячному Лісі було більше дубів — і менше магічних викрутасів. Інші райони Гант не роздивлявся. У Асфоделевих Луках не було на що дивитися. Хоча порівняно з людськими районами на Панґері, Асфоделеві Луки здавалися розкішним комплексом.

— Чому ти схотіла жити на Старій Площі? — спитав він через кілька хвилин мовчазного польоту під саму лише пісню вітру.

Брайс досі не підводила очей, і Гант почав плавно знижуватися до ділянки Старої Площі, де була розташована її квартира — всього за квартал від Істрос і за кілька кварталів від Брами Серця. Навіть із такої висоти було видно її будинок з прозорого кварцу, який виблискував, наче крижаний спис, спрямований у сіре небо.

— Це центр міста, — відповіла вона, — чому не там?

— Район П’яти Троянд чистіший.

— І повний фейських павичів, які глумляться з напівкровок, — вона виплюнула останнє слово.

— А Місячний Ліс?

— Територія Сабіни? — Вона хрипко хихотнула і, відхилившись, глянула на Ганта. Її розсип веснянок скривився, коли вона наморщилася. — Чесно кажучи, Стара Площа — чи не єдине безпечне місце для такої, як я. До того ж це близько до роботи, плюс великий вибір ресторанів, концертних залів і музеїв. Узагалі можна звідси не виходити.

— Але ти виходиш — носишся по всьому місту під час своїх ранкових пробіжок. Чому ти так часто змінюєш маршрут?

— Весело — і не набридає.

Обриси будинку Брайс стали чіткіші. На даху, більшу частину якого займало місце для вогнища, кілька шезлонгів і гриль, нікого не було. Гант зробив віраж і, повернувшись, плавно приземлився й обережно поставив Брайс на ноги. Вона якусь мить ще потрималася за нього, а потім, віднайшовши рівновагу, відступила.

Гант поправив сумку і рушив до виходу з даху. Відчинивши двері, за якими була осяяна м’яким першосвітлом сходова клітка, він притримав їх для Брайс.

— Те, що ти сказала тоді Михею, — правда?

Вона потьопала сходами вниз, і її кінський хвостик підстрибував на ходу.

— Звісно, правда. Якого Хела мені з ним вечеряти?

— Він Губернатор Вальбари.

— І що? Те, що я врятувала його життя, не означає, що мені судилося бути його дівчиною. Хай там як, це все одно наче трахатися зі статуєю.

Гант вишкірився.

— Заради справедливості, жінки, які були з ним, кажуть інакше. Скривившись, вона відімкнула двері квартири.

— Як я вже казала, мене це не цікавить.

— Ти впевнена, що це не тому, що ти просто уникаєш…

— Бачиш, у цьому і проблема. Схоже, і ти, і решта світу вважаєте, що я існую виключно для того, щоби знайти такого, як він. Що я не можу щиро бути не зацікавленою у цьому, тому що чого б це мені не хотіти мати великого, сильного чоловіка, який мене захищатиме? Звісно, якщо я гарненька і самотня, то тієї ж миті, коли будь-який могутній ванір виявляє зацікавленість, я обовязково скину трусики. Власне, я навіть не жила, доки він не з’явився — ніколи не мала хорошого сексу, ніколи не почувалася живою…

О боги, він розбудив звіра.

— Це твоя болісна тема, розумієш?

Вона пирхнула.

— І ти з легкістю її порушуєш, розумієш?

Гант схрестив руки на грудях. Вона зробила те саме.

І її ідіотський кінський хвостик, здавалося, теж схрестив руки.

— Отже, — процідив Гант, скидаючи сумку з одягом і зброєю, і та глухо вдарилася об підлогу, — ти підеш завтра зі мною до Провидиці, чи як?

— Е ні, Аталаре, — промуркотіла вона, і її слова пробігли по його шкірі, а її усмішка була втіленням лукавства. Гант приготувався до будь-чого, що б зараз не вилетіло з її рота, хоч раптом і усвідомив, що з нетерпінням цього чекає. — Тобі доведеться розбиратися з нею самому.

32

Закинувши речі до квартири Брайс, Гант провів її назад на роботу, де вона, за її словами, хотіла ще раз переглянути дані від Деклана і порівняти їх із власним списком місць перебувань Даніки — і місць скоєних убивств.

Але його самого не вабила ідея знову просидіти наступні кілька годин під землею, тож він натомість вмостився на даху. Йому було потрібне свіже повітря і відкритий простір. Хоча по небу досі пролітали янголи, які покидали місто. Гант вирішив не дивитися у бік Коміціуму, який вимальовувався за його спиною.

Перед самим заходом сонця, з Сирінксом на повідку, Брайс вийшла з галереї з таким же похмурим обличчям, як і в Ганта.

— Нічого? — спитав він, приземлившись на тротуар біля неї.

— Нічого, — підтвердила вона.

— Завтра ще раз переглянемо усе свіжим поглядом, — можливо, було щось, що вони пропускали. Сьогодні видався довгий, жахливий і химерний день, і Гант був більш ніж готовий завалитися на її диван.

— Сьогодні по телевізору важливий матч із сонцеболу. Не проти, якщо я його подивлюся? — якомога невимушеніше спитав він.

Вона скоса глянула на нього і здивовано звела брови.

— Що? — спитав він і мимоволі усміхнувся.

— Просто… це так… по-чоловічому, — вона махнула до нього рукою. — Спорт і тому подібне.

— Жінкам подобається спорт не менше, ніж чоловікам.

Вона закотила очі.

— Просто вболівальник сонцеболу не підходить під мій уявний образ Тіні Смерті.

— Вибач, що розчаровую, — тепер настала його черга звести брову. — А чим, по-твоєму, я займаюся у свій вільний час?

— Не знаю. Я думала, ти клянеш зірки, виношуєш якісь задуми і плануєш помсту всім своїм ворогам.

Вона не знала і половини, але Гант тихенько засміявся.

— Ще раз вибач, що розчаровую.