Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 73)

Вона здивовано примружилася, й останнє денне сонце відбилося в її очах, перетворюючи їх на рідке золото. Гант ледве зміг відвести від неї погляд, щоб продовжити пильнувати навколишні вулиці.

Вони були за квартал від квартири Брайс, коли задзвенів його телефон. Брайс напружилася й одночасно з ним глянула на екран.

Телефон задзвонив удруге. Вони зупинилися серед натовпу перехожих і разом витріщилися на ім’я, яке вигулькнуло на екрані.

— Ти відповіси? — тихо спитала Брайс.

Телефон задзвонив утретє.

Гант знав. Ще не відповівши на дзвінок, він знав, про що йтиметься.

Саме тому він відійшов від Квінлан і, приклавши телефон до вуха, ввічливо промовив:

— Привіт, босе.

— У мене є для тебе робота на вечір, — сказав Михей.

Усередині Ганта все стиснулося.

— Звісно.

— Сподіваюся, я не перериваю ваші веселощі з міс Квінлан.

— Усе гаразд, — напружено промовив Гант.

На тому кінці зависла важка пауза.

— Те, що сталося вранці у вестибюлі, більше не має повторитися. Зрозумів?

— Так, — Ганту важко далося це слово. Але він його сказав — і сказав серйозно, — тому що альтернативою стало би перебування у резиденції Губернатора у Коміціумі. Тому що покарання Сандріель за те, що він відмовився вклонитися, за те, що осоромив її, могло розтягнутися на кілька днів, тижнів чи місяців.

Але Михей зробив йому попередження і дав йому чергове завдання на сьогодні, щоб нагадати, де його місце у цій ієрархії, та й по всьому.

— Гаразд, — сказав Михей. — Файл чекає на тебе у твоїй кімнаті у казармах. — Він зупинився, ніби відчуваючи запитання, що пропалювало Ганта зсередини. — Моя пропозиція досі в силі, Аталаре. Не змушуй мене передумати.

Розмову було закінчено.

Гант до болю стиснув зуби.

Квінлан стурбовано наморщила чоло.

— Усе гаразд?

Гант сунув телефон до кишені.

— Так, — він рушив далі вулицею. — Звичайні справи легіону, — це була правда. Почасти.

Скляні двері будинку Брайс відчинилися. Гант кивнув у бік вестибюля:

— Ти піднімайся. У мене ще є кілька справ. Я зателефоную, якщо дізнаюся дату і час зустрічі з Бріґґсом.

Її бурштинові очі звузилися. Так, вона бачила його наскрізь. Чи радше почула все, чого він не сказав. Знала, що йому наказав зробити Михей.

Але Брайс лише промовила:

— Добре.

Вона розвернулася до входу, але кинула через плече:

— Успіхів.

Він вирішив не відповідати і злетів у небеса, уже з телефоном біля вуха, дзвонячи Юстиніану й просячи його побути кілька годин на варті замість нього. Юстиніан заскиглив, що тоді пропустить матч із сонцеболу, але Гант увімкнув боса і янгол пробурмотів, що буде на сусідньому даху через десять хвилин.

Юстиніан прибув о восьмій. Залишивши свого побратима чергувати, Гант вдихнув курне й сухе повітря, глянув на бірюзову стрічку Істрос ліворуч, і полетів робити те, що вмів найкраще.

— Благаю.

Це завжди було одне й те саме слово. Єдине слово, що його зазвичай вимовляли люди, коли перед ними стояв Умбра Мортіс.

Крізь забризкане кров’ю забрало шолома Гант дивився на зіщуленого чоловіка — перевертня-пуму. Його пазуристі руки, які він тримав піднятими догори, тремтіли.

— Благаю, — схлипнув він.

Кожне слово бідолашного відносило Ганта все далі, доки рука, яку він випростав, не стала максимально далекою, а пістолет, який він націлив у голову чоловіка, — лише шматком металу.

Смерть за смерть.

— Благаю.

Цей чоловік коїв жахливі речі. Невимовні речі. Він заслуговував на це. Заслуговував навіть на гірше.

— Благаю-благаю-благаю…

Гант був лише тінню, відгомоном життям, знаряддям смерті.

Він був ніким і нічим.

— Бла…

Палець Ганта натиснув на спусковий гачок.

Гант повернувся рано. Ну, тобто рано для нього.

На щастя, до казарменої ванної кімнати ніхто не заходив, поки він змивав кров, а потім так довго сидів під пекучими струменями води, що втратив відчуття часу.

Він просидів би й довше, якби не знав, що на нього чекає Юстиніан.

Тож Гант опанував себе й зібрав докупи. Виповз з окропу душової кабіни і вліз у шкуру людини, якою він був, коли його не примушували випускати кулю комусь між очі.

Дорогою назад він зробив кілька зупинок. Але зрештою повернувся і, звільнивши Юстиніана від його обов’язків, відчинив двері її квартири об одинадцятій годині.

Брайс була у своїй кімнаті, двері були зачинені, але з-за них почувся вітальний виск Сирінкса. Вона сердито шикнула на химеру — на доказ того, що вона чула, як він повернувся. Гант змолився, щоб вона не вийшла у коридор. Він усе ще не міг говорити.

Її дверна ручка повернулася. Але Гант уже стояв на порозі своєї кімнати і не наважувався озирнутися, коли вона натягнуто промовила:

— Ти повернувся.

— Ага, — видохнув він.

Навіть через коридор він відчував, що її мучили запитання. Але вона лише тихо сказала:

— Я записала для тебе гру. Якщо ти ще хочеш її подивитися.

Щось нестерпно защеміло у грудях, але Гант не озирнувся.

Він прослизнув до своєї кімнати, пробурмотівши «Добраніч», і зачинив за собою двері.

33

У чорній приймальні Провидиці тхнуло сіркою і паленим м’ясом. Сіркою — через природні гази, що здіймалися з отвору в центрі кімнати, а м’ясом — через купу бичачих кісток, які саме тліли на жертовнику біля дальньої стіни — підношення Оґенас, Хранительці Містерій.

Після того що він зробив учора ввечері, священний храм був останнім місцем, де йому хотілося бути. Останнім місцем, на яке він заслуговував.

Шестиметрові двері зачинилися за Гантом, і він рушив безмовною приймальнею до отвору в підлозі у центрі кімнати і стіни диму за ним. Його очі пекли від різнобарв я їдких запахів, і він прикликав вітер, відганяючи їх від обличчя.

Постать за димною завісою ворухнулася.

— Я все чекала, коли ж Тінь Смерті з’явиться на моєму порозі, — промовив приємний голос. Юний, сповнений світла і радісного подиву — утім, з відтінком древньої жорстокості.