Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 70)

І перш ніж він встиг її зупинити, вона витягнула його телефон перед собою і, широко усміхнувшись, зробила селфі. Потім вона простягнула телефон Ганту.

— Ось. Хоч одне фото не трупа.

Гант закотив очі й сховав телефон до кишені.

Кабіна ліфта гуділа, стрімко піднімаючись нагору. Брайс дивилася, як змінюються цифри поверхів.

— Ти знаєш того легіонера? — невимушено спитала вона.

— Котрого? Того, який пускав слину на траскійський килим, висолопивши язик до підлоги, чи того, хто витріщався на твою дупу, наче чекаючи, що вона ось-ось з ним заговорить?

Вона засміялася.

— Певно, ви всі у цих казармах зголодніли за сексом, якщо поява однієї жінки створює такий ажіотаж. То що — знаєш, як його звати? Того, хто хотів поспілкуватися з моєю дупою.

— Ні. Лише у 33-му нас три тисячі, — він скоса глянув на Брайс, яка продовжувала стежити за зміною поверхів. — Можливо, не варто знайомитися з хлопцем, який, перш ніж привітатися, задивляється на твою дупу.

Вона звела брови, коли ліфт зупинився і двері відчинилися.

— Саме такого хлопця я і шукаю.

Брайс вийшла у простенький коридор і він рушив за нею — усвідомивши, коли вона зупинилася, що це він знає, куди йти, а вона лише вдає, що знає.

Гант повернув ліворуч. Їхні кроки відлунювали від коричневої гранітної кахляної підлоги довгого коридору. Де-не-де кахлі були потріскані і пощерблені — від упущеної зброї, міряння магічними причандаллями і справжніх бійок, — але все одно відполіровані настільки, що Гант бачив їхні з Брайс відображення.

Квінлан дорогою роздивлялася імена на кожних дверях.

— Лише чоловіки, чи жінки теж є?

— Є, — відповів він. — Хоча у 33-му чоловіків більше.

— У тебе є дівчина? Чи хлопець? Хтось, на чию дупу ти витріщаєшся?

Гант похитав головою і, зупинившись перед своїми дверима, відчинив їх, пропускаючи Брайс усередину, намагаючись прогнати відчуття холоду в жилах. Відігнати картину, яка виринула у нього перед очима: Шахара, яка падає на землю, меч Сандріель що пронизує її груди, білі крила обох сестер, які спливають кров’ю. Їхні обличчя — майже дзеркальні відображення одна одної — викривлені криком.

— Я незаконнонароджений, — він зачинив за собою двері, спостерігаючи, як Брайс роздивляється маленьку кімнату. Ліжко було досить широке, щоби вмістилися його крила, але, крім шафи, комода і стола, заваленого книжками, документами і зброєю, більше місця ні для чого не було.

— І що?

— А те, що у моєї матері не було ні грошей, ні знатного походження, щоб це компенсувати. Жінки не вишиковуються до мене в чергу, попри моє янгольське обличчя, — гірко всміхнувшись, він відчинив дешеву соснову шафу і дістав великий речовий мішок. — Колись я мав ту, кого не хвилював мій статус, але все погано скінчилося, — кожне слово обпікало його язик.

Брайс обхопила себе руками, впинаючись нігтями у тонкий шовк блузки. Схоже, вона зрозуміла, кого він мав на увазі. Вона роззирнулася, ніби підбираючи слова, і чомусь вирішила спитати:

— Коли ти здійснив Занурення?

— У двадцять вісім років.

— Чому саме тоді?

— Незадовго до цього померла моя мати, — очі Брайс наповнилися сумом, і він, не в змозі витримати цей погляд, оголив болісну рану й додав: — Я ніяк не міг оговтатися, тож отримав громадського Якоря і здійснив Занурення, Але це нічого не змінило. Байдуже, яку я міг отримати силу: могутню, як в архангела, чи мізерну, як у миші, — татуювання, які зробили мені через п’ять років, підкосили мене у будь-якому випадку.

Він почув, як Брайс провела рукою по ковдрі.

— Ти колись шкодував про повстання янголів?

Гант озирнувся і побачив, що вона сперлася на ліжко.

— Ніхто й ніколи мене про це не питав, — ніхто не наважувався. Але вона витримала його погляд. І Гант зізнався: — Я не знаю, що відчуваю.

Решту він передав поглядом: «І я нізащо не говоритиму про це у цьому місці».

Брайс кивнула. Потім подивилася на стіни — ні картин, ні плакатів.

— Ти не з тих, хто обставляє житло?

Він запхав одяг до речмішка, згадавши, що у її квартирі є пральна машина.

— Михей будь-якої миті може мене продати. Пускати тут коріння — не на добро.

Вона потерла руки, хоча у кімнаті було тепло, навіть задушливо.

— Якби тієї ночі він помер, що було би з тобою? З усіма Упалими і рабами, які йому належать?

— Наші купчі переходять тому, хто його замінить, — він ненавидів кожне слово, що вилітало з його вуст. — Якщо він не назвав наступника, його майно розподіляється між іншими архангелами.

— Які не стали б виконувати умови вашої з ним угоди.

— Однозначно ні, — Гант перейшов до зброї, схованої у шухлядах стола.

Він відчував, як вона спостерігає за кожним його рухом, ніби рахуючи кожен ніж і пістолет, які він діставав.

— Якби ти здобув свободу, що б ти зробив?

Гант перевірив набої, які лежали на столі, і вона підійшла подивитися. Він кинув кілька боєприпасів до сумки. Брайс узяла довгий ніж, наче це була брудна шкарпетка.

— Я чула, що твої блискавки є унікальними серед янголів — навіть архангели не здатні їй випускати.

Він підібгав крила.

— І?

Вона знизала плечима.

— Чому тоді 33-м Легіоном командує Ісая?

Гант забрав у неї ніж і поклав до сумки.

— Тому що я багатьох дратую і роблю те, що хочу.

Так було ще до гори Гермон. Утім, Шахара вбачала у цьому певну силу. І призначила його своїм генералом. Він намагався виправдати честь, яку вона йому виявила, але не зміг.

Брайс змовницьки посміхнулася.

— Нарешті, ми знайшли щось спільне, Аталаре.

Гаразд. Янгол був не такий уже й поганий. Він підлатав її після вибуху без цього характерного чоловічого чванства. І в нього була поважна причина хотіти розкрити цю справу. І він без кінця бісив Рунна.

Коли він закінчив збирати речі, йому подзвонив Ісая і сказав, що їхній запит на зустріч із Бріґґсом схвалили — але знадобиться ще кілька днів, щоб Бріґґса привели до ладу і привезли з Адрестійської В’язниці. Брайс вирішила не думати про те, в якому саме стані зараз перебував Бріґґс.

Єдиною світлою плямою стали новини про те, що Провидиця звільнила для Ганта місце у своєму розкладі й завтра прийме його у першу чергу.

Брайс не зводила з Ганта очей, коли вони знову заходили до ліфта, і її шлунок стиснуло, коли вони стрімко поїхали вниз до центрального вестибюля Коміціуму. Вочевидь, янгол мав привілейований допуск, який дозволяв ліфту не зупинятися на інших поверхах. Мило.

Вона ніколи по-справжньому не стикалася з малахимами, хіба що бачила легіонерів, які патрулювали вулиці, чи їхню багату еліту, яка, наче павичі, бундючно походжала містом. Більшість із них віддавала перевагу відпочинку на дахах будинків у ЦДР. А оскільки шльондрам-напівкровкам вхід туди був заборонений, їй ніколи не випадав шанс відвести одного з янголів до себе додому.

Що ж, тепер вона справді вела одного до себе додому, хоч і не в тому сенсі, який колись собі уявляла, ласо роздивляючись їхні мускулясті тіла. Одного літа вони з Данікою цілих два тижні просиділи під час обідньої перерви на даху, прилеглому до тренувального майданчика легіону. Стояла спека, і янголи тренувалися з голим торсом. І пітніли. Дуже пітніли.

Вони б і далі приходили, якби їх не піймав комендант будинку, який назвав їх збоченками і назавжди закрив доступ на дах.

Кабіна ліфта вповільнилася і зупинилася, від чого шлунок Брайс знову підстрибнув. Двері відчинилися, і їх зустріла стіна легіонерів, які, схоже, втомилися чекати — однак, побачивши Ганта, вони змінили свої вирази на обережно невимушені.

Тінь Смерті. У його кімнаті, поруч зі столом, вона помітила його сумнозвісний шолом. Дякувати богам, він його з собою не взяв.

Вестибюль Коміціуму був ущерть забитий. Сила-силенна крил, витатуйованих вінців і спокусливих мускулястих тіл. Усі як один дивилися у бік вхідних дверей, витягуючи шиї і виглядаючи один з-за одного, але ніхто не зважувався злетіти під скляний купол атріуму…

Гант завмер на краю натовпу, який майже заблокував вихід з ліфтового відсіку. Брайс встигла зробити крок до нього, коли ліфт праворуч від них відчинився і з кабіни вискочив Ісая, який, помітивши Ганта, різко зупинився.

— Я щойно почув…