Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 7)

— Який мотив?

— Також жодних здогадок, — пробулькотіла Даніка. — Але Сабіна привселюдно, висловила мені, що саме вона думає про таку публічну різанину, яка відбувається на моїй зміні.

— А що про це сказав Ватажок? — спитала Брайс.

— Нічого, — відповіла Даніка. — Старий заснув під час засідання, а Сабіна не потрудилася розбудити його, перш ніж узяти мене за зябра.

Усі казали, що це станеться зовсім скоро — всього за рік чи два нинішній Ватажок вовків, якому було майже чотириста років, здійснить своє Відплиття через річку Істрос до Кістяного Кварталу, щоб заснути вічним сном. Чорний човен, який пливтиме під час останнього ритуалу, в жодному разі не перекинеться — душу старого визнають гідною і не віддадуть річці. Його радо приймуть у царстві Підземного Короля, дозволивши зійти на його вкриті туманом береги… а тоді почнеться правління Сабіни.

Помилуйте боги їх усіх.

— Ти ж знаєш, що ти не винна, — промовила Брайс, відкриваючи дві найближчі коробки з піцою. Одна була з сосисками, пепероні та фрикадельками, друга — з копченим м’ясом і смердючими сирами — однозначно, Бронсона.

— Знаю, — пробурмотіла Даніка, допила своє пиво і, кинувши пляшку в раковину, полізла у холодильник по другу. Кожен м’яз її сухорлявого тіла здавався напруженим — ніби зведений курок. Даніка захлопнула дверцята холодильника і притулилася до них спиною. Потім, не дивлячись в очі Брайс, видихнула: — Тієї ночі я була за три квартали звідти. Три. І не бачила й не чула — ні вухом, ні нюхом, — що їх розривають на шматки.

Брайс помітила, що в кімнаті стало тихо. Гострий слух — як у людській, так і у вовчій подобі — означав безкінечне, нахабне підслуховування.

Мабуть, варто закінчити цю розмову пізніше.

Відкривши решту коробок з піцою, Брайс оглянула їхній вміст.

— Може, покладеш край їхнім стражданням і даси з’їсти по шматочку, поки все не стріскала?

Якось вона була свідком того, як Даніка за одним разом зжерла три великі піци. У такому настрої, як зараз, Даніка цілком могла побити власний рекорд і проковтнути чотири.

— Будь ласка, дай нам поїсти, — благально загримів низький голос Бронсона з іншої кімнати.

Даніка хильнула пива.

— Налітайте, дворняги.

Вовки прожогом кинулися на кухню.

У сум’ятті Брайс мало не розчавили об задню стінку кухні. Вона втиснулася в неї, зім’явши спиною щомісячний календар, що висів на стіні.

Прокляття, вона любила цей календар — «Найгарячіші холостяки Міста Півмісяця: нудистське видання». Цей місяць був представлений найсексуальнішим демонаком, якого вона колись бачила. Його нога, поставлена на табурет, була єдиним, що заважало побачити найголовніше. Брайс розгладила складки на його засмаглій шкірі, м’язах і зігнутих рогах, а тоді розвернулася і насуплено глянула на вовків.

За крок від неї Даніка височіла серед своєї зграї, наче валун посеред річки. Вона самовдоволено посміхнулася до Брайс.

— Є новини щодо пошуків Рога?

— Ні.

— Джесіба, напевно, у захваті.

— Аж підскакує, — скривилася Брайс.

Сьогодні вона бачила Джесібу якихось дві хвилини. Відьма пригрозила обернути її на ослицю, а потім зникла в автівці з водієм і помчала бозна-куди. Мабуть, виконувати доручення Підземного Короля і темного Дому, яким він правив.

Даніка вишкірилася.

— Хіба у тебе не сьогодні побачення з як-там-його?

Це запитання луною задзвеніло в голові Брайс.

— Бляха. Бляха. Сьогодні, — вона глянула на кухонний годинник і поморщилася. — За годину.

Коннор, який узяв собі цілу коробку піци, завмер. Він ясно висловив свою думку щодо примажореного хлопця Брайс ще два місяці тому, після їхнього першого побачення. Брайс зі свого боку також чітко дала зрозуміти, що їй начхати на те, що Коннор думає про її особисте життя.

Коннор повів широкими плечима і вийшов з кухні. Брайс затримала погляд на його мускулястій спині. Даніка насупилася. Вона завжди все помічала.

— Мені потрібно перевдягтися, — похмуро промовила Брайс. — До речі, його звати Рід, і ви це знаєте.

Даніка по-вовчому посміхнулася і сказала:

— Рід — це страшенно дурне ім’я.

— По-перше, мені це ім’я здається сексуальним. По-друге, Рід справді сексуальний.

Боги їй свідки, Рід Реднер був сексуальним мов Хел. Утім, секс із ним був… нормальний. Посередній. Вона кінчила, але для цього їй справді довелося попрацювати. І не так, як їй іноді подобалося це робити. Радше у сенсі «Повільніше. Поклади руку ось сюди. Може, змінимо позу?». Але Брайс переспала з ним лише двічі й запевняла себе, що для того, аби знайти з партнером потрібний ритм, потрібен час. Навіть якщо…

Даніка завершила фразу за неї:

— Якщо він знову, не встигши висунути з тебе свій агрегат, схопиться за мобільний і почне перевіряти повідомлення, будь ласка, май хоч краплю самоповаги. Зажбурни його яйця у дальній куток і повертайся додому до мене.

— Хел тебе бери, Даніко! — прошипіла Брайс. — Можеш іще гучніше?

Вовки замовкли. Навіть жувати припинили. А потім знову почали, удвічі голосніше.

— Принаймні у нього хороша робота, — відказала Брайс Даніці, яка, схрестивши на грудях свої худенькі руки — руки, що приховували в собі величезну, люту силу, — кинула на подругу погляд, який промовляв: «Ага, на яку Ріда влаштував його татусь». — І він принаймні не якийсь психопатичний альфа-козел, — додала Брайс, — який вимагатиме триденного секс-марафону, а потім назве мене своєю половинкою, замкне у своєму будинку і більше ніколи не випускатиме.

Ось чому Рід — чистокровна людина, рядовий коханець Рід — був ідеальною парою.

— Триденний секс-марафон тобі б не завадив, — уїдливо зауважила Даніка.

— Знаєш, це ти у всьому винна.

Даніка махнула рукою.

— Знаю, знаю. Звести вас було моєю першою і останньою помилкою.

Даніка випадково познайомилася з Рідом на роботі. Вона підробляла у службі безпеки у компанії його батька — величезній корпорації у Центральному Діловому Районі, яка спеціалізувалася на розробці магічних технологій і якою керувала людина. Даніка стверджувала, що робота була надто нудною, щоб про неї розповідати, але досить високооплачуваною, щоб від неї не відмовитися. І що важливіше — це була робота, яку вона обрала сама. На відміну від життя, до якого її заштовхнули. Тож між патрулюванням і обов’язками перед Допоміжними силами, Даніка частенько перебувала у хмарочосі у ЦДР — вдаючи, що живе нормальним життям. Для будь-кого з Допоміжних сил було нечувано мати підробіток — особливо для Альфи зграї, — але Даніці вдалося досягти свого.

На руку їй зіграло те, що зараз усі хотіли мати свою частку у «Реднер Індастріз». Навіть Михей Домітус був головним інвестором у передових, експериментальних проєктах. Не було нічого незвичного у тому, що Губернатор інвестував у все — від технологій до виноградників і шкіл, — але оскільки Михей був у вічному чорному списку Сабіни, позлити свою матір роботою на людську компанію, яку він підтримував, для Даніки було, ймовірно, навіть приємніше за відчуття свободи вибору і щедрої платні.

Кілька місяців тому — саме тоді, коли Брайс холостякувала і постійно скаржилася на це, — Даніка з Рідом зустрілися на одній презентації. В останній відчайдушній спробі зберегти душевну рівновагу подруги, Даніка дала Ріду її номер телефону.

Брайс розправила свою сукню.

— Мені треба перевдягтися. Залиш мені шматочок піци.

— Хіба тебе не запросили на вечерю?

Брайс скривилася.

— Ага. До одного з тих пафосних закладів — де тобі подають лососевий мус на крекері й називають це їжею.

Даніку пересмикнуло.

— Тоді обов’язково перед цим треба попоїсти.

— Шматочок, — повторила Брайс, тицьнувши пальцем у Даніку. — Не забудь, — вона зиркнула на останню коробку з піцою і вийшла з кухні.

Зграя Дияволів — тепер уся в людській подобі, окрім Зельди, — наминала піцу, тримаючи коробки або на колінах, або поклавши їх на потертий старий килим. Бронсон і справді потягував медовуху з керамічного глека, не відриваючи карих очей від випуску вечірніх новин. Почався сюжет про звільнення Бріґґса, і на екрані з’явилися зернисті кадри, на яких чоловіка у білому комбінезоні виводили з в’язниці. Хтось, у кого був пульт, швидко перемкнув на документалку про дельту Чорної Ріки.

Брайс рушила через вітальню до дверей своєї кімнати. Наталі єхидно посміхнулася до неї. О, Брайс іще довго будуть пригадувати ці пікантні подробиці про поведінку Ріда у спальні. Особливо враховуючи те, що Наталі напевно проведе паралель між цим і здібностями Брайс у ліжку.

— Навіть не починай, — попередила її Брайс. Наталі стиснула губи, ніби щосили намагаючись не завити від розпусного захвату. Її лискуче чорне волосся, здавалося, тряслося від стримуваного сміху, а очі кольору оніксу так і сяяли.

Брайс демонстративно проігнорувала важкий погляд золотих очей Коннора, яким він проводжав її до дверей.

Вовки. Кляті вовки встромляють свої носи у її справи.

Їх неможливо було сплутати з людьми, хоч їхній зовнішній вигляд був майже ідентичний людському. Утім, вони були занадто високі, занадто мускулясті й занадто спокійні. Навіть те, як вони розправлялися з піцою — кожен рух був поміркований і витончений, — було мовчазним нагадування про те, що вони можуть зробити з кожним, хто стане у них на шляху.

Брайс переступила через довгі витягнуті ноги Зака, акуратно намагаючись не наступити на білосніжний хвіст Зельди, яка лежала на підлозі біля свого брата. Близнята, обоє стрункі й темноволосі у людській подобі, перекидаючись на білих вовків, вселяли невимовний жах. «Привиди», — так пошепки усюди їх називали.