Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 67)

— А ти що робиш?

— Шукаю інформацію по кристалосу, — відповів Гант, відірвавши темні очі від сторінки. — За десятки років я вбив близько дюжини демонів шостого типу, і хочу перевірити, чи є між ними якась схожість.

— Кристалос — демон шостого типу? — спитав Рунн.

— Припускаю, що так, — промовив Гант, знову опустивши погляд у книгу. — До сьомого типу належать лише принци, а враховуючи те, на що здатна ця потвора, закладаюся: виявиться, що він з шостого типу, — янгол забарабанив пальцями по древній сторінці. — Утім, поки що жодної схожості я не знайшов.

Брайс гмикнула.

— Можливо, ти шукаєш не в тому місці. Можливо… — Вона розвернула ноутбук до Аталара, не припиняючи друкувати. — Ми шукаємо інформацію про істоту, що не з’являлася у цьому світі п’ятнадцять тисяч років. Той факт, що ніхто не зміг її ідентифікувати, свідчить про те, що згадок про неї в історичних книгах майже не лишилося — та й книг збереглося не так і багато. Але… — Вона знову постукала по клавіатурі, і Рунн, вигнувши шию, побачив базу даних, яка вигулькнула на екрані. — Де ми зараз? — спитала вона Аталара.

— У бібліотеці.

— У галереї старожитностей, телепню, — завантажилася сторінка, заповнена зображеннями античних ваз і амфор, мозаїк і статуй. Брайс ввела у пошук «демон + фейрі» і підсунула ноутбук до Ганта. — Можливо, ми зможемо знайти кристалоса на витворах стародавнього мистецтва.

Гант щось буркнув, але Рунн помітив, як захоплено зблиснули його очі, перш ніж янгол почав переглядати сторінки з результатами пошуку.

— Я ніколи раніше не зустрічала принца, — зітхнула Лехаба зі свого диванчика.

— Їхню значимість переоцінюють, — кинув через плече Рунн.

Аталар схвально крекнув.

— А як воно — бути Обраним? — спитала спрайта, підперши вогняну голівку палаючим кулачком.

— Нудно, — зізнався Рунн. — Нічого цікавого, крім меча і кількох дешевих фокусів.

— Можна мені подивитися на Зоряний Меч?

— Я залишив його вдома. Не хотілося мати справу з туристами, які на кожному кроці зупиняють мене і просять сфотографуватися.

— Бідолашний принцик, — награно проворкотіла Брайс.

Гант знову схвально гмикнув, і Рунн огризнувся до нього:

— Хочеш щось сказати, Аталаре?

Янгол відірвав погляд від ноутбука.

— Вона вже все сказала.

Рунн загарчав, але втрутилася Брайс, яка, глянувши на них, спитала:

— Що ви двоє не поділили?

— Ой, розкажіть, — благально промовила Лехаба, поставивши свій серіал на паузу і всідаючись на диванчику.

Гант знову втупився в екран ноутбука.

— Ми натовкли одне одному пики на одній вечірці. Данаан досі злиться.

Брайс тріумфально посміхнулася самовдоволеною посмішкою.

— І чого ж ви побилися?

— Того, що він — зарозумілий придурок, — огризнувся Рунн.

— Навзаєм, — промовив Гант, вигнувши губи у кривій посмішці.

Брайс багатозначно глянула на Лехабу.

— Ці хлопці — постійно міряються причандалами.

Лехаба манірно пхекнула.

— До нас, леді, їм далеко.

Рунн закотив очі й здивовано помітив, що Аталар зробив те саме.

Брайс обвела рукою бібліотеку, заповнену нескінченними полицями.

— Що ж, кузене, — сказала вона, — Вперед. Нехай твої здібності Зоренародженого приведуть тебе до просвітлення.

— Дуже смішно, — промовив він, але рушив до полиць, роздивляючись назви книг. Він зупинився біля численних акваріумів і тераріумів, вбудованих у книжкові шафи, мешканці яких були абсолютно байдужі до його присутності. Рунн не наважився спитати, чи правдиві чутки щодо цих дрібних тваринок, особливо після того, як Лехаба гукнула зі свого місця:

— Черепашку звати Марлін.

Рунн стривожено глянув на сестру, але Брайс щось клацала у своєму телефоні.

За мить із динаміків, прихованих у дерев’яних панелях, зазвучала музика. Рунн прислухався до перших акордів — два високих проникливих жіночих голоса співали під акомпанемент гітари.

— Ти досі слухаєш цей гурт? — У дитинстві Брайс шаленіла за цим фолк-дуетом двох сестер.

— Джозі і Лорел досі пишуть гарну музику, тому і слухаю, — вона знову тицьнула пальцем в екран телефона.

Рунн продовжив ліниво роздивлятися стелажі.

— У тебе завжди був відмінний музичний смак, — він закинув мотузку в бурхливе море, яким були їхні стосунки.

Брайс не підвела очей, але тихо промовила:

— Дякую.

Аталар розважливо промовчав.

Рунн роздивлявся полиці, чекаючи, що його потягне до чогось, окрім сестри, яка за ці кілька днів розмовляла з ним більше, ніж за останні дев’ять років. Назви книжок були написані єдиною мовою, Древньою Мовою фейрі, мовою русалок і ще кількома, яких він не знав.

— Вражаюча колекція.

Рунн потягнувся до синього фоліанта, корінець якого виблискував золотою фольгою. «Слова Богів».

— Не чіпай її, — застерегла Лехаба. — Вона може вкусити.

Рунн відсмикнув руку, коли книга на полиці заворушилася і загуркотіла. Усередині нього піднялися тіні, готуючись ударити, але він наказав їм заспокоїтися.

— Чому книга ворушиться?

— Бо ці книги особливі… — почала Лехаба.

— Досить, Леле, — попередила її Брайс. — Рунне, нічого не торкайся без дозволу.

— Твого дозволу чи книги?

— Усього разом, — сказала вона. І наче у відповідь книга на верхній полиці зашелестіла. Рунн витягнув шию, щоб подивитися, і побачив, як зелений фоліант… сяє. Манить. Його тіні зашепотіли, ніби закликаючи. Що ж, тоді гаразд.

Він умить підтягнув мідну драбину і піднявся нею. Брайс сказала, наче звертаючись до самої бібліотеки: «Не заважай йому», — і він дістав книгу з полиці. Побачивши назву, він закотив очі під лоба. «Великі Романи Народу Фейрі».

Воістину сила Зоренародженого. Сунувши книгу під пахву, він спустився і підійшов до стола.

Глянувши на назву книги, Брайс зареготала.

— Ти впевнений, що твоя сила Зоренародженого — не для пошуку вульгарщини? — Вона гукнула до Лехаби: — Це якраз для тебе!

Лехаба стала малиново-рожевого кольору.

— Бібі, ти жахлива.

— Насолоджуйся, — підморгнув йому Аталар.