Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 66)

— Мені треба злітати до Коміціуму по речі. А де будеш ти?

Брайс набурмосилася і нічого не сказала.

— Відповідь така: зі мною, — вів далі Гант. — Відтепер куди б ти чи я не збиралися, ми йдемо разом. Зрозуміла?

Вона показала йому середній палець. Але більше не сперечалася.

29

Михей Домітус, може, і був ще тим гівнюком, але він принаймні давав своїм тріаріям вихідні — або рівноцінний відгул пізніше, якщо вони через якесь завдання були змушені під час них працювати.

Джесіба Роґа вихідних не визнавала — воно й не дивно. І оскільки Квінлан сьогодні чекали на роботі, Гант вирішив, що вони навідаються до казарм Коміціуму в обідню перерву, коли більшість людей буде зайнята іншим.

На той час, коли Гант вилетів слідом за Брайс, супроводжуючи її на роботу, завіса густого туману ще не розсіялася. Нової інформації щодо вибуху йому не надходило, не було й згадок про інші напади, схожі на напади кристалоса.

Але Гант усе одно не зводив очей зі своєї червоноволосої підопічної внизу, уважно роздивляючись кожного, хто проходив повз неї. Більшість перехожих, помітивши Сирінкса, що гарцював на повідку, обминали її стороною. Химери були тваринами з мінливим настроєм — могли утнути дрібну магічну витівку чи вкусити. Байдуже, що Сирінкса, здавалося, більше цікавило те, чи зможе він виманити в когось щось поїсти.

Сьогодні Брайс вдягла коротку чорну сукню і зробила стриманіший макіяж — виразніше підкреслила очі, обрала менш яскраву помаду… Обладунки, зрозумів він, дивлячись як Брайс із Сирінксом пробираються крізь натовп містян і туристів, обминаючи автівки, які нетерпляче сигналили, стоячи у звичному заторі на Старій Площі. Одяг, зачіска, макіяж — усе це було її обладунками, подібними до його броні та зброї, що їх він одягав щоранку.

Хіба що під ними він не носив мереживну білизну.

Сам не розуміючи чому, він приземлився на бруківку позаду Брайс. Вона навіть не здригнулася і рішуче прямувала далі у своїх чорних туфлях на височезних підборах. Те, як вона пливла древніми вулицями на таких підборах, не підвертаючи ноги, було збіса вражаюче. Сирінкс приязно фиркнув до Ганта і гордовито потрюхикав далі, наче кінь на параді.

— Твоя начальниця взагалі дає тобі вихідні?

Брайс сьорбнула каву, яку тримала в іншій руці. За день вона випивала просто незліченну кількість кави — мінімум три чашки всотала ще до виходу з квартири.

— По неділях я не працюю, — промовила вона. Прохолодний вітерець зашурхотів у пальмовому листі, і по її загорілих ногах забігали сироти. — Більшість наших клієнтів по буднях зайняті й не можуть прийти у робочий час. А по суботах вони вільні.

— Хоч на свята ти не працюєш?

— На великі — ні, — вона розсіяно побрязкала кулоном у вигляді трьох переплетених кіл, що висів у неї на шиї.

Такий архезійський амулет, напевно, коштував… Вогняний Соласе, він коштував достобіса грошей. Гант подумав про важкі залізні двері до архіву. Мабуть, їхня функція стосовно того, що зберігалося в архіві, була радше не захисною, а ізолювальною.

Він відчував, що Брайс не стане вдаватися у подробиці того, чому для роботи у галереї вона має носити такий амулет, тож натомість спитав:

— Що у тебе трапилося з твоїм кузеном? — Який мав сьогодні вранці заявитися до галереї.

Сирінкс кинувся до білки, яка збігала стовбуром пальми, і Брайс обережно натягнула його повідок.

— Кілька років, коли я була підліткою, ми з Рунном були близькими друзями, а потім сильно посварилися. Після цього я припинила з ним спілкуватися. І відтоді… ну, ти сам бачиш, які у нас зараз стосунки.

— Через що ви посварилися?

Вона затихла, наче роздумуючи, чи слід розповідати йому про це. Угорі клубочився ранковий туман, коли вона зрештою відповіла:

— Спочатку ми погризлися через його батька. Я назвала Короля Осені ще тим шматом лайна і сказала, що Рунн танцює під його дудку. Потім сварка переросла у перелік вад одне одного. Я пішла геть, коли Рунн сказав, що я фліртую з його друзями, наче безсоромна хвойда, і наказав триматися від них подалі.

Гант пригадав, що Рунн казав і гірші речі. У Храмі Богині Місяця він чув, як Брайс нагадала родичу, як той назвав її шльондрою-напівкровкою.

— Я завжди вважав Данаана придурком, та навіть для нього це низько.

— Так і було, — тихо зізналася вона. — Але… відверто кажучи, гадаю, він мене захищав. Власне, через це ми насправді й посварилися. Він поводився як і всякий інший владний фейський засранець. І точнісінько як мій батько.

— Ти підтримуєш із ним зв’язок? — Серед вищої фейської знаті було кількадесят доволі жахливий постатей, які колись могли посадити Ембер Квіндан під замок і змусити тікати.

— Лише коли цього не уникнути. Здається, я ненавиджу його більше за всіх у Мідгарді. Окрім Сабіни, — зітхнувши, вона підняла очі до неба, дивлячись на янголів і відьом, які пролітали над будинками. — А хто найбільша сволота у твоєму списку?

Гант зачекав, доки вони проминуть рептилоподібного ваніра, який набирав повідомлення на своєму телефоні, й відповів, пам’ятаючи про камери, встановлені на будівлях чи сховані у деревах та сміттєбаках:

— Сандріель.

— Он як, — кожен мешканець Мідґарду знав, кому належить це ім’я. — 3 того, що я бачила по телевізору, вона здається… — Брайс скривилася.

— Те, що ти бачила, — це ще квіточки. Реальність удесятеро гірша. Вона — безжальна садистка, — м’яко кажучи. Він додав: — Я був змушений… працювати на неї понад пів століття. До Михея, — він не зміг сказати слово «належати». Він би ніколи не дозволив Сандріель мати над ним таку владу. — Вона і Поллукс, командир її тріаріїв, виводять поняття жорстокості й розправи на новий рівень, — Гант стиснув щелепи, відганяючи просякнуті кров’ю спогади. — Це не ті історії, які можна розповідати на пожвавлених вулицях, — та й узагалі.

Але Брайс пильно подивилася на нього.

— Якщо ти колись захочеш про це поговорити, Аталаре, — я до твоїх послуг.

Вона сказала це ніби між іншим, але на її обличчі він прочитав щирість.

— Навзаєм, — кивнув він.

Вони проминули Браму Старої Площі, біля якої вже вишикувалися у чергу туристи, щоб зробити фото чи торкнутися золотого диска на плиті, радісно віддаючи при цьому краплю своєї сили. Здавалося, ніхто не усвідомлював, що за кілька кварталів звідси було знайдено труп. У тумані, який клубочився угорі, кварцова Брама здавалася якоюсь неземною, ніби висіченою з древньої криги. Жодна веселка не відбивалася на навколишніх будівлях — не за такого туману.

Сирінкс обнюхав сміттєбак, переповнений недоїдками з торгових кіосків навколо площі.

— Ти колись торкався диска, щоб загадати бажання? — спитала Брайс.

Гант похитав головою.

— Я думав, цим бавляться лише діти і туристи.

— Так і є. Але це весело, — вона перекинула волосся через плече, усміхаючись сама собі. — Я загадала бажання, коли мені було тринадцять — коли я вперше приїхала до міста. Рунн узяв мене з собою.

Гант здивовано звів брову.

— І що ти забажала?

— Більші цицьки.

З нього вирвався смішок, відганяючи рештки тіней, викликаних розмовою про Сандріель. Але стримавшись, щоб не глянути на груди Брайс, він сказав:

— Схоже, твоє бажання справдилося, Квінлан.

Звісно, це було применшення. Два великих довбаних применшення у мереживній білизні.

Вона хихотнула.

— Місто Півмісяця: місце, де збуваються мрії.

Не стримавшись, Гант жартівливо штовхнув її ліктем. Вона відмахнулася.

— Що б ти побажав, якби знав, що це справдиться?

Щоб його мати була жива, здорова і щаслива. Щоб Сандріель, Михей і всі архангели й астері померли. Щоб їхня з Михеєм угода скінчилася, а його рабські татуювання і вінець зникли. Щоб жорстка ієрархія малахимів згинула.

Але про це він не міг сказати. Не був готовий говорити з нею про такі речі.

Тож Гант відповів:

— Оскільки я цілком задоволений розміром своїх принад, я побажав би, щоб ти припинила бути скалкою у моїй дупі.

— Придурок, — сказала Брайс та все ж широко усміхнулася, і — щоб йому провалитися — тієї миті нарешті вийшло сонце.

Бібліотеці під галереєю «Грифон» міг позаздрити навіть Король Осені.

Рунн Данаан сидів у самому її серці за велетенським столом, досі не в змозі звикнути до просторого приміщення — і вогняної спрайти, яка кокетливо кліпала очима і розпитувала його, чи не болить весь цей його пірсинг.

По інший бік стола сиділи Брайс з Аталаром — перша набирала щось на ноутбуці, а другий гортав стос древніх фоліантів. Лехаба лежала на якомусь ляльковому диванчику і дивилася на планшеті популярний серіал про ванірів.

— То як, — спитала Брайс, не відриваючи погляду від ноутбука, — ти братимешся до справи чи й далі сидітимеш і витріщатимешся?

Аталар тихо пирхнув від сміху, але промовчав, водячи пальцем по сторінці книги.

Рунн сердито зиркнув на нього.